Хоробрість, кон'юнктурність чи гра за сценарієм?
Останні новини по україно-російським перемовинам щодо зміни ціни на газ все частіше нагадують повідомлення з військового фронту.
Днями віце-прем’єр Андрій Клюєв поділився з журналістами спочатку просто успіхами у переговорах з Росією, запевнивши, що ціна на газ буде значно нижчою. А згодом і взагалі "відкрив карти", заявивши, що при переговорах з Москвою Київ використовує … свій голос для вступу "старшого брата" до СОТ.
Як ми знаємо, Україна вже встигла дати свою згоду на вступ Росії до СОТ у 2008 році, а саме російське керівництво останні роки відчайдушно ламало всі бар’єри на шляху до цієї організації.
Останнім подібним бар’єром була Грузія, але 3 листопада було заявлено, що між грузинською та російською сторонами досягнуто згоди і питання про вступ Росії до клубу відкритих і торгівельно активних країн є лише питанням часу.
Аж тут українська сторона заявляє про можливість створення для нашого "першого стратегічного партнера" неабияких проблем в цьому питанні. Фактично анонсується можливість зовнішньополітичного шантажу. В обмін на лояльність при перегляді газового контракту.
Невже влада вирішила говорити з Москвою мовою ультиматумів?
Навряд чи.
Скоріше ми маємо справу з технологією "штучного масштабу", яка реалізується між декількома раундами переговорів. Інакше як пояснити логіку, коли ціна вже начебто майже узгоджена, а через деякий час вже не виключаються такі кардинальні заходи як блокування вступу Росії до СОТ?
Вербальні "подарунки" подібного характеру вже давно не "ноу-хау" для україно-російських відносин, але раніше скоріше від Росії варто було очікувати подібних поворотів, ніж від України.
Виходить, щось змінилося. Або комусь хочеться щоб змінилося.
Варіантів тут, насправді, декілька. Для того, аби нічого не залишити без уваги, давайте розглянемо усі.
Варіант "камікадзе". Переговори дійсно заходять у кут, і ми справді пробуємо шантажувати Росію відкликанням свого голосу. В такому випадку, влада свідомо йде на відкритий конфлікт з Москвою, що спонукатиме активізувати протекціоністські міри проти України в рамках Митного союзу і інші торгівельні санкції.
Як наслідок, отримуємо зниження двостороннього товарообігу, а відповідно і неабиякі збитки для підприємств, власники котрих носять у кишені партквиток ПР. Козирів у кишені при такому сценарії у Києва майже немає.
Крім варіанту апеляції до Стокгольмського арбітражу для перегляду газових контрактів.
Не думаю, що Україна протримається в режимі фактичної торгівельної війни з Росією, поки Європа протягом невідомого терміну (вочевидь декількох років) розглядатиме судовий позов України.
Тому, сподіваюся, що даний сценарій не підтвердиться, інакше наслідки можуть бути не дуже оптимістичними для всієї країни.
Варіант "обережний шантаж". Цілком можливо, що Україна сподівається на емоційний ефект можливості блокування вступу Росії до СОТ. З точки зору теорії дипломатії, можливо цей крок і виявляється перспективним.
Однак з формату практики… Знаючи особливості російського стилю переговорів, навряд чи ми можемо розраховувати на реакцію Москви в кращих традиціях кота Леопольда.
З іншого боку, і час, і привід для подібної заяви обраний доволі вдало. Скільки б Росія не говорила про сумнівну пріоритетність СОТ, членство в цій організації конче необхідно сучасній російській економіці.
Питання лише в тому, наскільки сильно українська сторона зможе тримати Росію в напрузі без переходу до дійсно реальних дій?
Варіант "гарно спланована режисура". Думати про чесноти сучасної української влади і про майстерність української дипломатії можна лише якщо відкинути формат міжурядової змови, практика котрої вже давно стала нормою в сучасних міжнародних відносинах.
Це простий і зрозумілий розрахунок для всіх сторін, тим більше приклад України і Росії, в даному випадку, є майже хрестоматійним.
І в Україні, і в Росії незабаром вибори. Доволі складні, навіть для "Єдиної Росії", незважаючи на стабільні позиції, не кажучи вже про Партію регіонів.
Потрібна перемога на світовій арені. І не просто перемога, а гарно спланована грамотно оформлена перемога.
Що ми маємо?
Росія розуміє, що ціна на газ має бути переглянута. Рано чи пізно. Інакше Україна дійсно використовуватиме фактор міжнародного арбітражу, що не надто до вподоби Росії. Контракт росіянам дуже подобається, але ще більше Росії подобається стабільність.
Чергова газова війна, судовий процес, чи виснажена платежами Україна Росії не потрібна. Грошей не буде. Треба якось цей момент вирішувати. Але і йти на поступки Україні, тим більше явно та відкрито, політично недоцільно. Особливо перед виборами.
Україна розуміє, що з такою ціною на газ, ні населення, ні підприємства довго не протягнуть. В суд подавати не хочеться. Розгляд розтягнеться в часі і ризик економічної і газової війни надто високий.
Йти на відверту здачу позицій перед виборами еквівалентно самогубству. Йти на відверте протистояння з Росією небезпечно. Треба домовлятись в іншому ключі.
ЄС розуміє, що йому потрібен російський газ. Байдуже яким чином. Головне стабільність після "радощів" 2008 року.
ЄС потрібна тема Тимошенко, аби не фіксувати в договорі про асоціацію перспективу членства України в ЄС. Але потрібен сам договір про асоціацію і про зону вільної торгівлі через економічні мотиви в світлі втрати традиційних ринків збуту.
ЄС не потрібен судовий позов України через ризики загострення відношень як з Росією, так і з країною транзитером, котрою, поки що, є Україна. ЄС не потрібна газова війна.
Рішення – моделювання та режисура конфлікту з його подальшим розв’язанням за визначеним сценарієм, результатом котрого має стати:
Для Європи – дотримання транзитного статус-кво.
Для України – косметичний перегляд контрактів, або ж зміна формули, а також зниження ціни на газ; PR дипломатичної перемоги перед виборами; отримання додаткових аргументів в справі Тимошенко.
Для Росії – збереження енергетичної залежності всіх і вся від енергоресурсів російського походження. Мінімальний відхід від контрактів 2009 року; демонстрування сильної і безкомпромісної позиції, завдяки якої вдалося уникнути чергової газової війни.
Анонс підготовки "молодших братів" до євразійської інтеграції (акцент на відсутності перспективи членства України в ЄС навіть після грудневих домовленостей); зовнішньополітична перемога перед виборами.
Тому пасаж України в питанні газових переговорів у вигляді можливого блокування членства Росії в СОТ все таки більше схожий на заздалегідь узгоджений крок, котрий скоріше направлений на внутрішнє, ніж на зовнішнє споживання. Все інше покаже час.
Віталій Філіповський, політичний аналітик, для УП
