Карикатурний ворог: дещо про "толерастичну ліберастію" та "буржуазний націоналізм"

Останнім часом, як гриби після дощу, з'являються статті, блоґові нотатки та інші "антиліберастичні" креативи вітчизняних радикальних "націоналістичних" діячів.

Тих, які переконані, що марширування вулицями з криками "слава нації – смерть ворогам!" є вершиною прояву Духу Одвічної Стихії.

Думка у цих статтях закладена одна й дуже нехитра: мовляв, у країнах Європи панує клята ліберастично-толерастична зараза, яка дико розкладає суспільства цих країн, цю саму заразу нам зараз намагаються накинути кляті воріженьки, аби зламати наш могутній тисячолітній дух, але насправді нас врятує радикальна і рішуча позиція... (тут зазвичай вписують назву своєї політичної сили чи хоча б "могутньої купки").

Стиль цих креативів також нехитрий, до того ж – добре відомий з радянської пропаганди.

Пригадуєте такий покруч – "буржуазний націоналізм"? Беремо найзручніші для критики риси всього "буржуазного", найзручніші для критики риси всього "націоналістичного" – і опля!

Маємо страшного карикатурного "буржуазного націоналіста" – з козацькими вусами, гнилими зубами і чорним циліндром, на якому тризуб химерно переплівся зі свастикою. Нікого вже не цікавить що таке "буржуазія" і які течії є в "націоналізмі": карикатуру намальовано – можна боротися!

Але, як з'ясувалося, коли багато людей дізнаються, що карикатура не відповідає дійсності – побудований на її критиці світогляд лускає як мильна бульбашка.

У наших буцімто антисовєцьких "націоналістів" – той самий стиль. Щоправда, карикатура інша: це – "толерастичний лібераст" або "толераст-лібераст".

Зрозуміло, закінчення "-аст" має наблизити звучання терміну до любого таким "націоналістам" слова "пед….ст".

До слова, цей прийомчик винайшли не у Львові й не у Києві: це запозичено у "старших братів" по "розуму" – російських імперців.

Московський покруч сподобався нашим борцям проти змосковщення: і от вони вже з радістю малюють таких собі слабких духом і тілом європейських чахликів, які через власну недоумкуватість напустили до своїх країн "негрів, арабів та гомосексуалістів".

Власне, таке "напускання" – ознака "толерастичної ліберастії". Як і у випадку з "буржуазним націоналізмом" – нікого не хвилюють подробиці.

Звісно, для того щоб сказати "негри влаштували погроми в Парижі" – думати особливо не треба; зате якщо хтось спробує поміркувати на тему причин цих самих погромів, згадати про матеріальне розшарування та його причини – на нього зразу ж накинуться зі звинуваченнями типу "Щось ти сильно умнічаєш! Мабуть ти – толераст-лібераст!".

І все стає на свої місця. Принаймні, в головах з набором карикатур замість мислення.

Нікого не цікавить, що в країнах Європи частенько правлять бал якраз колеги наших відчайдушних "карикатуристів" – ті, що з коренем "соціал" у назві. А лібералізм – це, скажімо, Грузія, котра розвинула сильну, некорумповану поліцію та боєздатну армію практично "з нуля".

Але оскільки такі відомості не узгоджуються із закладеною "толерастично-ліберастичною" карикатуркою, то вони просто проходять мимо необтяжених розмірковуванням голів.

Ще цікавіше – коли заходить розмова на історичну тему. Тут на світ Божий витягують нещасного Грушевського і величного Бандеру, говорять про "безхребетність" першого, який програв Визвольну війну, і рішучість другого, який очолив боротьбу ОУН-УПА.

Щоправда, незважаючи на більшу кількість жертв серед мирного населення – також програв, але про це вже зазвичай не говорять, зараховуючи до заочних перемог Бандери проголошену радянським українським парламентом Незалежність.

Не заперечую: Грушевський був нікудишнім лідером, він і не хотів ним бути, проте роль доби Грушевського, Петлюри та Винниченка в нашій державницькій традиції все-таки не менша, ніж доби Бандери, Мельника та Бульби-Боровця.

Між іншим, в період 1917-21 років Незалежність здобули Фінляндія та Чехословаччина. Першу вивів до волі рішучий військовик Маннергейм, другу – "толерантний" інтелектуал Масарик. Ці приклади показують, що в різних умовах цілком різні моделі поведінки можуть бути однаково успішними або однаково програшними.

Однак розмірковувати на такі теми в середовищі незламних борців проти карикатурної "толерастичної ліберастії" не прийнято. Взагалі: чим менше думати і більш рішуче скандувати радикальні гасла – тим краще.

Зрештою, ми це все вже бачили. Єдина партія (зовсім не толерантна до інших точок зору!), постійна критика "загниваючого" Заходу, дружні маршування з гаслами... Так, ліпшого ідеалу для нинішніх гарячоголових "карикатурних" борців і не вигадаєш.

Натомість усім іншим можу порадити: єдині речі, до яких точно не можна бути толерантним, – це дурість і примітивізм. Тож вичавлюймо їх з нашого суспільства: чим запекліше – тим краще!