"Куба далеко, Куба далеко, Куба рядом…"
Усього за тиждень цілу країну в центрі Європи розвернули на 180 градусів. Ні, вони звичайно, тужились та пхали нас у зворотній від Європи бік вже давно. Але чим дужче президентське оточення підкопувалось під європейські перспективи країни, тим голосніше воно волало про "безальтернативність євроінтеграційного курсу".
Чим жвавіше Банкова розвертала країну задом до Брюсселя, тим привітніше вона посміхалась Єврокомісарам та театрально гримала у бік Кремля.
Аж он воно сталося, нарешті. Європа з гуркотом закрила двері перед самим президентським носом. Як дипломатично заявив офіційний представник Європейської Комісії Піа Хансен візит президента Віктора Януковича до Брюсселя скасовано "до більш зручного моменту у двосторонніх відносинах". Інакше кажучи, зараз зустрічатися з українським президентом якось не зручно.
Хтось скаже, що влада догралася. А я не погоджуся. Влада йшла до цього планомірно, рішуче долаючи усі перешкоди.
Згадайте хоча б, вилучення з Закону про основи національної безпеки норми про вступ України до НАТО. Або подовження, до нових віників, терміну розміщення на території України військо-морської бази Росії, з наступною яскравою та закривавленою ратифікацією цієї угоди в парламент. Чи фактичне скасування Конституції та повернення Януковичу монарших повноважень.
Чого варта зроблена під господаря судова реформ та написаний для одноклубників виборчий закон? І нарешті, судові процеси над лідерами опозиції, в яких і свідки не свідки, і докази не докази, і суддя не суддя.
І вінчає усе це барвисте сплетіння страху, політичних фобій, жадоби та егоїзму семирічний вирок Тимошенко.
Погодьтесь, зроблено достатньо. Сьогодні хтось з відповідальних співробітників президентської канцелярії може полегшено зітхнути в очікуванні скупих, але щирих, посмішок господаря, вдячного почісування за вушком та зірки героя.
Натомість, результат усіх цих надлюдських зусиль сьогодні дався взнаки. Замість різних там "європ" та "брюселів" президент України іде до…Куби!
Замість нудного парафування угоди про зону вільної торгівлі з ЄС, незрозуміло навіщо і кому потрібного спрощення візового режиму та якоїсь там угоди про асоціацію, керманич перейматиме передовий досвід братів Кастро. А повчитися є чому, і головне момент самий підходящий.
Хто може краще за кубинських комуністів розповісти, як десятиліттями володарювати в умовах глухої економічної та політичної блокади, як виховати народ, щоб жив та радів злидням, ну і звичайно, як робити справжній "Мохіто"!
І нехай я і такі як я замовкнуть. Адже чого варті наші спроби довести, що дії влади прямо суперечать інтересам щонайменше 30 мільйонів українців, а 9 із 10 громадян переконані, що Україна рухається в неправильному напрямку, якщо попереду сонце, океан, Фідель з Раулем (чи навпаки) та Куба.
А потім можна і в "Завидово" до риболовлі, прогулянок та Дмитра з Володимиром (чи навпаки) повертатись.
Ну а нам з вами залишається, чекаючи приземлення президентського аеробуса, вчитуватись в різні недоречності закону "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики", що ухвалений уже за нинішньої влади.
Ось наприклад кумедний абзац, який сьогодні можна розповідати, як анекдот: "забезпечення дотримання міжнародних стандартів незалежності суддів", або ось такий пасаж - Жванецькому б сподобалась: "удосконалення системи демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами, забезпечення їх відповідності вимогам європейських інституцій".
А оце моє улюблене місце: "метою зовнішньої політики визнається забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі". Перечитую кілька разів, але в голову вперто лізуть рядки з Союзного гімну, ті в яких про "Да зравствуєт созданий волєй народов, великій, могучій …"
Добре. Полишимо інтеграцію – з нею все зрозуміло, вона на Кубі, повернемось до домашнього читання.
Гортаю закон "Про про основи національної безпеки". І знову бачу, вицвілий за цей тиждень текст - “метою України є забезпечення набуття членства у Європейському Союзі”, далі – гірше, наївний автор закону не заспокоюється і вимагає "поглиблення інтеграції у європейську і світову економічну систему", а ось це взагалі зухвалість - “інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір”.
Усі ці норми визнані як засадничі принципи, пріоритети та першочергові завдання влади.
Раптом спало на думку, що може дорікати не варто, адже ухвалюючи ці закони, правляча партія і її бонзи й не думали їх виконувати. Вони навіть намагались нас з вами про це кілька разів честно попередити.
Мовляв, нам взагалі-то, не туди, нам в інший бік - туди де вожді, пленуми, та спецрозподільники зі спецпайками, нам добре там де парламент не місце для дискусій, а телебачення не місце для критики, ми хочемо туди, де владу передають, а не обирають, де “Кремлевские звезды, сияйте всех краше, Над нашей землей трудовой!”.
А ми їх на парламентські слухання і запитання в лоба: “Куди рухаєте країну до ЄС чи Митного союзу? “ От і довелось їм вигадувати на усю країну казки про “незмінність курсу” та “прогрес процесу”.
Вибори ж на носі та й гроші - 14 млрд. доларів МВФ конче потрібні.
Отже, самі ми винні, вимагали і до вимагались. Дійшли до того, що кількість законів, що визначає євроінтеграційний курс, як безальтернативний, з лишком компенсується не обов’язковістю їх виконання.
Хоча, це лише до пори до часу. Адже, по-великому рахунку, а рахунки в цій історію можуть бути тільки великі, чинний президент та більшість з правлячої верхівки за півтора роки безроздільного правління, з десяток разів на кожного, порушили по кілька норми отих фундаментальних законів. Як наслідок можна говорити про “перевищення влади і службових повноваженнь, що спричинило тяжкі наслідки”.
Пригадуєте звідки цитата? Якщо забули, то вам швиденько нагадають, адже суд в країні де царює реформоване та незалежне судочинство повинен поважати кожен. Повинен, але чомусь не поважає, і судам в Україні довіряє не більше 4 % громадян.
Але президент не зважає на цих нікчемних 4 відсотки і хоче аби в справедливість та об’єктивність вистави, вибачте,... суду над опозицією повірили в усьому світі.
Але це вже трохи інша історі. Наразі, усе лише починається, і як співали в далекі 80-ті ВІА “Пламя”: “Куба далеко, Куба далеко, Куба рядом…”. От лише хвилююсь, щоб кубинська сторона включила в екскурсійну програму президента детальну розповідь про роки правління та долю диктатора Батісти.
