Партія противсіхів – п’ята колона на виборах? Погляд з провінції
Арсеній Петрович Яценюк зауважив дуже слушну річ.
Він заявив, що треба пересуватися у бік спільної перемоги опозиційних сил кількома колонами. Хтось ніколи не проголосує за Юлю. Хтось – ніколи за ФЗ і Арсенія. Ніколи не додадуться відсотки опозиції. Свята правда.
Знову вибір без вибору?
Забули ще "Свободу" і "УДАР" Кличка. З Кличком цікаво. Малося на увазі (мабуть його піарниками), що за нього проголосують усі "противсіхи". Бо щось нове і сильне. Так було і з моєю знайомою. Поки вона не дізналася, що в Сумській області "УДАР" очолює колишній голова СДПУ(о) Медведчука. Любов закінчилась. Вона знову "противсіх".
А так хотілося прийти і проголосувати "за щось/когось нове". У Києві думають, що "піпл сховає" будь-що. А люди морщаться від "бачення" партійних "вождів". Нині просто різний "піпл". Є люди, які бачать у списку далі від першої п’ятірки. У порівнянні з 2002 роком електорат змінився на 17%. Хтось пішов у кращий світ, хтось виріс. А багато хто змінився. А політики цього не помітили.
Юлія Тимошенко і Юрій Луценко пропонують застрахуватися у списках ВЕЛИКИМИ людьми. Ліна Костенко, Юрій Андрухович… А хто гарантуватиме, що двадцятим у списку не буде новий лозінський. Чи просто тушка?
У Сумській області, (де ікона зліва, а портрет Юлі справа у кожній третій хаті), вже третина депутатів обласної ради від "Батьківщини" фактично перебігла до регіоналів, створивши у фракції "Батьківщини" внутрішньо-фракційну групу. А люди ж голосували не за пройдисвітів – за Юлю. А пройшов лише рік.
Із 40 нібито "опозиційних" депутатів не підтримали обласний бюджет на 2012 рік лише троє депутатів ФЗ і один – "Батьківщини". Решта – в єдиному пориві з ПР. І нічого. Ні прокляття відступникам, ні каяття перед виборцями.
22 січня на святкуванні Дня соборності пролунало, що основний критерій при формуванні списків чи мажоритарників – порядність кандидатів. А насправді принципи не міняються. Право на допуск в списки і округи мають лише партійні лідери, або люди, що мають фінансовий ресурс.
Невже "Батьківщина", "Фронт змін" і "УДАР" можуть гарантувати, що їх майбутні депутати-списочники не "затушаться"? Якщо я голосую за опозиційний список – хто мені дасть гарантію, що я не голосую за майбутнього регіонала?
Тепер чорний гумор. Один мій харківський друг розповів. Він у 2010 році так і не зміг вибрати між малим і великим злом і проголосував проти всіх. А дві його бабусі проголосували за ВФЯ. Друг шуткує: "Бабусі не дочекалися покращення життя вже сьогодні, махнули рукою – і відійшли у кращий світ уже весною 2010-го. Вибрали мені долю – і залишили жити".
В Сумах на місцевих виборах 2010 року проголосувало менше 50% виборців. З них вікова група 18-22 роки (студенти) – близько 30%. Вікова група 23-30 років – близько 20%. Їх долю їм обрали їх бабусі. І живіть. Хтось, "розумний", думає, що в "дурних заморочках" він не бере участі. А хтось, теж "розумний", обирає собі і йому долю.
В Українській політиці створено ПОЛІТИЧНУ ТРАДИЦІЮ тотальної безвідповідальності політиків усіх спектрів і рівнів перед виборцями.
Українці, особливо молодь, протестують проти цього єдиним можливим способом. Вони або ігнорують вибори, або голосують проти всіх. Політики ж цього разу вкрали у людей таку графу. Вони змушують відповідальних громадян все ж зробити вибір.
Що ж, багато, дуже багато людей для себе вже цей вибір визначили: прийти і зробити бюлетень недійсним, проголосувавши за всі партії, або за жодну, або перекресливши список.
Я особисто знаю зо два десятки депутатів ВР від НУНС і БЮТ. Я особисто готовий за більшість з цих людей поручитися, як за людей порядних.
Проте, кілька мільйонів моїх співвітчизників не готові сьогодні проголосувати за опозиційні партії, бо з тих чи інших причин не довіряють їм. То що ж, нехай їх голос пропаде?
Здається, виходу немає. Є парадокс – до 12% виборців – проти всіх. До 30% українців готові проголосувати за нову політичну силу, а сили цієї на горизонті немає. А хочеться по-ленінськи вигукнути: є така партія.
Опис цільової групи
Що ми маємо? Дуже чітку електоральну групу, яка втомилася від політичного принципу усіх українських партій – ігнорування виборців. Для певної категорії людей усі політичні сили – банкроти.
Давайте спробуємо описати цю цільову групу. Ця група є різновіковою, але у більшості своїй це люди у віці від 20 до 40 років. Це люди налаштовані на європейську інтеграцію України. Це люди, переважно з вищою освітою, які готові прийняти реформи, якщо їх будуть проводити щиро і послідовно. Це люди, заставкою яких в Інтернет є Українська правда, Дзеркало тижня, Український тиждень.
Ці люди поінформовані і вміють аналітично мислити. Це люди, які активно цікавляться політикою, хоча їх нудить від неї. Це люди, які поважають окремих українських політиків, але не поважають партійне політиканство.
Це люди, які сформували суспільний запит на ПОРЯДНІСТЬ у політиці. Це люди, для яких важлива думка експертів, а не псевдо-експертні шоу на центральних каналах.
Коротше – це не "піпл", який все "сховає". І "лох – це доля" – не для них.
Метод романтичного моделювання
Що робити? На рівні провінційних фантазій це виглядає так.
Крок 1. Збираються чесні й порядні люди всеукраїнського рівня, готові стати вищими за власні амбіції. Наприклад: Оксана Забужко, Євген Бистрицький, Євген Сверстюк. Головне, щоб це були люди, у порядності і об’єктивності яких ніхто не сумнівається.
Метод їх об’єднання в спільну групу – на основі компліментарності. І їх може бути десяток-півтора. Вони заявляють, що готові створити (і створюють) громадську асамблею з підготовки нової політичної сили. Причому самі заявляють, що залишаються в громадському русі, і самі до політики не йдуть. Вони стають такою собі конституційною (громадською) асамблеєю, роль якої – створити неупереджений список нових політиків і відійти.
Основний принцип: не партії (тобто вождь і наближена до нього група) малюють список в партійному офісі, а складений список від громадянського суспільства створює партію.
Основний метод відбору: в списку не має бути нинішніх і колишніх службовців 1-2 категорії. Тобто однозначно "за бортом" залишаються УСІ нинішні і колишні депутати ВР, міністри, губернатори. Просто для чистоти експерименту і щоб нікому не заздрісно. І, головне, щоб виборці повірили – мають дійсно альтернативу, а не вдесяте перетасовану колоду.
Базові принципи для об’єднання: євроінтеграція, побудова дійсної демократії замість фасадної через проведення судової і адміністративно-територіальної реформи, збільшення ролі місцевого самоврядування. Це для само ідентифікації групи. Щоб усі чітко розуміли парадигму.
Крок 2. Громадська асамблея формує перші 15 місць у списку потенційної партії з громадських діячів та лідерів думок всеукраїнського рівня. Отут місце (знову ж, наприклад) для Ліни Костенко, Юрія Андруховича, Сергія Лещенка, Сергія Рахманіна, Михайла Дубинянського. Крім письменників і публіцистів – експерти з економіки Сергій Лямець, Сергій Щербина.
Борці з режимом Юрій Ніколов, Олександр Палій, Олександр Данилюк, Олексій Хмара. Правозахисники Євген Захаров, Тетяна Монтян. Молодіжні лідери Олександр Солонтай, Василь Гацько, Ярослав Ілляш. Вибирати є з кого.
Головне – ніяких праймеріз. Це обов’язково буде профановано (спитайте у Тігіпка). Або й ще більше скомпрометує опозицію. Все просто: 15 незаангажованих високоморальних людей беруть на себе відповідальність відібрати сотню принципово нових політиків.
Крок 3. Громадська асамблея проводить консультації з представниками громадянського суспільства в регіонах. Предмет обговорення: створення регіональних списків експертів із 10-15 прізвищ знаних і порядних в областях людей, жодним чином не пов’язаних з владою: журналістів незалежних видань, науковців, митців, громадських діячів.
Крок 4. Організація голосування експертів в регіонах за рейтинговим принципом. Таким чином відбираються 25 найрейтинговіших людей в 25 областях (Київ і так представлено, Севастополь можна рахувати разом з АР Крим).
Крок 5. Жеребкуванням розподіляються місця з 16-го по 40 з числа переможців місцевих рейтингів. Також жеребкуванням розподіляються наступні 25 місць у списку із числа тих, хто в регіональних рейтингах посів другі місця. І так далі.
Жеребкування – простий метод. Усім зрозуміло і ніхто не почувається ображеним. Причому громадська асамблея, як цензори, мають повноваження викреслити будь кого зі списку, якщо є серйозні підозри стосовно "номінанта" у співпраці з владою.
Крок 6. Проведення установчого з’їзду. Основне ключове повідомлення – зміна політичної традиції в державі Україна. Основний спосіб комунікації нового політичного утворення з суспільством – через громадські організації та аналітичні інституції. Тобто, формування політики – через спілкування з експертами. А у разі майбутньої перемоги – формування уряду з числа експертів.
Це може бути установчий з’їзд нової партії. Або як подарунок від Лук’яненка – його партія (він сам заявлявся), якщо він згодиться грати по правилах громадської асамблеї.
Або той же Гриценко. Все одно він ітиме з Кличком. І менше з Мінюстом заморочок.
Обов’язково потрібно обговорювати програму партії на раніше задекларованих принципах. І зробити дійсно широку дискусію стосовно створення спільного бачення розумних людей про майбутній розвиток України.
Крок 7. Входження до КОДу і співпраця з ним. Висунення найрейтинговіших людей як єдиних кандидатів від об’єднаної опозиції, особливо на сході і півдні, де у інших опозиціонерів – мало шансів і ще менше бажань входити у безнадійний процес.
Крок 8. Агітація. Ось якій політичній силі майже не потрібен такий ресурс як фінанси. Зате є інші ресурси. Перше – шалений попит. Мовою маркетингу – на цьому ринку є величезний електоральний опозиційний попит і недостатньо опозиційної пропозиції.
Друге. Команда – бренд. Ну де ще можна буде побачити так багато водночас і знаменитих і незаплямованих?
Третє. Комунікаційні можливості. Вся електоральна група має Інтренет і ранок починає з комунікацій в мережі. Фейсбук, Твіттер, усі центральні та місцеві блог-портали – безкоштовно. Згадайте Єгипет, Лівію. Згадайте успіх Навального в Росії.
Навіщо дорога і неефективна політ-реклама на ТБ? Навіщо паритись в студіях ток-шоу?
Не потрібно роздавати гречку. Не потрібні громіздкі штаби. Не потрібні намети зі знудьгованими нещирими агітаторами, які за гроші чи то агітують, чи то відлякують.
Зате в регіонах можна використовувати блоги. Зате можна говорити з людьми. Врешті у кожного з молодих людей, потенційних симпатиків, є батьки, бабусі. І їх можна переконувати.
Щирість і комунікація – ось головні ресурси, які мають бути задіяні. Для цього потрібен невеликий креативний штаб, який множитиме мережею навіть не рекламу, а скоріше стьоб і здійснюватиме зворотній зв’язок.
І, найголовніше. Як партнер по КОДу, нова партія може допомогти іншим партіям "банити" їх потенційних тушок як в списках, так і на місцях. І, таким чином, дійсно змінити наявні партії, а значить і політичну традицію. А значить і Україну.
Нова партія не буде конкурентом нинішнім політичним опозиційним силам, хіба трішки.
Просто прийде більше людей на вибори. Раніше протвсіхство панувало в Центральній та Західній Україні. Нині, дякуючи ПР, сформувалося ядро противсіхів у східних та південних регіонах.
Хтось із незадоволених режимом – повернеться до комуністів, чи партій, які пропонують повернення у совок. Але ті, хто не був у комсомолі вже не їх електорат. Зараз ці люди – проти всіх. А завтра?
Я щиро бажаю перемоги чотирьом колонам опозиції. Проте.
У 2010 році я в першому турі голосував за Арсенія, у другому – за Юлю. Але, серед моїх знайомих – десятки тих, хто або не пішов голосувати або проголосував проти всіх.
Їх позиція за два роки не змінилася. А це – люди з підвищеним відчуттям справедливості і патріоти України. Давайте дамо їм шанс.
Противсіхи всієї країни – єднайтеся.
Віктор Бобиренко, для УП
