Доступність послуг і децентралізація
Завжди підозрював, що без радикальної децентралізації позитивних змін у нашій державі не дочекаєшся. А при посиленні авторитарних тенденцій і централізації – результати взагалі будуть негативними.
На жаль, і за два роки керування політичної сили, яка позиціонує себе як "партія регіонів", реформа місцевого самоврядування та децентралізація не просунулись ні на крок. Передвиборчі гасла – більше влади містам і регіонам, ближче послуги до населення – залишаються нереалізованими.
Більше того, події останніх років, і навіть статистика, чітко показують абсолютно протилежну тенденцію.
Зокрема, у 2003 році у нас було 240.528 державних службовців. І це без урахування спецстатусних службовців МВС, СБУ, прикордонників, а також працівників державних органів, які не мають статусу держслужбовців. Наприклад, лише в системі Держсанепідемслужби таких працівників на сьогодні 55 тисяч. У тому ж році чисельність посадових осіб місцевого самоврядування склала 85432.
Тобто співвідношення маємо – 2,81.
У 2010 році було 292.516 державних службовців та 99783 посадових осіб місцевого самоврядування. Коефіцієнт співвідношення лише погіршився – 2,93.
Що ці цифри означають на практиці? Лише одну річ: наша держава гіперцентралізована, а тому неефективна.
Адже очевидно, що в цій моделі більшість проблем громадян вирішуються не на рівні їхнього проживання, а в районі, області або навіть столиці. І змінювати ситуацію влада, очевидно, не збирається.
3 листопада 2011 року Верховна Рада приймає закон, яким передбачено створення дозвільних центрів при обласних державних адміністраціях. 30 листопада цей закон був підписаний президентом.
Якщо хтось вважає, що тепер буде зручніше отримувати документи дозвільного характеру на обласному рівні, то він глибоко помиляється. Замість того щоб скасовувати зайві дозвільні документи та інші адміністративні послуги, у тому числі на обласному рівні, або ж наближати такі послуги до споживачів, через децентралізацію та делегування надання цих послуг у райони, міста та селища – ініційовано створення "єдиного вікна" на обласному рівні.
Тобто за отриманням відповідних послуг усім підприємцям і надалі необхідно буде їздити до обласного центру.
9 листопада главою держави внесено законопроект "Про адміністративні послуги", яким серед іншого передбачено створення обласних центрів надання адміністративних послуг. Тобто не лише суб'єктам господарювання, але й звичайним мешканцям пропонують їхати за адміністративною послугою до обласного центру, замість того щоб навпаки – адміністративну послугу "перемістити" до місця проживання громадян.
До речі, в інших державах, навіть якщо й створюють загальнодержавні "єдині вікна", то фізично їх намагаються наблизити до отримувачів послуг.
Наприклад, у територіально великій Канаді до федерального "єдиного вікна", фізичного офісу – має бути не більше 50 кілометрів, а до провінційного, це еквівалент нашої області – не більше 10 кілометрів. На практиці ж усі послуги – і федеральні, і провінційні, і муніципальні – намагаються надавати в спільних "інтегрованих" офісах. Практикують мобільні, виїзні офіси, встановлюють спеціальні електронні термінали в публічних місцях тощо, використовують ІТ-технології, думаючи насамперед про зручність для громадян.
Українська специфіка створення обласних дозвільних центрів та центрів надання адміністративних послуг може проявитися ще й у тому, що ці "новоутворення" почнуть забирати послуги в міських центрів, тобто централізувати їх.
Слід наголосити ще на одному моменті.
Централізовані/державні послуги – це не лише гірша доступність їхнього отримання громадянами. Це, як правило, гірша якість порівняно з послугами, що надаються органами місцевого самоврядування.
Якщо послуга надається службовцем, який підпорядковується начальнику в Києві, то йому байдуже, як його роботу оцінює споживач послуги. Мешканець ніяк не впливає на цього чиновника. Якщо послугу надає службовець місцевого виконкому, то в мешканця є значно ефективніші важелі впливу на якість послуг – від оперативної скарги міському голові до перспективної оцінки на місцевих виборах.
Мабуть, тому в європейських країнах навіть такі, "традиційно державні" для нас послуги, як-от видача паспортів чи реєстрація транспортних засобів, надаються органами місцевого самоврядування.
Тож і при проведенні адміністративної реформи загалом, і при впровадженні новацій у сфері адміністративних послуг зокрема, дуже хотілося б, щоб наші можновладці в центр уваги ставили громадянина, зручність та доступність отримання послуг.
А це стане можливим лише у випадку суттєвої децентралізації повноважень щодо надання адміністративних послуг.
Ігор Коліушко, Центр політико-правових реформ, спеціально для УП
