"Світле майбутнє" для України – відміняється. Що далі?
Ні для кого не секрет, що легітимність політичної моделі Радянського Союзу багато в чому базувалася на ідеях і вірі, що якою б складною не була сучасність, які б проблеми не турбували радянських людей саме в цей перехідний час – але майбутнє настання комунізму "зніме" і вирішить усі ці проблеми. Більш того, легітимізує, можливо, не завжди доречні сучасні кроки й прорахунки влади в теперішньому.
"Велика мета" – виправдовувала сучасні проблеми й робила їх не такими вже нестерпними. Адже люди вірили в те, що майбутнє буде набагато кращим, а їхні діти справді будуть жити в більш кращому світі ніж вони самі. Це надихало!
Ця віра в постійний соціальний прогрес, щоб під ним не розуміли в той чи інший час, стимулювала жінок і чоловіків до оптимізму й підтримувала життєздатність радянської моделі життя.
Руйнування цієї символічної картини світу у 80-х, коли прогнози Хрущова про настання комунізму в не справдились, багато в чому підважили й СРСР.
Однак, "святе місце" не терпить пустки.
І досить стихійно в країні після 1991 року була віднайдена нова формула майбутнього щастя – "європейський вибір країн".
Ця формула базувалась на наївній, але вкрай розповсюдженій вірі, що всі проблеми незалежної України будуть зняті. Однак тепер уже не комунізмом, а новим "світлим майбутнім" – приєднанням до Європейського Союзу з його "євростандартами", "євроремонтами" та "євровікнами". Останній, при цьому, вкрай некритично сприймався як єдине "царство істинної свободи й щастя" на землі.
І, відповідно, "злиття" з ЄС України мало одномоментно й досить швидко "зцілити" її від некомпетентного й неефективного керівництва, корупції, бідності тощо.
Ця нова "європейська віра" стала новим ідеологічним кредо для сотень українських політиків, адже допомагала їм виправдовувати власні прорахунки і корупцію вже зараз. При цьому їхня "євроорієнтованість" – удавана чи справжня – ставала їх презумпцією невинуватості.
Ось так країна й жила ці 20 років.
Нинішня українська влада, тим паче на тлі погіршання відносин із Росією, воліла б продовжити підтримувати пануючий ідеологічний міф про "європейське світле майбутнє" – адже нічого більш оригінального не здатна зкреативити.
Але це робити все складніше й складніше.
По-перше, українські громадяни вже трохи втомилися жувати одну й ту саму "ідейну гумку" стільки років, якою б "смачною" вона не була. Усе приїдається.
По-друге, Євросоюз не виявився аж такою "обітованою землею", як це видавалось з телевізійної картинки багато років – бідність, несправедливість, корупція, проблеми є й там. Прозріння в цьому питанні для багатьох, без сумніву, стало новиною.
По-третє, ЄС наразі демонструє власну неспроможність у багатьох сферах – і в питаннях розширення теж, особливо відносно такої великої країни, як наша. Це красномовно продемонструвала нещодавня ситуація з неукладанням договору про асоціацію з ЄС.
Це все в сумі призвело до того, що Європейський Союз, а з ним і євроінтеграція все менше здаються все ширшим колам українських громадян тим омріяним "світлим майбутнім", а отже – перестають бути дієвим способом виправдання власної владної некомпетентності українського політичного класу вже зараз.
Символічна картина світу перших 20 років незалежної України змінюється.
А чинна українська влада разом з опозицією все ще повторює євромантри, які втратили свою гіпнотичну силу.
Олексій Якубін, кандидат політичних наук, керівник дослідницьких програм
аналітичного центру "Universitas", спеціально для УП
