Газ та гальма політичної пропаганди

Переглядаючи останній ефір програми Савіка Шустера 23 грудня, не зміг втриматись від здивування щодо того, як і навіщо перекручується інформація про стан справ на газовому ринку.

По-перше, газові угоди, укладені НАК "Нафтогаз України" в 2009 році, апріорі називаються владою злочинними. Складається враження, що решта проблем в країні вже вирішені діючою владою, а газові угоди 2009 року є єдиною перепоною на шляху до пропагованого ПР "процвітання".

Не хотілося б дискутувати на тому ж рівні, на якому ведуть дискусію партійні спікери пан Азаров та пан Олійник з Богословською, втім давайте розберемось, навіщо здіймається такий галас навколо цього, адже будь-який громадянин, що стежить за новинами, знає, що газову війну Росія починає щороку наприкінці грудня. І що, як не власну нездатність влади відстоювати інтереси держави, продемонстровано днями на україно-російских газових перемовинах?

Фактично провалені останніми днями газові переговори не дали змогу ухвалити правдоподібний бюджет на наступний рік. Чому ж сьогодні команда Януковича витрачає неймовірні зусилля для того, аби переконати суспільство, що переговори з Росією щодо газу – це неймовірні зусилля поза межами можливого, а дії Юлії Тимошенко у січні 2009 року – це злочин проти держави?

Звинувачуючи Тимошенко у здачі інтересів країни, Віктор Янукович та його команда, за логікою, мали б продемонструвати суспільству протилежне. Натомість власний провал пан президент намагається прикрити міфами щодо вини Юлії Тимошенко.

Міф перший полягає в тому, що ціна газу для України в 2009 році – 228 доларів за тисячу кубометрів – це найгірша ціна в Європі. Як мінімум ви кривите душею, панове. Адже, станом на початок 2009 року країни ЄС отримували газ за цінами, значно вищими від української, навіть без урахування 20-відсоткової знижки.

Видобуток вугілля, споживання газу і ціни на газ у країнах Європи

Дозволю собі процитувати й листа віце-прем'єр-міністра, міністра економіки Польщі Вальдемара Павляка на адресу віце-прем'єр-міністра у справах європейської та міжнародної інтеграції України Григорія Немирі від 30 грудня 2008 року: "Середня ціна поставок природного газу до Польщі зі сходу у четвертому кварталі 2008 року склала 510 доларів США за 1 тисячу кубометрів. Заплановані ціни за 1 тисячу кубометрів на 2009 рік є наступними: перший квартал – 500 доларів США, другий квартал - 418 доларів США, третій квартал – 335 доларів США, четвертий квартал – 343 долари США, припускаючи, що ціни на сиру нафту залишатимуться на рівні 60-65 доларів за барель".

Дійсно, у 2010 і 2011 роках майже всі європейські країни добилися від Росії суттєвих знижок. Добилася знижки й Україна, щоправда заплативши за нею Харківськими угодами і фактичною втратою частини суверенітету.

Сьогодні катастрофічними темпами падає обсяг видобутку українського газу - з понад 20 мільярдів кубометрів у 2009-му році, до 18 мільярдів кубометрів цього року - родовища виснажуються, у геологорозвідку держава грошей не вкладає. До того ж, цього року влада дозволила експорт газу власного видобутку, яким зазвичай забезпечувала потреби населення.

Чому це відбулося? Тому, що собівартість газу власного видобутку не перевищує 300 гривень за тисячу кубометрів, а його ціна на європейському кордоні сягає інколи півтисячі доларів.

Відчуваєте різницю? Наслідком цих бізнес-оборудок стане збагачення провладних олігархів, які в свою чергу фінансуватимуть парламентську виборчу кампанію Партії Регіонів, а за кілька років – і президентську Віктора Януковича. Відповідно, ціни на газ для населення неминуче і швидко зростуть.

Щоб відвести увагу громадськості від чергового ризику для рейтингів влади, нею запущений другий міф – про те, що підвищення цін на газ для населення вимагає МВФ.

Давайте подивимось правді у вічі і зізнаємось, що серед вимог Міжнародного валютного фонду до України такої вимоги немає. Є базова вимога зменшити дефіцит НАК "Нафтогаз України", а зробити це можна двома шляхами: або ж піднявши дохід - за рахунок підняття цін для населення, або зменшивши витрати - тобто просто переставши красти в держави.

Який шлях обраний нинішньою владою, мабуть не варто озвучувати? В якості ілюстрації згадаймо хоча б про закупівлю за шалені кошти нафтових платформ, половина вартості яких осіла в приватних кишенях замість того, щоб піти на розвиток вітчизняного нафтогазового комплексу, ту ж саму геологорозвідку та оновлення технологічної бази.

Заради того, щоб якось виправдати ймовірну здачу вітчизняної газотранспортної системи тому ж "Газпрому" владою вправно впроваджується черговий міф – про те, що українська ГТС нікому не потрібна і ржавіє. Українські транзитні потужності є єдиним аргументом в перемовинах з російським газовим монополістом.

Тож до чого призведуть всі ці міфи, які напускають туман в і без того непросте для розуміння газове питання?

А до того, що дискусія від площини цін на блакитне паливо рано чи пізно перейде в площину наявності чи відсутності газу в українських оселях. І це може статися в досить короткій перспективі.

Зрозуміло, коли це станеться, кивати на так звані "злочини" Юлії Тимошенко нинішня влада вже не зможе, особливо після провалу цьогорічних газових переговорів з Російською Федерацією. Доведеться нести відповідальність за свої дії.

Сьогодні владна команда має якнайкращий шанс довести свою ефективність – наприклад, відв'язавши ціну на газ від ціни на нафту, як це зробили більшість європейських країн. Або не зуміти і чесно зізнатись у цьому народові замість придумування чергової брехні про жаливі наслідки роботи уряду Тимошенко.

Нагадаю, що саме починаючи з 2010 року Україна вперше за роки незалежності почала заробляти реальні кошти на транзиті російського газу – валові доходи дочірньої компанії "Нафтогазу" - ДАК "Укртрансгаз" складають близько 3 мільярди доларів. І, звісно ж, лише історія та український народ розсудять, що є справжньою зрадою національних інтересів – газові угоди уряду 2009 року чи Харківські угоди 2010-го.

Нагадаю, що саме в 2009 році урядом Юлії Тимошенко було розпочато роботу в одеському порту "Південний" з будівництва терміналу для скрапленого газу, щоб диверсифікувати поставки енергоносіїв до України, знизити енергозалежність від РФ і бути готовими імпортувати скраплений газ.

Проте сьогодні, майже через три роки, діюча влада ні на крок (крім гучного піару та декларацій, звичайно) не просунулась у цьому напрямку.

Чи здивується хтось, коли рано чи пізно контракт на розвідку скрапленого та сланцевого газу в Україні отримають російські компанії? Думаю, ні. Газ, як відомо, це бізнес президентів. Особливо він зближує президентів, які дуже ризикують втратити крісла на найближчих виборах.

Машина політичної пропаганди біло-синього табору набирає гігантських обертів. Щодня з телеекранів множаться міфи про вину Тимошенко, жорсткі правила Росії, байдужість Європи та суворі вимоги МВФ. Якщо вірити цим міфам, в тому, що країна летить в економічну безодню, винні усі, крім тих, хто здійснює безпосереднє керівництво державою.

Тож панове, якщо ви такі безпорадні, можливо, варто визнати це і зупинитись, поки не пізно?