Шановний Вікторе Федоровичу…

Пишу цього листа з єдиною метою – виказати те надзвичайне захоплення, яке в мене особисто і у багатьох представників нашого суспільства викликає Ваша талановита і стратегічно виважена політика, спрямована на розбудову української державності.

Наразі, Ви з блискавичною швидкістю робите кроки, які були не до снаги Вашим менш обдарованим та послідовним попередникам. Я можу з впевненістю сказати, що Ваша роль – роль нашого нинішнього гаранта Конституції буде найважливішою в багатостраждальній історії, здавалося б, вже безнадійно втраченої України.

Ярослав Мудрий і Данило Галицький, гетьмани Хмельницький і Мазепа, Іван Франко і Михайло Грушевський – всі ці видатні особистості поступляться Вам місцем у пантеоні слави нашої вільної та заможної країни.

Знаючи вас як спартанця духу і побуту, до того ж, глибоко обізнану на історії особистість, я впевнений, що Ви ніколи не погодитесь на такі порівняння. Мовляв, не маєте навіть права ставити себе поруч з титанами, на плечах яких тримається сучасна українська національна ідея.

Не заслуговуєте на таку честь. Але я хочу запевнити, що таке ставлення до Вашої непересічної особистості цілком виправдане. І я готовий довести це, ще раз нагадавши українській громаді про ті Ваші досягнення, які прийдешні покоління вже незабаром вивчатимуть у підручниках з історії.

Першим кроком, яким я щиро пишаюся, є Ваша вдала політика руйнування навіть натяку на цивілізовані відносини з Росією. Такий підхід до проблеми свідчить про неабияке розуміння Вами найтяжчої історико-культурної спадщини сучасної української держави – багатовікової колоніальної залежності від московської метрополії.

Добре розуміючи, що така залежність лежить не лише в площині банальної економіки, але й підкріплюється ментальністю народу, що сторіччями поспіль виховувався бути у підлеглому становищі в братській "тюрмі народів", Ви першим наважились знищити будь-які підстави для нормального співіснування.

Але пам’ятаючи невдачі попередника, пана Ющенка, в цьому напрямку, Ви зробили свою стратегію набагато більш витонченою.

Розуміючи, що банальними відмовами від співробітництва суворого північного сусіда не змусиш вже навіть поворухнути бровою, Ви розіграли талановиту шахову комбінацію, віддавши нікому не потрібний Севастополь ще на декілька десятиріч, зекономивши при цьому цілих 100 доларів на стратегічно важливих енергоносіях.

Та що найважливіше, таким чином росіяни, які нічого не підозрювали, були впевнені, що тепер Ви їх найкращий друг. Зрозумівши, що супротивник повернувся до Вас слабким місцем, як вдалий стратег, Ви нанесли нищівного удару по тому, що колись було міждержавними стосунками.

Вимагати перегляду ціни на газ, всупереч своїм же домовленостям, було найвищим пілотажем.

Але немає меж для досконалості, і Ви одним ударом вбили ще двох зайців, коли засудили свого ненависного супротивника Юлію Тимошенко за звинуваченням, що фактично поставили під сумнів репутацію Володимира Путіна, цього без перебільшення Саурона наших днів.

Впевнений, що якби Сунь Цзи був нашим сучасником, то ця блискуча інтрига червоною ниткою проходила б через його "Мистецтво війни".

Знаючи, що після цього відносини між країнами перейдуть у стан економічної та зовнішньополітичної війни, Ви маєте змогу змусити українців, які ще досі не побачили, що вони окрема нація, нарешті прозріти.

Прозріти та зрозуміти, що у сучасній політиці, де не існує братських почуттів між народами, а є лише національні, корпоративні та особисті інтереси, вже давно настав час думати раціональними категоріями, а не міфами "совкового" минулого. І нехай це прозріння буде болісним, але з економічної точки зору воно абсолютно необхідне.

І Ваша неабияка роль у цьому процесі ще довго буде викликати захоплення у майбутніх поколінь вільних від духовних кайданів українців.

Не меншої поваги заслуговує та вправність, з якою було зруйновано усі перспективи України стати членом Європейської спільноти в осяжному майбутньому. Як ніхто інший, Ви змогли передбачити ті загрози, що були пов’язані із тісним співробітництвом з Союзом, який переживає зараз не найкращі часи.

Навіщо намагатися стати частиною ослабленого організму, якщо можна дочекатися нормалізації ситуації і почати інтеграцію не в момент економічного спаду, а у сприятливий період зростання?

Розуміючи, що Ви як доктор економічних наук не можете не знати досвід євроінтеграції інших країн Східної Європи, впевнений: такий крок викликаний ще й усвідомленням того факту, що найбільшого зростання економіки цих країн зазнавали, якраз, у період підготовки до вступу в ЄС.

Після того, як кандидати ставали повноцінними членами спільноти, цей процес уповільнювався, а іноді навіть деякий час просувався у зворотному напрямку.

І не треба бути професором, щоб усвідомити: треба, щоб процес інтеграції тривав якомога довше. Бажано, щоб вічно.

Але пам’ятаючи про Ваш хист стратега, з впевненістю можу додати, що мета Ваших кроків також і просвітницька. Майже ніхто з українців наразі не розуміє справжньої цінності перетворення у європейську країну. Для них уся інтеграція зводиться до відсутності потреби отримувати шенгенську візу.

На жаль, вони забувають, що наближення до Європи це, передусім, відповідність так званим "копенгагенським критеріям", які включають в себе такі абсолютно нормальні для цивілізованої країни речі, як демократія, верховенство закону, дотримання прав людини та повага і захист прав меншин.

Не менш важливою, згідно з вищеназваними критеріями, є економічна конкурентоздатність країни-кандидата, та реально функціонуюча ринкова економіка.

Забравши в українців навіть натяк на всі ці блага, Ви, як талановитий педагог, змушуєте нарешті зрозуміти справжню цінність цього досить абстрактного раніше набору слів, які тепер набули для нас свого справжнього звучання.

Тож, коли довгий шлях до Європи буде пройдено, більшість з нас добре розумітиме, чого ми бажаємо і що маємо на увазі, коли говоримо про свій європейський вибір.

Та все вищезазначене – суцільні дрібниці у порівнянні з головним уроком, який Ви так терпляче втокмачуєте разом із своїми колегами українському народу. Ще у 2004 Ви добре розуміли свою історичну місію, зробивши все можливе, аби вся країна об’єдналося хоча б заради чогось.

І будучи людиною відповідальною та жертовною, Ви з легкістю згодилися покласти себе на вівтар єднання нації, погодившись на те, щоб українці згуртувалися проти Вас. Але тоді Ви недооцінили можливі перепони.

Незважаючи на ніби спеціально створену для цього біографію та ретельно підібраний образ, Вам вдалося підняти проти себе лише половину населення. І хоча тоді цієї половини здавалося достатньо, Ви добре розуміли, що місія ще не завершена, адже інша частина ще залишалася в полоні ілюзій, буцімто її добробут залежить від сильного лідера, та чекала на Ваше повернення.

Тому, коли цей час нарешті настав, Ви діяли швидко і рішуче. Рейтинги Партії регіонів є найкращим підтвердженням Ваших неординарних талантів. Та не в рейтингах справа – найголовнішим Вашим досягненням є не кількість протестів. Хоча протестують зараз всі.

Коли афганці вдираються в Верховну Раду, їх прикривають пенсіонери, штурмуючи раду міську. Повз мітинг за євроінтеграцію марширують православні бабусі проти біометричних паспортів.

Бізнесмени стоять на майданах, а прихильники ув’язнених політиків під судами. Зараз вони розрізнені та неорганізовані, але з таким талановитим Вчителем це справа найближчого часу.

Незабаром ці протести стануть набагато більш серйозними, а зовсім молоді але цілком реальні об’єднання стануть повноцінними рухами. Отже, з кількістю проблем не буде.

Найцікавішим є той факт, що ці люди нарешті почали об’єднуватися не навколо пластмасових лідерів, а навколо своїх вимог, які їм потрібно захищати.

Нарешті вони почали думати своєю головою. Нарешті вони стали творити політику власними руками, перетворюючись з електорату в громадян. І в цьому, головним чином, Ваша особиста заслуга.

Я впевнений, що вже зараз Ви уявляєте, як прокинетесь в зовсім іншій країні. Ви одразу зрозумієте це, адже під Вашими вікнами будуть десятки тисяч людей, які нарешті осягнуть Вашу видатну роль у їх особистій долі та долі української держави.

І вони, так як і я, захочуть Вам подякувати. Але прийдуть зробити це особисто. І ось Ви з почуттям виконаного обов’язку побіжите до свого вертолітного майданчика. Як і будь-яка скромна людина, не схильна до надмірних почестей, Ви не вийдете до натовпу, щоб сповна отримати заслужені Вами лаври.

Тому люди цього ранку побачать лише точку Вашого вертольота на обрії. Побачать її крізь сльози щастя від розуміння своєї відповідальності та вдячності за те, що Ви нарешті дали цим людям її відчути.

Але на відміну від героїв казки Астрід Ліндгрен вони не будуть бажати Вашого повернення, справедливо вважаючи, що Ви нарешті заслуговуєте на спокій.

З почуттям щирого захоплення, Олександр Голубов