На тонучому кораблі спочатку позбуваються баласту
Через грецький економічний колапс, попри відданість демократичним принципам, єдину безпекову та зовнішню політику, об’єднана Європа однією ногою стояла на межі розпаду.
В тому, що економічна кон’юнктура формує загальні суспільні настрої та в парі з останніми дедалі сильніше впливає на політичний процес вкотре переконується і продовжуватиме переконуватись Україна.
Не так давно з’явилася інформація, що невдовзі у влади можуть виникнути серйозні проблеми з вчасною виплатою зарплат у держсекторі. Владні кола досі огорнуті ореолом невідомості щодо отримання чергового траншу від МВФ та розміру ставки ціни на російський газ.
Окремі експерти твердять, що в разі провалу газових переговорів з Росією, вже до кінця року можна очікувати збільшення тарифів на газ для теплокомуненерго. Якщо таке підвищення відбудеться, вартість гарячої води та опалення з початку наступного року може зрости майже на половину.
Все ця страва приправлена традиційною інфляцією, невпевненістю щодо майбутнього національної валюти та успішного проведення Євро-2012 і спробою втілення різноманітних сумнівних новацій в гуманітарній сфері – як от чергового закону про мови, який передбачає використання регіональних мов нарівні з державною, чи нового освітнього законодавства – на практиці виявиться сильним ударом по авторитету влади, який і так стрімко падає.
Відповідно перед обличчям таких загроз в уряді немає місця міністрам, які не впорались з наростаючими викликами.
Чиста персоніфікація "здобутків" виконавчої влади – явище до якого українці вже звикли. При цьому посадовці найвищого рівня часто забувають про так звану колективну відповідальність не тільки на виборах, але і в поточному врядуванні.
Тож загалом коли щось йде не так, як планувалось, існують дві найпростіші кадрові стратегії, які тотожні зазначеним типам відповідальності.
Перша полягає у тому, щоб звалити результати на чинних посадовців і відправити когось у відставку, повісивши на нього всі невдачі і прорахунки влади. При цьому на другий план відходить те, хто посяде вакантну посаду, адже в нього тільки номінально стоїть завдання відчистити "заплямований" попередником мундир, що дістався у спадок.
Інша – спробувати зробити реальні кадрові рокіровки і призначити ефективніших менеджерів замість звільнених.
Першою влада керувалась під час хвилі звільнень влітку цього року. Тоді посад позбулися Віктор Тихонов, віце-прем’єр-міністр – міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, який запам’ятався тим, що був одним з двох віце-прем’єрів, відомства яких вперто не хотіли відкривати свої офіційні сторінки в Facebook, його заступник Юрій Хіврич та голова Севастопольської міської держадміністрації Валерій Саратов.
Того ж дня на засіданні уряду було оголошено догану губернаторам кількох областей.
Власне, їх усіх зробили винними за невдачі масштабного реформування країни, що тоді тільки набрало хід. При цьому вагомих прорахунків за останніми не було. Влада випустила пар і продовжила реформи.
На осінь очікувалася нова хвиля звільнень в Кабміні. Зараз ситуація ще гірша від тієї, що була влітку. Адже кредит довіри українців до влади суттєво зменшився.
Однак ті, кого давно відправляли у відставку, досі залишаються на займаних посадах. На початку тижня з’явилася інформація , що Віктор Янукович планує відвідати урядове засідання в середу, на якому можуть бути звільнені окремі міністри, зокрема освіти Дмитро Табачник, культури Михайло Кулиняк, оборони Михайло Єжель, фінансів Федір Ярошенко й охорони здоров'я Олександр Аніщенко.
Всі вони останнім часом досить сильно предметно критикуються. Без прізвищ варто просто зауважити – окремі є відверто технічними посадовцями, хтось, як виявилось, не відповідає вимогам "періоду реформування", висунутими президентом, а дехто просто не сприймається громадськістю.
Питання урядових кадрових перестановок – це не питання сьогоднішнього дня.
Безперечно, спроба позбутись баласту в світлі очікування чергових викликів вітається. Потрібно влити в тіло уряду нову кров. Не варто забувати і про наближення парламентських виборів. Рейтинг влади прямо впливатиме на результати, здобуті провладною партією.
Сам Янукович часто звертається до аргументу ефективності владної команди на прикладі злагодженої роботи Кабміну, іноді повторюючи це як заклинання.
Однак основне питання полягає не в тому, кого і коли звільнять, а в тому, хто займе їхні місця. Чи здатні будуть нові обличчя відстоювати власну думку і проявити ініціативу? Чи здобудуть вони хоч якийсь громадський авторитет? Чи той, хто стоятиме за ними, цього прагнутиме?
Поки важко відповісти – першу або другу стратегію обере влада. Так само як і на те, чи будуть заміни спрямовані на реальні зміни, а не на банальне позбавлення від баласту.
Василь Кедик , політолог, Івано-Франківськ, для УП
