Беззуба опозиція
У вівторок фракція БЮТ вкотре оголосила про намір розпустити Верховну Раду. І вкотре заблокувала трибуну.
Через кілька хвилин нардеп Уколов відрапортував у своєму Facebook: "Щойно поставив підпис за Постанову про розпуск Верховної Ради шостого скликання. Стоїмо біля трибуни, на ній і розписуємось. Є в цьому щось урочисто похоронне".
Справді в цьому є щось "урочисто похоронне". Але, на жаль, не для влади, а для опозиції.
Важко пригадати, скільки вже було цих заяв з вимогою розпустити Раду. Не кажучи вже про блокування трибуни. Щоправда після цих заяв нічого не відбувалося.
Не сталося і цього разу. Блокування опозицією трибуни вже навіть не викликало роздратування спікера Литвина. Він не став читати їм лекцію на морально-етичні теми, а просто ставив на голосування питання, які готова розглядати більшість.
А опозиція продовжила стояти під трибуною і просто теревенити. Через півтори години "простою" БЮТ вкотре залишив залу на знак протесту.
Складається враження, що Юлія Тимошенко може відсидіти всі сім років, а її фракція так і буде робити засалені заяви, блокувати трибуну і від власного безсилля залишати зал.
Без Юлії Тимошенко її партія виглядає напрочуд дивно – з руками, ногами, але, на жаль, без голови. Позбавлена лідера, фракція вже не здатна ні заблокувати електрощитову, ні навіть туалети.
Опозиція в особі БЮТ збирає підписи за розпуск Ради, але поки не здатна навіть заявити, що готова скласти мандати, щоб виявити протест проти дій влади.
Та про який розпуск Ради може говорити фракція, яка не змогла зібрати 150 підписів за позачергову сесію після арешту Тимошенко?
Очевидно, що опозиція не має законодавчих важелів у вигляді закону про опозицію. Але їх не мали і попередні опозиціонери. І це не заважало їм працювати в залі, а не створювати ілюзію бурхливої діяльності.
Згідно з опитуванням Центру Разумкова, Юлія Тимошенко має найвищий рівень довіри серед українських політиків. Дiяльнiсть Тимошенко цiлком пiдтримують 14,3% опитаних, 22,1% – пiдтримують окремi дiї, 56,7% – не підтримують жодних дій.
Але ці цифри ніяк не вплинули на те, щоб під Печерським судом з'явився новий Майдан на захист лідера БЮТ.
11 жовтня Юлія Тимошенко отримала не лише вирок від судді Кірєєва, але і від українського суспільства. В Україні знайшлося лише кілька тисяч людей, які вийшли на мітинг підтримки Юлії Тимошенко. Але навіть ці кілька тисяч не готові захищати її до кінця.
Можливо тому, що вони інтуїтивно відчували, що те, що відбувалось у Печерському суді – це не їх війна. А можливо тому, що їм не хочеться інвестувати свої сили в людей нездатних до дії.
Вся діяльність БЮТ в останні місяці була спрямована на те, щоб захистити "маму", яка знову на своїх плечах протягне сотню дебелих дядьків до парламенту. Бо без неї ці чоловіки безсилі.
Замість того, щоб працювати в парламенті, вони просиджували штани у Печерському суді, щоб продемонструвати відданість лідеру. Часом брутально лаялися і дратували суддю Кірєєва. І зрештою, подобається це депутатам від БЮТ чи ні, теж долучилися до вироку, який Тимошенко отримала 11 жовтня.
Ні для кого не секрет, що БЮТ існує завдяки феноменальній харизмі Юлії Тимошенко. Натомість решта партійців – це лише її безголосий антураж. Важко пригадати, щоб десь на з'їзді БЮТ дали слово людині з залу. А як можна вимагати підтримки від людей, своїх же прихильників і соратників, якщо тебе не цікавить, які у них проблеми.
В цьому контексті згадався форум афганців у Києві – тоді у столиці зібрали людей, а потім навіть не дали їм висловитися. Хоча бажаючих було більше 300. Їм просто дали наказ – їхати і працювати на місцях з людьми. А хто ж буде працювати і як, якщо тобі дають зрозуміти, що твоя думку нікого не цікавить?
Але якщо БЮТ в даній ситуації виглядає жалюгідно, то НУНС вже давно перейшла в статус мерця. І про неї згадують виключно через діяльність окремих депутатів, які цінують демократичні принципи і з поваги до тих, хто провів їх у парламент, лишаються працювати під старою вивіскою.
Шалено популярний в народі Віталій Кличко ледь справляється з проблемами київського масштабу.
Взагалі ж нинішній стан опозиції можна порівнювати з часом загибелі В'ячеслава Чорновола.
Опозиція розпорошена і зневірена. В очікуванні нового Месії.
В цьому ракурсі так само симптоматично виглядає стрімке зростання рейтингу Арсенія Яценюка. Молодий і перспективний політик повторює шлях Віктора Ющенка.
Зважаючи на те, що українська влада явно не збирається випускати з в’язниці Юлію Тимошенко, ймовірно саме йому доведеться гуртувати навколо себе опозицію.
Тому не дивно, що особа цього політика притягує не лише стомлений погляд зневіреного виборця, а й людей, які колись здобули гірку славу "любих друзів" – Миколи Мартиненка, Давида Жванії, Петра Порошенка.
Подивившись на усіх цих персонажів, пересічний українець може лише розпачливо розвести руками і запитати: і ці люди збираються боротися за демократію? І їх треба підтримувати?
На жаль, доведеться. Щоб мати хоч якогось представника у Верховній Раді, і мати якийсь вихід у світ тоді, коли президент Янукович вирішить стати повноцінним Лукашенком.
Але тільки для цього. За решту доведеться боротися самотужки.
Щоправда для цього доведеться злізти з дивана і вийти з Facebook. І нарешті взяти відповідальність за те, що відбувається, на себе. А не чекати чогось від жорсткого дядька чи доброї тітки.
Принагідно згадалися слова Девіда Шапіро: "Різницю між інстинктивною поведінкою і дією, обумовленою усвідомленою метою, можна порівняти з різницею між соціальним рухом у натовпі або суспільстві, у якого немає ні свідомого плану організації, ні плану соціальних змін.
У суспільстві, у якому відсутній такий план, відбуваються і соціальні зміни, і соціальні рухи, але суспільство в цілому змінюється внаслідок діяльності окремих груп або окремих людей, що переслідують власні цілі".
Так може досить бути заручником інтересів кількох груп?
