Розіп'ята Україна
Каратиму нарід поганими пастирями.
Віддана на догоду інтересам чужим, наша Вітчизна, відстояна й збережена через віки, приковується до хреста.
Життєві сили її, сини й дочки – залишають домівки, залишають своє життя, що має бути вповні – минуле з його історією, сучасне з його радістю, майбутнє з його надією. І створюють собою життя іншим...
Чи на нас закінчується рух України, її життя в нас?
Ми – лише слід, ми – лише носії славного минулого в майбутнє: традицій, звичок. За ними – наші предки, передавши все нам, продовжують своє життя в нас. Ви не помічали часом, що в тяжкий момент повторювали, а може й удосконалювали найкращу звичку свого батька чи матері? Тоді Ви перейняли обов'язок перед віками нести далі найкращу традицію життя Вітчизни–України.
Кожного разу, коли ми своїми звичками нашого реального, не придуманого життя – лжесвідчимо, маємо брак любові до ближнього, не оцінюємо вчинків за їх правдою чи кривдою, дозволяємо наругу над своїм сумлінням, дозволяємо здійснювати обман, шахрайство, хабарництво чи інший злочин супроти Істини – кожного разу ми вбиваємо цвях у тіло нашої Матері України.
На догоду кому ми це робимо? Кому потрібна розіп'ята Україна?
Напевно, не тим, хто її щиро й віддано любить. Не її справжнім синам і донькам.
Кожного разу, коли ми піддаємося гріхові егоїзму на перевагу любові, безнадії супроти віри, байдужості супроти ревності, нечистоті духовній супроти людяності – ми знову й знову, як це було чинено через віки, діємо хибно супроти Істини, Вітчизни, і самих себе. Кожного такого разу ми розпинаємо Матір-Україну. І потім через віки несемо в собі її долю...
Жити за Істиною нелегко, але можливо: "Поважати кожного брата й сестру, говорити правду, віддавати кожному те, що йому належить", – каже нам благородний Отець Церкви.
Ми все ще є вільними вибирати.
Свобода дій, але й відповідальність – безмежна. Моральні закони суспільства, як і Божі, одразу невидимі, часом незнані, але як і фізичні, подібно до правил руху, мають незупинне тяжіння діяти – попри наше стремління виправити траєкторію, що виявилась хибною.
Свобода завжди дорого коштує. І цю ціну треба платити – кожну хвилину перебуваючи в боротьбі.
Нічого свобода не коштує лише рабам – вони її й не мають.
Народ же має таку владу, на яку він заслуговує.
Любов сильна мов смерть. Будуймо Любов і життя в Україні.
Боротьба – це і є життя.
Василь Капкан, ініціатор заснування (з 1988 року) української громади в Литві, Вільнюс, Литва, спеціально для УП
