Про технологію об’єднання
Сумно, та вже скоро букмекерські контори будуть приймати ставки з приводу "а чи об’єднаються українські опозиційні політики? Чи домовляться про спільних кандидатів?".
Хоча відповідь майже очевидна – при теперішньому розумінні проблеми нашими політиками і їх політтехнологами – реально НІКОЛИ. І не домовляться і не об’єднаються.
По-перше. Немає навколо чого об’єднуватися. Зазвичай люди об’єднуються заради спільної справи (мети), яка для однієї людини є не підйомною. Перемога на виборах не є і не може бути такою метою, а лише інструментом, етапом на шляху до якоїсь спільної мети, якої сьогодні абсолютно ніхто реально не уявляє.
По-друге. Навіть в тій невеликій кількості політичних лідерів, які інтуїтивно відчувають близькість власних програмних позицій, кожен має своє бачення "технології" їх реалізації, і особливо власної історичної ролі в цьому процесі.
Дійсно, всі думки та зусилля спрямовані на те, щоб зайняти власне помітне місце саме в процесі, абсолютно не уявляючи, а частіше і не переймаючись тим, як має виглядати кінцева мета.
А чи могло б бути інакше? На превеликий жаль, теж ні, бо в розпорядженні сьогоднішнього політикуму є лише бліді та невиразні образотворчі засоби у вигляді давно набридлих всім політологічних словесних конструкцій.
Створені такими засобами образи мети та технології її досягнення просто фізично не можуть бути реалізовані, тому і не можуть викликати повагу та довіру виборців.
Більше того, серед наших опозиційних політиків першого ешелону є доволі знаних військових, які ж обов’язково вивчали в академіях тактику виходу з оточення на окупованій вже фактично території – "просочуючись" малими групами.
Як на мене, така тактика має місце і під час виборчої боротьби, особливо при мажоритарній системі.
Але ж така тактика буде успішною лише тоді, коли всі будуть знати точні погоджені координати місця збору та, головне, мати щире і тверде переконання в необхідності подальшої боротьби, не задовольняючись можливістю десь "відсидітися".
В нашій же політичній аналогії для погодження "місця збору" та мотивації "необхідності подальшої боротьби" необхідно привести всі різноспрямовані опозиційно-амбітні устремління різних політиків до спільного знаменника.
Таким дуже зручним для всіх "спільним знаменником" може стати спільно розроблена функціональна модель майбутньої України, як системна модель життєдіяльності суспільства та державного механізму управління нею.
Зразу оговорюсь, що таке моделювання не має нічого спільного з політологією і саме тому гарантовано може бути ефективним.
Більше того, сама технологія функціонального моделювання, яка дозволяє стовідсотково врахувати всі побажання та думки всіх учасників такої роботи, могла б стати технологією об’єднання всіх опозиційних сил. Адже ж дійсно, ні що так не єднає людей, як спільна робота та спільне авторство і володіння результатами такої роботи.
Особливістю процесу функціонального моделювання є те, що той, хто дав собі труд пройти весь технологічний маршрут створення такої моделі, не має ніяких підстав для заперечення результатів – всі його зауваження, як правило, враховуються.
Тепер уявімо, всі зацікавлені політичні сили делегували своїх представників в спільну робочу групу, але не для політичних торгів, як зазвичай, а для розробки функціональної моделі нового образу майбутньої України, яку ми всі так любимо, що присвячуємо значну частину, а іноді і все життя для політичної боротьби за втілення цього образу в реальність.
Чому саме функціональна модель? Та тому, що така модель є ефективним фундаментом для всіх подальших реформаторських дій: від конституції до податкового кодексу, від освіти та науки до соціального захисту та охорони здоров’я.
Функціональна модель – це як фундамент, який не дасть державній будівлі вийти за його межі чи то з причин бюрократичної нерозумності, чи навіть злочинності.
Більше того, функціональна модель може стати ефективною основою для адміністративної, структурно-управлінської, бюджетної та інших реформ.
Але це все потім, зараз мова про єднання здорових сил на платформі здорового глузду.
Як на мене, кращої технології такого єднання як спільне творення мети власної політичної діяльності – Образу майбутньої України – важко придумати. Адже в результаті спільної роботи буде створено спільний "продукт" зі спільним авторством і спільними правами власності, а відтак – проект програми спільних дій.
Більше того, це абсолютно не затратний "проект", в якому дещо вже зроблено. Та в якому я, приміром, готовий взяти участь абсолютно на волонтерських засадах.
Так що, спробуємо?
Олександр Гнєдаш, кандидат технічних наук, аналітик, директор Інституту Мерітократії, для УП