Масовий громадянський рух постане швидко… Якщо основні ініціатори поєднаються
Дебати щодо масового громадянського руху розвертаються паралельно із процесами його започаткування. Нові активісти твердо знають ключове слово – прозорість.
Політичні партії в українському виконанні переродилися в симулякри, зажерлися, забрехалися й, нарешті, втратили довіру суспільства. На запитання "за кого би Ви проголосували завтра?" перше місце отримує відповідь "проти всіх", друге – "не піду на вибори", третє – "не знаю".
Сумарно – думка половини українців.
Навіть політтехнологи, які годуються від політикуму, визнають що сьогодні всі партії – лузери. Більшість громадянських активістів переконалася, що відвернути країну від провалля може лише масовий безпартійний рух.
Відомий крок із започаткування зробили активісти, ядро яких склалося із часів акції "Україна – без Кучми" та Майдану. Свої наміри й заклики вони оголосили навесні 2010 року Зарваницькою ініціативою, а продовжили в серпні більш широким складом – Холодноярською ініціативою.
Один із лідерів "ініціативників", депутат ВР Тарас Стецьків закликав створити надпартійний рух – об'єднати суспільні протестні течії, громадські ініціативи та політичні партії, "котрі справді хочуть боротися й перемогти цей режим".
"Ініціативники" пішли відомим шляхом мобілізації суспільства: утворити своєрідний мегаблок із чинних структур та долучити до нього "неорганізованих" громадян. Міцну підвалину блок мав отримати завдяки громадським "малим справам", які із часом приведуть до повсюдного місцевого самоврядування. Ключовими суб'єктами процесу мали виступити, головним чином, місцеві організації партій та ГО демократичного спрямування – тих самих, "котрі справді хочуть боротися й перемогти цей режим".
Концепція виглядала цілком логічно, і ще п'ять-сім років тому була єдино реальною: у залежності від обсягів фінансування та стану суспільства.
Але об'єднавчий процес між структурами на національному рівні загальмувався. Ініціатива не просувається на Схід і Південь.
А й народ "на місцях" не занадто поспішає до самоорганізації: громадянських тренерів вистачає лише для точкових проектів. Схоже, "ініціативники" усвідомили помилки й зараз перебудовуються – уже на марші. Зокрема, вони стали значно більше уваги приділяти суспільним змінам, що несе процес масової інтернетизації України.
Принципово інший шлях обрали "нові" активісти, більшість яких раніше політикою не займалися. Вони виходять на громадську арену щойно – їхньої першою акцією, яка отримала всеукраїнську відомість, став підприємницький майдан-2010.
Цю течію можна назвати "креативістами" – по ключових ознаках безпартійного середовища, у якому вони сформувалися: творча фракція середнього класу.
На відміну від "ініціативників", більшість "нових" мають сучасну освіту, іншу психологію, інший світогляд, багато з них пройшли жорстку школу малого підприємництва. Вони від початку ставлять завданням змінити політичну Систему разом з усією верхівкою. І тому одразу звернули увагу на сумнівність цілеполягання колег: знову боротьба проти режиму.
Так один раз, у 2004-му – уже ж убили... І що отримали? Чим ви будете кращими?
На це питання чіткої відповіді "ініціативники" заздалегідь не підготували. Гасла Мети на "післязавтра" не кристалізували.
Із цієї невизначеності вигулькнуло й ще одне сумнівне рішення – ставка на об'єднання діючих структур.
Поряд із дієвими, дійсно громадськими організаціями, багато зі старих структур переродилися на сервісні бізнеси, що надають лише платні послуги політикам. Їхній актив давно підсаджений на фінансову голку грантів та/чи чорного налу від великого капіталу. Немає кешу – немає роботи. Допомогти "в кредит" взяти владу, зокрема, на місцях, вони можуть, але миттєво зажадають отримати "приз".
Одним словом, багато старих структур дискредитовані заробітчанством, безпринципністю, а то й відвертою продажністю. Яка може бути до них довіра з боку людей? "Червоні прийдуть – грабують, білі прийдуть – грабують..."
Тому значна частина "креативістів", що вишли з безпартійного середовища, воліли би взагалі не мати справ із представниками будь-яких "старих" структур.
До того ж, більшість громадських організацій, навіть морально "чистих", як скельце, народились ще в минулому столітті, і вже давно втратили перспективність – внаслідок традиційної ієрархічності. Такі структури відсікають ініціативу й енергію мас – якщо й коли вона виникає – від керівної верхівки, породжують недовіру й підозри всередині організацій, оскільки лідер відокремлений наближеним апаратом.
Внутрішня іржа роз'їдає організацію, дозволяє їй працювати лише на коротких – наприклад, передвиборних – дистанціях, вирішувати тільки тактичні завдання.
Якщо ж більшість "старих" структур не є демократичними, яку демократію можуть запропонувати суспільству?
Альтернативу висуває якраз інша течія Громадян, які готові "лягти на амбразуру":
"Чинна вертикальна система управління пригноблює інтелект суспільства, вона була створена для ручного управління, надає умови для корупції, а головне – атрофує гідність особи. На противагу вертикальній, наша система є горизонтальною, і відкриває перед кожним бажаючим максимальну можливість самореалізації, дозволяє задіяти інтелект нації, щоби закласти основу "інтелектуальної" країни, країни інноваційної економіки...
Наш проект, по суті, стане школою електронного самоврядування нації. Спочатку ми будемо паралельною спільнотою, яка поступово вбере всю Україну. І тоді збудуємо потужну інтернет-плаформу, створимо електронні виконавчі, сервісні структури: електронний уряд".
На противагу "ініціативникам", більшість "креативістів" керуються досить чітким уявленням про майбутню державу. Вони твердо знають ключове слово стратегії: прозорість.
Прозорість бізнесу несе економічну ефективність, прозорість владних структур – відповідальність посадовців, прозорість громадських організацій забезпечує щирість, моральність і довіру.
Довіру, яка сьогодні – найбільший дефіцит соціального капіталу України.
В умовах випаленої довіри, підтримку суспільства може отримати лише така громадська сила, яка отримає довіру виборців.
Навчений багаторічною брехнею "старих" політиків, українець ставить питання руба: чим ви доведете, що дотримаєте своїх обіцянок – на відміну від чинного брехливого політикуму?
Парламентським партіям нема чого надати, бо саме вони дискредитували партійну систему й втратили довіру. А новий рух на те й новий, що не зможе послатися на власні реальні досягнення: їх за короткий час просто неможливо напрацювати.
Звичайно, можна й треба отримати довіру за рахунок "малих" справ, зроблених по селах та мікрорайонах, як почали робити "ініціативники". Та ось біда: для надання результату такі справи треба було розпочинати хоча би років зо п'ять тому.
На відміну від "ініціативників", принципове вирішення проблеми довіри виборців "креативістам" подає як стратегія – мережана демократія – так і тактика. Вони вже сьогодні висувають вимогу негайного запровадження імперативного мандату – надати особисто кожному громадянину прямий контроль над політиками: і "старими" і "новими".
Цей, єдино надійний механізм реальних політичних гарантій, став можливим лише щойно – з настанням масової комп'ютеризації та інтернетизації країни.
Проблема довіри піднімається над політичними пристрастями та ідейними суперечностями активістів нового руху. Питання – загальне для всіх рухів, блоків, партій і ГО всіх регіонів, усіх майбутніх депутатів – від ВРУ до місцевих рад: чим гарантуєте вашу політичну відповідальнсть? Чим розрахуєтеся за обіцянки?
Протягом останнього року вже кілька громадських організацій оголосили про включення до своїх програм вимогу імперативного мандату. Вони вважають, що надію на чесну політику може повернути не обіцянка, а лише кардинальне вирішення проблеми. І тому дають гарантію своїм виборцям: складемо мандати негайно в разі виявлення недовіри. "Ми показуємо своїм прихильникам, як нас можна буде вимести із влади, якщо втратимо їхню довіру", – так позиціював ГО "Спільна справа" один із його активістів.
Як бачимо, дві течії ілюструють сутність перехідного періоду до нової парадигми політики, демонструють історичну різноспрямованість.
Тактика "ініціативників" є звичною, логічною й зрозумілою для мас, але не дає чіткої перспективи, і буксує до настання революційної ситуації.
Шлях "креативістів" – незвичний, далеко не всім зрозумілий, здається некерованим та стихійним.
Проте, "за останнє десятиріччя, зокрема, під впливом військових теоретиків, відбулося переосмислення поняття ієрархії в протиставленні до поняття мереж. Мережі мають таку кількість переваг, що головною аксіомою стає наступне: щоби перемогти мережу, ієрархія теж повинна почати діяти як мережа", – зазначає відомий український теоретик комунікацій Георгій Почепцов.
Тобто, "ініціативникам" таки доведеться зробити рішучі кроки до стратегії мережаної демократії, якщо не схочуть втратити перспективу.
З іншого боку, "креативісти" також не мають досить часу для природного достигання своїх, мережевих структур – бо наближаються чергові вибори до ВРУ.
Але тут єдиної думки ще немає. Частина переконана, що не варто відволікатися від стратегічної мети, бо участь у виборах, і навіть фракція у ВРУ нічого суттєвого в країні не змінить. Вони тримаються прогнозу, що чинна влада сама себе закопає, викликавши народне обурення з майданами по всій країні. І краще завершити позитивну програму на такий випадок, ніж витрачати скромні ресурси на примарне потрапляння до ВР.
Інша частина "нових" переконана, що наступні вибори надають шанс мирним шляхом, без масових акцій, зупинити асфальтовий каток чинної влади. Цей шанс треба використати, а за конкретних умов вчасне створення структур можливе лише за використання потенціалу "старих" активістів. Їхній досвід і місцеві мережі в реалі допоможуть новому руху швидко кристалізуватися в суспільстві, яке вже пересичується соціальною напругою.
Таким чином, використати шанс-2012 обидві течії майбутнього руху можуть за умови кроків назустріч один одному:
– погодити стратегію, що дозволить напрацювати позитивну програму для виборців;
– досягти компромісу по структурі нового руху, аби швидше скоординувати роботу.
Усі інші розбіжності за щирого бажання можна вирішувати паралельно...
Олександр Тертичний, спеціально для УП
