Дещо про користь знань явища цунамі

Якось, ще в часи ранньої регіоналіади мій друг Віктор Андрусів сперечаючись із якимось запеклим юлефілом у відповідь на його саркастичне "Ну, що кляті противсіхи, добились того чого хотіли?", кинув фразу, яка мені запам’яталась: "От пройде рік-півтора правління цієї влади і я поїду, наприклад, до Горлівки і добірною українською поспитаюсь у шахтарів – а чи не однакові п…си вони всі?".

Маючи на увазі під "воними усіма" сутню владу вкупі із опозицією.

Я не відаю, чи їздив Віктор до шахтарів у Горлівку. А от я місяців зо три тому відвідав машинобудівельний Краматорськ.

Чисельні розмови із пересічними краматорцями підтвердили: сьогодні більшість місцевих мешканців таки згодні із відомою футбольною кричалкою, але не лише стосовно теперішнього гаранта, але й усієї сутньої влади.

Ось, наприклад, висловлювання на злобу дня, що пролунало з вуст одного із гостей відкритого засідання Товариства в Краматорську:

"Вот я лично, при Ющенко, думал хуже президента придумать нельзя, а оказалось можна быть еще большим … Честно говорю, из-за этого голосовал ЗА Януковича. И таких, наверняка, много. Но то, что мне казалось тогда очень важным — дружба с Россией, русский язык, насаждение украинской мовы, оказалось таким пустяком по сравнению с тем, что творит нынешняя власть.

Сейчас готов говорить на украинской мове, бежать в Европу, в НАТО, лишь бы не видеть того, что с нами исполняет Янукович и его власть. А еще лучше сковырнуть его вместе с камарильей любым возможным способом…".

А ще мені у зв’язку із цим пригадалось таке потужне природнє явище як цунамі. Спробую пояснити про що власне мова.

Але спочатку дещо про саме явище.

Зауважу ще одне. На зорі своєї трудової біографії мені пощастило працювати в такому собі Центрі Цунамі на далекому острові Сахаліні і на ще більш далеких Курилах, а тому про сам предмет можу повідати більш-менш фахово.

В перекладі із японської цунамі – це велика хвиля, що заливає бухту. Але більш вірне означення цього явища – це довгі хвилі катастрофічного характеру, що виникають головно в результаті потужних тектонічних зсувів на дні океанів чи морів.

В свою чергу подібні зсуви це результат землетрусів із епіцентрами на дні океану, або ж результат потужних вивержень підводних вулканів.

У відкритому океані цунамі майже непомітні, бо висота хвилі складає від декількох десятків сантиметрів до пари метрів. А от довжина хвилі коливається від 500 м до декількох кілометрів. Середня швидкість цунамі 700-800 км/годину.

До речі, помилково вважається, що хвиля цунамі одна – як правило їх п’ять-шість. Просто друга або третє є найпотужнішою.

Так от така серія хвиль, що мчать океаном зі швидкістю пасажирського літака, являють собою не звичайні хвилі. Вони швидше схожі на звукові чи ударні хвилі, хвильовий фронт котрих проходить від поверхні океану крізь усю його товщу до самого дна.

Добігши до мілководного шельфу, хвиля стає вищою, здіймається і перетворюється на стіну, що рухається. При цьому вона пригальмовує, а потім обрушується на узбережжя, змітаючи усе на своєму шляху.

Попередити людей про небезпеку цунамі можна лише двома шляхами.

Або ж оголошувати тривогу цунамі і організовувати евакуацію із узбережжя та прибережних низин і русел річок у глиб суходолу після кожного потужного землетрусу, починаючи від 7-8 балів за шкалою Ріхтера.

Або люди самі мусять уважно і постійно стежити за океаном. Справа в тому, що при наближення цунамі до узбережжя спостерігається надзвичайно потужний відплив, набагато сильніший ніж звичайний. Це ознака того, що треба швиденько згрібати гузно в жменьку і хутко тікати якнайдалі від узбережжя.

Втім, нещодавно японські геологи з’ясували ще одну цікаву річ. Виявляється, що потужний землетрус може лише започаткувати катастрофічні зсуви підводних гірських порід, а от саме обрушення може трапитись згодом в результаті афтершоків (підземні поштовхи, які слідують за основним землетрусом), і магнітуда котрих значно менше від первинного.

Тобто цей процес можна порівняти із лавиною в горах. Маса снігу лежить на схилі роками, витримуючи різноманітні техногенні чи природні впливи, а обвал кінцево трапляється від випадково кинутого камінця.

До чого увесь цей пізнавальний лікнеп? А до того, що соціально-політичний вибух, про можливість і навіть невідворотність котрого в Україні торочить чим далі, тим більше аналітиків, політологів, соціологів та інших інтелектуалів цілком може викликати загальносуспільну протестну хвилю цунамі подібного характеру, якщо вона вже не набула такого вигляду.

Якщо, наприклад, розглядати помаранчеві події як останній і головний потужний соціально-політичний землетрус, то протестні акції вуличної опозиції від так званого "Майдану-2" і до голодування чорнобильців цілком можна означити як афтершокові явища, кожне з наступне з котрих (навіть незначне) підвищує ризик потужного соціального зсуву, яке, в свою чергу, викличе суспільне цунамі.

Події розвиватимуться дуже стрімко і влада не встигатиме не те що якось запобігти цьому, але й навіть відслідкувати цей процес. Тим паче, що служби попередження суспільного цунамі у нашої влади не існує та вона їй через зашкарубленість і тупоумство вважається непотрібною. Мовляв, беркути та інші силовики впораються.

Ага, щас. Суспільне цунамі як і природне (пам’ятаєте – хвильовий фронт проходить через усю товщу води) буде тотальним. Воно охопить усі прошарки з усіх регіонів, зрозуміло, окрім панівної верстви, котра якраз і стане в першу чергу жертвою цього катастрофічного явища.

Чому? Знову аналогія. Хто найбільш усього страждає від цунамі? Правильно, жителі узбережжя та мешканці русел рік у їх витоках до моря-океану. А чому вони там селяться?

А тому, що на узбережжі та у витоків річок справжні райські куточки, і земля там родючіша, і до багатого на різноманітні морепродукти океану рукою подати – тобто найсолодші місця.

Тому попри усі ризики – цунамі, шторми, тайфуни – люд намагається застовпити собі місцинку саме в цих місцях.

А хто у нас позаймав найсолодші місця – і мова не лише про різноманітні чисельні міжгір’я, конча-заспи чи кримські райські куточки, але й про депутатські фотелі чи керівні та інші чиновні крісельця. Правильно, переважно представники постсовкової панівної верстви, їхні родичі, дружбани, посіпаки.

От вони і стануть головними жертвами українського суспільного цунамі. Вони навіть не помітять потужного відпливу (передвісника катастрофічної хвилі) у вигляді спаду соціально-політичної протестної активності, що швидше за все припаде на період проведення Євро-2012 та літні відпустки.

Ось тут їх хвиля суспільного цунамі і накриє, якраз опісля апріорі сфальшованих виборів.

А тих, хто виживе накриють наступні хвилі переважно репресивного характеру: люстрація, заборона діяльності певних політичних сил, масове відкриття кримінальних справ, можливо експропріація у вигляді націоналізації тощо.

Що може спричинити останній афтершоковий соціально-політичний землетрус, котрий в свою чергу викличе вже згадуване загальносуспільне протестне цунамі? Що завгодно.

Можливо, остаточна здача труби. Можливо, прийняття ВР рабовласницького Трудового кодексу. Та чи мало дурнуватих і провокативних законодавчих ініціатив мається в запасниках цієї влади.

А, можливо, чергова масова загибель людей під колесами авто якого-небудь мажора чи нардепа із подальшою їх безкарністю.

А чи можна спрогнозувати час, епіцентр та потужність соціально-політичного землетрусу?

Час, як і у природнього землетрусу точно практично не прогнозується. Максимум плюс-мінус 2-3 місяці.

А от епіцентр швидше за все буде на Сході України, бо Захід і Центр, схоже, дещо притомилися від різноманітних протестів.

І сам по собі соціальний землетрус буде не дуже потужним, але він спровокує такий зсув свідомості, що виникне суспільне цунамі, котрого Україна ще не бачила. Бо прокотиться ця хвиля через усю Україну, накривши найсильніше Печерські пагорби.

І останнє. Природнє цунамі, попри те що воно виникає і діє відповідно до певних законів фізики, геотектоніки, сейсмології, гідродинаміки тощо, саме по собі – хвиля.

А от суспільне цунамі може й носитиме стихійний характер, але складатиметься не з часток води, а з людей. А де люди, тим паче в такій кількості, там і лідери з’являться.

Але це будуть зовсім не лідери морального штибу. Цим доведеться розгрібати наслідки суспільного цунамі. Це будуть інші лідери.

Цей типаж Олександра Кужель в нещодавньому телеінтерв’ю охарактеризували приблизно наступним чином: це будуть люди не з тих, хто готовий вмерти за Україну, а такі, хто буде здатен вбити за Україну!

Валерій Семиволос, вільний журналіст, Товариство "Малого Кола", для УП