Ментальна революція: Грузія змогла, а нам слабо?
У Грузії за сім останніх років реально відбулося те, про що ми в Україні якось конструктивно навіть і помріяти не здатні – відбулась ментальна революція у свідомості людей. Люди повірили, що влада може не брехати, пересічний громадянин може розраховувати на захист своїх прав, а держава може виконувати свої функції.
Для нас це настільки неймовірно, що всі публікації на цю тему, як правило, не обходяться без слова "чудо". Це ж треба було – нам з вами настільки деформувати власну свідомість, щоб нормальну організацію життя держави на засадах розуму та совісті – вважати чудом...
Численні вояжі наших високопосадовців до Грузії – набиратися "передового досвіду" за радянською традицією, – починаючи з головного нашого "реформатора" Сергія Тігіпка, завжди закінчувалися одностайним вердиктом: "У нас це не можливо!"
Так, дійсно: "у них" це неможливо. Але чому це не можливо в так званої опозиції?
Чому ні одна зі знаних політичних сил також не здатна навіть конструктивно помріяти у своїх програмах про таке?
Навіть така радикальна сила, як ВО "Свобода", більше як на політичну, і на сьогодні абсолютно безглузду антикомуністичну люстрацію – не спромоглась у своїй програмі.
Грузинське ж "чудо" передбачає, перш за все, антикримінальну та антикорупційну люстрацію. Не звичну нам, перманентну "боротьбу" із криміналом та корупцією – а саме люстрацію.
А уяснивши це, всі поставлені вище "чому?" для всього провладного та навколовладного українського політикуму стають риторичними.
Як на мене, усе впирається в масштаб мислення переважної більшості його представників. Масштаб мислення визначає, куди буде спрямовано наявний державний ресурс.
В одному випадку – на створення нової, більш сприятливої ситуації у власній країні. А в іншому випадку – на "підлаштування" до ситуації, створеної раніше.
Відсутність масштабу в думках унеможливлює справді великі державотворчі справи. Сьогодні люди з неадекватним до реальних викликів масштабом мислення заполонили коридори влади. Вони борються за владу, задовольняють своє марнославство, жадібно домагаються власних привілеїв та збагачення. Великі цілі для них незбагненні.
Очевидно, що при владі "не ті" люди. Вони не гідні влади. І поставлені питання навіть не на рівні їхньої чесності та моральності. Просто в них не "дорослий", а "дитячий" масштаб мислення.
Вихід із ситуації єдиний і очевидний – міняти людей у владних коридорах.
Треба відсторонювати від влади "недостойних", та приводити нових, "достойних влади" людей. Підкреслюю: саме "достойних влади", а не просто хороших, чесних, порядних людей. Тобто – людей із необхідним та достатнім масштабом мислення.
Але ж влада достойних – це ніщо інше як мерітократія, про яку, як про найбільш ефективний та вірогідний напрямок розвитку багатьох країн світу на сьогоднішньому постіндустріальному етапі існування людства, усе частіше говорять політологи.
Я не є політологом, але й мені доводилося вже висловлюватись на цю тему стосовно мерітократичних перспектив України.
Але ж, як показує позитивний досвід Грузії, мерітократія – поняття світоглядне та технологічне. І здійснення ефективних реформаторських дій на його засадах вимагає серйозних соціальних/економічних/технологічних напрацювань.
Адже будь-які кроки в цьому напрямку, без ретельних проектних розробок майбутньої системи організації життєдіяльності країни та державного управління, будуть авантюрним та приреченими на поразку.
У той же час, як на мене, ніяка сучасна політологічна наука й ніяка політтехнологія сьогодні в Україні не здатні здійснити проектні розробки такого характеру та такого масштабу. Вони просто не мають для цього необхідного методологічного потенціалу.
Таким потенціалом може бути, наприклад, системний функціонально-вартісний аналіз. Однак, на моє велике здивування, червонодипломні випускники й університету Шевченка, і Києво-Могилянської Академії навіть не чули про таку методику.
Тож очевидно, без створення для таких цілей принципово нової науково-дослідницько-технологічної структури, з умовною назвою "Інститут Мерітократії" – не обійтись.
Як на мене, саме такого типу "інститут" здатен розробити й необхідний проект, і створити переконливий "Образ майбутнього", які стануть і "прапором" для демократичної зміни влади, і практичною програмою дій нової влади після того.
При цьому ніяких закидів щодо створення такого "інституту", як нової "бюрократичної" структури, бути не може.
Бо хто ж заперечуватиме, що наведення розумного порядку та розумної організації життя 46 мільйонів чоловік на території в 603 тисячі квадратних кілометрів – багатющої території! – буде економічно суперефективним та бізнесово дуже рентабельним.
Окрім усього, буде внесено значний вклад не тільки в процес ефективної розбудови Української державності, а й у скарбницю світового досвіду прогресивного державотворення.
Це наше велике щастя, що є такий приклад Грузії. Не якогось далекого Сінгапуру, а саме Грузії, у якій багато хто з нас бували та добре собі її уявляють.
У світовому рейтингу прогресу Грузія в цьому році посідає перше місце, а Україна 98-е.
Як бачимо, у житті немає не можливого, якщо не продається честь і гідність, та коли править розум.
Тож, що, дорогі мої українці, слабо чи не слабо? Як на мене, не молодого вченого-практика, зовсім не слабо! Не святі ж горшки ліплять!
Олександр Гнєдаш, аналітик, кандидат технічних наук, спеціально для УП
