Опозиція на Шустер live, або Рейтинг на розбраті
Останнім часом складається враження, нібито влада і провладні медіа найбільше переймаються єдністю опозиційних сил. Принаймні, за кількістю згадок і сюжетів ця тема поступається хіба що інформації про "завоювання" нинішнього режиму.
Громадян системно і натхненно переконують: опозиція за визначенням нездатна дійти спільного знаменника. Мовляв, якщо вона розхристана й безсила, навіщо за неї голосувати.
А якщо опозиціонери не сваряться – запитаєте ви. В такому разі їх треба звести в одній студії – бажано за відсутності найбільш авторитетних лідерів, здатних домовлятися про співпрацю. І запропонувати слово представнику далеко не першої за рейтингом політичної тусовки.
Такий собі Шустер live у мініатюрі.
Это неправильные пчёлы. Они дают неправильный мед (с)
Схоже, найменш турбуються щодо необхідності гуртування опозиційних лав лідери карликових партій. Їх важко назвати координаторами політичних сил чи громадських рухів. Вони швидше нагадують менеджерів бізнес-проектів, які діють у політичному форматі. Їх мало цікавлять інтереси соціальних груп, іменем яких вони прикривають власні шкурні інтереси.
Не випадково будь-яку політичну перспективу, що не гарантує їм "улюбленим" почесного місця в політиці, вони розцінюють як глобальну зраду ідеалам демократії.
Класичний приклад: модернізація виборчого законодавства. В умовах відсутності особливого вибору найбільшу цінність для подібних псевдо-опозиціонерів становить низький виборчий бар'єр.
Ради нього вони готові жертвувати будь-чим, у тому числі гарантіями громадського контролю за виборчим процесом. Якщо бар'єр вище їх амбіцій – він "неправильний" за визначенням. А, відтак, неприйнятний за будь-яких обставин.
Їм байдуже, що влада виношує плани "призначення" до Ради нового скликання 300 лояльних до АП нардепів, готових змінити Конституцію й обирати президента в парламенті.
Їм байдуже, що протистояти цьому зможе винятково згуртована і консолідована опозиція, яка матиме в парламенті не менше 200 "штиків", а ще краще – більшість.
Їм байдуже, що йдеться не про збереження в політиці окремих персоналій – ідеться про виживання народовладдя й української державності.
Якщо ток-шоу сварять опозиціонерів, значить це комусь потрібно (с)
Найбільший гріх подібних псевдо-опозиціонерів у тому, що вони де-факто підіграють режиму.
З одного боку, влада прагне всіляко блокувати альтернативу на інформаційному рівні – так само, як демонстрантів на столичних вулицях. Не так давно "Дзеркало тижня" наводило інформацію, згідно якої 3/4 синхрону на ТБ належить представникам влади, 14% - опозиції, а 10% - іншим політикам.
З іншого боку, влада дивовижно швидко надає слово всім бажаючим облити брудом колег "по цеху". Або ж навмисно провокує до того. Із цілком зрозумілих причин.
Найбільш активних громадян така картина "крупним планом" зневірює і зайвий раз переконує в тому, що опозиція слабка, а влада всесильна. А решту просто відволікає від згадки про інші – суттєво більш неприємні для влади теми.
До прикладу, один кандидат у президенти обіцяв покращити життя людей. І дечого таки досяг у даній сфері. Принаймні, мільярдерів серед спонсорів ПР побільшало в півтора рази. Натомість кожний другий українець опинився за межею бідності.
Не менш обіцяна владою реформа – податкова – завершилася витісненням бізнесу "в тінь" і перетворенням податкових інспекцій на інструмент перерозподілу власності.
Освітня і медична реформи фінішували закриттям лікарень, "оптимізацією шкіл" і поширенням корупційних схем. А зобов'язання "почути кожного" трансформувалася в паркани й "омонізацію" всієї країни.
Можна було б і треба було б обговорити це публічно. На якомусь із національних телеканалів. Хоча б у форматі ток-шоу Савіка Шустера. Якби Савік мав більшу свободу вибору.
Втім, якщо опозиція не дасть себе розсварити – ми ще повернемося до цієї теми.
