Український шпагат на перехресті
"Як би ми не прагнули приховати наші пристрасті під личиною благочестя і доброчинності, вони все одно завжди проступають крізь цей покров".
Французький мораліст XVII століття Франсуа де Ларошфуко
20 жовтня президентський борт замість Брюсселя приземлився у Гавані. Наступна зупинка – Бразилія.
За цим, на перший погляд, географічним корегуванням маршруту, насправді – остаточне оформлення позиції нинішньої влади стосовно геополітичних пріоритетів.
Присоромленими можуть себе відчувати аналітики, які приписували президенту Януковичу або чесноти євроінтегратора, або лаври проросійського ставленика.
Україна, як і у часи Кучми, стає на шпагат, чимось нагадуючи Труфальдіно із Бергамо, який, як відомо, намагався отримати подвійний зиск, обводячи навколо пальця 2-х роботодавців.
У безсмертній комедії герою це вдалося. На жаль, реальна політика, буваючи то драматичною, то трагічною, мало схожа на літературні шедеври.
20 жовтня Брюссель відвідав віце-прем’єр Клюєв, який, після завершення переговорів, на спільній прес-конференції з комісаром ЄС з питань торгівлі Кареном де Гугтом заявив, що економічна угода про асоціацію між Україною та Євросоюзом включно з угодою про зону вільної торгівлі практично готова до парафування.
При тому представник Євросоюзу доповнив: зона вільної торгівлі з Україною неможлива без політичного зближення, коли Україна не на словах, а на практиці демонструватиме вірність європейським стандартам демократії, верховенства права, прозорості та незалежності судочинства.
На тому і розійшлися. Україна, устами заступника глави адміністрації президента Акімової цього ж дня запропонувала підписувати економічну частину без угоди про політичну асоціацію.
Нарешті! Бо саме у такому підході – ключ до розуміння справжньої позиції української влади: ми – за економічне співробітництво, але вимоги Євросоюзу щодо прозорої політичної конкуренції і демократичних стандартів несуть пряму загрозу нашому владарюванню.
Без застосування адміністративних та репресивних важелів, будь-які намагання зберегти владу після демократичних виборів перетворюються на ненаукову фантастику.
Цю ситуацію цікаво окреслив один придворний політолог часів Кучми, який поділився своїми тривогами: "Якщо у перший рік президентства я добивався зустрічі з Януковичем, щоб порадити, як йому переобратися на другий термін, то тепер хочу пояснити, як добути до кінця перший".
Насамкінець, і європейці зрозуміли ментальний конфлікт у головах членів донецької команди: з одного боку, вони вже у Європі – тут знаходяться їхні банківські рахунки, нерухомість, IPO підприємств, найняті фахові юристи, прозорі суди і так далі.
З іншого боку, – культурно-цивілізаційно – це інший світ. І річ навіть не у тому, кращий він чи гірший.
Він інший, а тому дискомфортний у багатьох проявах: у залежності влади від настроїв суспільства, у недопустимості для топ-політиків ігнорувати загальноприйняті норми поведінки, у неможливості змінювати у неправовий спосіб Конституцію та відновлювати закриті судами десятиліття тому судові справи.
Зате з усім цим "мотлохом" немає жодних проблем при взаємодії зі східним сусідом. Там – "керована демократія".
При цьому не варто допускати, що Янукович і команда прагнуть статусу молодшого брата у спілкуванні з Росією.
Коли український президент у відповідь на некоректності російського колеги жорстко відреагував: "Так не можна розмовляти з Україною", – він був цілком щирим. І це ще один аспект, важливий для розуміння повноти політичної картини.
Отже, українська влада опинилась на шпагаті і на роздоріжжі: "Підеш на Захід – владу втратиш на демократичних виборах, підеш в Євро-азійський союз – обберуть до нитки". Дилема?!
А що ж європейці? Вони – визначились: зона вільної торгівлі і дотримання євростандартів у політиці та судочинстві для них – дві сторони однієї медалі, яка, поділена навпіл, не має для Європи жодної вартості.
