Коли саме Україна отримає перспективу членства в ЄС?
Очевидно, що цього року угоду про асоціацію України та Європейського Союзу все ж буде парафовано. Попри справу Тимошенко. Попри відверто жандармський характер нинішнього режиму. Попри те, що пересічні українці мають доходи аналогічні французьким жебракам.
Є ще багато усіляких "попри"… Безумовно, не можна не радіти, що формально наша країна наблизиться до Об’єднаної Європи, але так само не можна сподіватись, що Україна (залишаючись у нинішньому стані) бодай колись зможе стати частиною ЄС.
Ключовою проблемою європейської інтеграції України є не те, що колишнього прем’єр-міністра намагаються запроторити до буцегарні на 7 років, аби лиш позбутись політичного конкурента. І не економічні проблеми – подивіться лише на Грецію!
І навіть не відсутність ідеального виборчого законодавства – у чемпіона світової демократії Великобританії система виборів формально значно несправедливіша за українську (про це може багато розповісти лідер британських ліберальних демократів Нік Клег, партія якого, отримавши 2010 року майже 7 мільйонів голосів, має 57 мандатів у Палаті Громад, натомість консерватори мають 307 мандатів при результаті в 10,7 мільйонів голосів.
Головна причина відсутності в Україні європейської перспективи – це наша нездатність подолати цивілізаційну відсталість (століття колоніалізму не минулись даремно), а зовсім не те, що просто "є декілька країн, які, виходячи із внутрішньої політичної ситуації, не готові публічно підтримати фіксацію в самих документах угоди про асоціацію європерспективу України", як запевняє нас блискучий дипломат Костянтин Грищенко.
Хоча Україна і має практично усі атрибути європейської держави як-от поділ гілок влади, рівність громадян перед законом, прямі вибори тощо, але цього замало для того, щоб обдурити європейців. Бо уся правова система в Україні відіграє виключно декоративну функцію.
Чинні – цілком пристойно виписані на папері – правові норми (санкціоновані державою правила поведінки) не регулюють існуючі суспільні відносини, а слугують лише прикриттям іншим, реальним правилам поведінки (які формально державою не санкціоновані, а нерідко й прямо визнаються злочинами).
Якщо гіпотетично припустити, що усі законодавчі приписи в мить припинять свою дію – катастрофи не станеться, суспільство продовжить функціонувати, регулюючи відносини між громадянами на основі реально діючих соціальних норм (корупційних, "кумівських" тощо).
Згідно з теорією права система законодавства в країні лише тоді ефективно виконує свою функцію, коли будується на справжніх, істинних, традиційних для конкретного суспільства принципах регулювання відносин між людьми та між людьми і державою.
Неприродні для соціуму правові норми просто не "приживаються", стають формальністю: бо навіть наша славетна Верховна Рада не може шляхом прийняття спеціального закону змусити Місяць світити удень, а людей – вітатись, не подаючи одне одному руки, а стукаючись потилицями при зустрічі.
Теоретично, щоб досягти правопорядку, необхідно денонсувати чинні правові акти та закріпити на рівні законів існуючий стан справ.
Декреміналізувати хабарництво та ввести "єдине корупційне вікно" із чіткою тарифікацією скільки і кому конкретно давати; визначити, що побої та катування в правоохоронних органах є формою юридичної відповідальності людини за усі попередні, поточні та прийдешні правопорушення.
Офіційно підпорядкувати суди департаменту правової політики адміністрації президента; увести в інструкції держказначейства положення про автоматичні 50%-ві відкати бюджетних трансфертів; узаконити купівлю-продаж посад на митниці, в податковій, прокуратурі…
І звісно прибрати з Конституції ці наївні та недолугі совдепівські положення про безкоштовну освіту та охорону здоров’я. І про права трудящих заразом.
До речі, про права трудящих. Не так давно один із членів українського уряду, обійнявши нову посаду, був украй здивований невеликою кількістю членів профспілки серед його підлеглих. І, без зайвих сентиментів, прямо на загальних зборах колективу, наказав усім негайно подати заяви до профкому, "бо інакше будите звільнені". Миленько, чи ж не так?
"Окремі держави" Європейського Союзу лише тоді "з огляду на внутрішню політичну ситуацію" не матимуть нічого проти фіксації європерспективи України, коли наша держава не лише за формою, але й за сутністю буде відповідати критеріям держави європейської цивілізації, а не латиноамериканської бананової республіки.
А для того, щоб це сталося, необхідні значні особисті зусилля кожного з нас (не на уряд же, кінець-кінцем, сподіватись!) – і, власне, не заради членства в ЄС. Заради нас самих.
Павло Тарасюк, заступник голови УРП "Собор", спеціально для УП
