Хвороба толерантності

Четвер, 24 листопада 2011, 12:06

Українці вже тривалий історичний проміжок часу перебувають під впливом надзвичайно негативних суспільних процесів. Ці процеси загрожують втратою національної ідентичності, принижують людську гідність та ставлять питання про фізичне існування самої нації.

Здавалось би, комплекс таких потужних і довготривалих факторів мав би викликати могутню зворотну реакцію.

Антиукраїнська та егоїстично-меркантильна грабіжницька політика псевдоеліт у здоровій нації давно б спровокувала виробництво антитіл, які б ліквідували основні загрози національній безпеці.

Але цього поки що не відбувається. Навпаки, українців намагаються тотально заразити толерантністю, зробити їх пасивними, інертними та неспроможними до боротьби.

Українці хворі на толерантність. Бо тільки нація, уражена толерантністю, нездатна чинити адекватний опір і активно реагувати на подразники зовнішнього світу. У толерантної нації межа появи реакції на явища суспільного життя настільки висока, що нерідко є недосяжною взагалі.

Щоправда, деякі неоліберальні адепти люблять називати це все "здоровим українським патріотизмом". Насправді цьому явищу більше імпонує визначення колоніальної суспільної імпотенції.

Соціальні подразники, які здатні вивести таких громадян із пасивного покірного стану, нерідко знаходяться на кордоні між життям і смертю. А поняття честі і гідності, свободи і незалежності своєї країни для толерантних осіб є надто далекими і незрозумілими.

Симптоми захворювання толерантністю в Україні яскраво проявляються у двох основних сферах: національній та соціальній. В національному вимірі толерантність характеризується колоніально залежним світоглядом малороса-хохла.

В соціальному толерантність передбачає нездатність активно боротись за достойний рівень життя на фоні корупції, величезної майнової диференціації, паразитування фальшивої еліти та несправедливого розподілу національних багатств.

Толерантна терплячість українців надзвичайно вигідна українофобам різних мастей. Вона дозволяє залишити націю на рівні постколоніального суспільства, дає реальні шанси на відновлення в майбутньому Російської імперії і ставить хрест на можливості стати могутньою високорозвинутою державою, з якою прийнято рахуватись у світі.

Лише в тотально хворій толерантністю нації можна урочисто нести по центральній вулиці країни портрети Сталіна та інших діячів, які мільйонами знищували місцевий етнос, та безперешкодно ставити йому пам’ятник у Запоріжжі.

Натомість в нетолерантному Тель-Авіві дуже важко уявити собі демонстрацію з портретами Гітлера чи урочисте відкриття йому пам’ятника.

Те, що Дмитро Табачник та група інших осіб сьогодні успішно працюють над звуженням простору вживання української мови, русифікацією освіти, деформацією історичної пам’яті, нав’язуванням російського імперського простору та формуванням світогляду хохла-малороса – логічний результат толерантного ставлення до цього значної кількості самих українців.

Українці, уражені комплексом малороса, настілки толерантні, що з легкістю готові забути свою мову на своїй землі аби лише було зручно для представників "братнього народу" та денаціоналізованих осіб.

Лише в країні, де тотально панує пасивність народу, можна мати такі "визначні" показники розвитку як найвищий рівень корупції і найнижчий рівень зарплат.

Лише дуже толерантне суспільство байдуже ставитиметься до того, що країною фактично править купка олігархів та їх обслуговуючий персонал, тоді як значна частина населення взагалі перебуває за межею бідності.

Бо наявність такого стану справ говорить перш за все про те, що суспільство цілком толерантно його сприймає. Протест проти негативних явищ у нас зводиться переважно до втечі за кордон. І на цьому боротьба припиняється.

А чи не запитували апологети толерантності, чому власне олігархи чи владно-поміщицька еліта мають дбати про гідні соціальні стандарти життя своїх громадян, коли ті самі громадяни не висловлюють особливих нарікань з цього приводу?

Скарги українців обмежуються хіба що нетолерантними розмовами у межах своїх квадратних метрів. А ось у публічних місцях всі вони надзвичайно толерантні.

Правда, трапляються поодинокі випадки соціального невдоволення, але вони стосуються переважно інтересів тільки вузької соціальної групи і нездатні змінити ситуацію в державі.

Бо в цілому нарікання українців на бідність, корупцію, неефективну роботу правоохоронних органів, розкрадання бюджету чиновниками є такими, які можна ігнорувати, що й успішно робиться і вже не один рік.

Адже нарікання толерантних осіб нікому не страшні і не змушують бути почутими.

Це хіба що нетолерантне суспільство не матиме бажання довго терпіти панування знахабнілої псевдоеліти, яка розкошує за рахунок бідності інших, "прихватизовує" національні багатства, краде кошти бюджету і навіть час від часу на крутих авто дозволяє собі наїзди на звичайних українців.

Мажори чудово знають: в цій толерантній країні з відповідною правоохоронною системою та судами їм нічого не може загрожувати.

Нав'язана ззовні за допомогою широкого спектру засобів і продукована сьогодні когортою внутрішніх діячів – від неолібералів і космополітів до вірних слуг нинішнього олігархічного режиму і п’ятої колони Кремля – толерантність деформувала ментальність українців, підкосила їх енергетичний пасіонарний потенціал.

Саме завдяки комплексу толерантності багато громадян більш схильні негативно реагувати на тих, хто не бажає бути толерантним до процесів, які мають місце в нашій країні, ніж на самі процеси.

Така реакція схожа на розвиток аутоімунного захворювання. Енергія нації спрямовується зовсім не у напрямку боротьби проти національного приниження чи соціальної несправедливості, а проти тих, хто не уражений синдромом толерантності і має сміливість задавати незручні запитання, бути радикалом і боротись з системою.

Схожий світогляд громадян дуже вигідний прихильникам існуючої системи. Адже ніяких змін не відбудеться, поки пануватиме толерантне ставлення до існуючих в нашому суспільстві явищ.

Тому вони й лякають українців "Свободою" та радикалами, які якраз є проти толерантного ставлення до соціальної та національної несправедливості.

Щоб подолати хворобу толерантності потрібно відкинути колоніально-рабські комплекси минулого і не боятись ставити відверті гострі запитання суспільного виміру, на які певні особи бажають поширити табу.

Як можна вирішити існуючі в державі проблеми, якщо вони багатьма навіть неусвідомлені чи про них бояться говорити прямо? Як можна знайти відповідь, коли в багатьох відсутнє питання: чому є так, і чи дійсно так мало би бути?

Спочатку потрібно усвідомити реальний стан справ. Потім – почати процес суспільного одужання від толерантності. Його наслідком стане поява нації, яка не схильна терпіти національне приниження і соціальну несправедливість, продажність, корупцію і зажерливість влади.

Збереження ж толерантності означає збереження існуючого статус-кво з сумними перспективами для майбутнього України.

Нетолерантна нація потрібна не стільки комусь конкретно – "Свободі" чи іншим політичним силам. Вона потрібна, передусім, Україні і є обов'язковою умовою існування повноцінної суверенної держави.

Бо тільки така нація здатна бути єдиним джерелом влади і стимулювати своїх обраних представників працювати на суспільне благо, а не на власні кишені. Така нація не буде терпіти брехні, зневажливого ставлення до себе.

Вона не буде чекати десятки чи сотні років, поки нарешті ні з того, ні з сього у людей, які перебувають при владі, з'явиться совість та порядність.

Нетолерантна нація – основний фактор, який постійно змушуватиме владу працювати на благо українців, покращувати якість своєї роботи, самовдосконалюватись та виконувати свої обіцянки.

Врешті-решт, нетолерантна нація продукує еліту нового типу, хвора на толерантність – лише таку, яка є сьогодні при владі.

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування