Вирок Тимошенко: мотиви та наслідки

З оголошенням вироку процес у справі Юлії Тимошенко дійшов кульмінації. Проте на цьому не закінчується. Екс-прем'єрка заявила, що не визнає своєї вини, і подаватиме апеляцією на рішення суду.

З огляду на те, що вирок був оголошений після одинадцятиденної перерви, є підстави вважати, що таке рішення було прийняте після врахування всіх "за" і "проти". Одразу хочу попередити, що не розглядаю юридичного боку справи, а виходжу з того, що центр прийняття рішень перебував за межами суду.

Відтак виникає кілька питань. Які були політичні мотиви винесення обвинувального вироку Тимошенко? Які наслідки таке рішення матиме для Януковича й країни?

Імовірними виглядають три мотиви.

Перший. Тимошенко не мета, а засіб для розірвання газових контрактів.

Визнання Тимошенко винною в перевищенні службових повноважень і нанесенні шкоди Україні – потенційно відкриває дорогу до перегляду контрактів. Про перевагу такого мотиву писали деякі західні коментатори. Росія відреагувала досить швидко, заявивши, що звинувачення Тимошенко ніяк не вплине на можливість перегляду існуючих контрактів.

Якщо такий мотив переважав у міркуваннях президента і його оточення, то вони мусіли враховувати міжнародну реакцію й урешті визначення того, що ж робити з Тимошенко.

Якщо після вироку планувалося спустити справу на гальмах, через відміну 365-ї статті КК, за якою звинувачено екс-прем'єра, або задовольнити апеляційну скаргу, але використати факт звинувачення як аргумент у чергових переговорах із Росією – то цей план провалився через консолідовану й досить жорстку реакцію ЄС і США.

Навіть після винайдення якогось спритного способу звільнення Тимошенко, використати факт її звинувачення як аргумент у торгах із росіянами вже не вдасться. Після такої реакції Заходу, звертатися у міжнародний арбітраж уже не доречно. Ця карта вже не зіграє.

Другий. Обвинувальний вирок – це засіб "збереження обличчя".

Президент, під впливом свого оточення, не міг дозволити собі виглядати "слабаком" і вирішив іти до кінця, а там діяти по ситуації. Для свого "ядерного" електорату він залишається жорстким і послідовним, а в офіційній риториці зберігає імідж борця з корупцією.

Ситуація виявилась, вочевидь, непередбачуваною. Різкі заяви представників ЄС, а особливо вимога звільнення Тимошенко у заяві держсекретаря США Хіларі Клінтон є неприпустимими у відносинах між партерами. Остання має вигляд втручання у внутрішні справи країни й указує на зміну ставлення до президента України в США.

Така реакція, проте, була очікуваною, згадати хоча б спільний лист Хіларі Клінтон і Кетрін Ештон до Віктора Януковича. Крім нинішньої влади лише екс-президент Віктор Ющенко не бачив політичної складової в цій справі.

Але весь світ – бачив.

Чому Янукович не передбачив такої реакції, або ж розумів, але все ж пішов на цей крок – може пояснити третій мотив.

Тимошенко сприймається як загроза.

Щоб вивести її з політичної гри, деморалізувати опозицію й подати сигнал усім потенційним опозиціонерам – сім років ув'язнення досить промовистий сигнал. Окремо слід згадати про півтора мільярди гривень компенсації не державі – Sic! – а НАК "Нафтогаз", яка, як повідомлялося, зазнала збитків від високої ціни за газ.

Якщо такий мотив переважив усі очікувані наслідки, то тут, напевно, зійшлися страхи президента й тих груп у його оточенні, які вбачали в Тимошенко реальну загрозу своєму бізнесу, і ще й хотіли поквитатися за минуле. За призначенням грошової компенсації вимальовуються постаті "газового лобі" – Дмитра Фірташа і Юрія Бойка.

Адже суттєвою частиною "газових угод" Тимошенко було рішення про прямі поставки газу й відмову від посередництва "Росукренерго", одним із засновників якої з українського боку є Бойко, а співвласником Фірташ.

У газовій війні проти Фірташа Тимошенко намагалася заручитися підтримкою Володимира Путіна, за згоди якого вилучила 11 мільярдів кубів газу, який перебував у сховищах РУЕ. Після рішення Стокгольмського арбітражного суду, Нафтогаз погодився повернути "Росукренерго" весь вилучений газ, і 1,1 мільярда кубів компенсацій, вартістю близько 3 мільярдів доларів, а РУЕ погодилась повернути борги Нафтогазу в сумі близько 1,7 мільярдів доларів, і Газпрому в сумі 810 мільйонів доларів.

По суті, гроші за цей газ чесно сплатила держава Україна, а точніше – населення.

Те саме населення, для якого ціна за газ таки зросла, попри передвиборчі обіцянки Януковича не піднімати цін на енергоносії.

"Вона хотіла забрати мій газ і тепер сама повинна заплатити", – такі невимовлені слова вчуваються в призначенні грошової компенсації. В українських "іграх патріотів" діють племінні правила.

А те, що за всі порахунки між ними платимо ми зі своєї кишені – ні в кого, схоже, подиву не викликає.

Порушення СБУ другої справи проти Тимошенко через два дні після оголошення вироку вказує на те, що ця справа – інформаційна операція. З одного боку, її було використано щоб прив'язати Тимошенко до корупціонера Лазаренка й змінити громадську думку Заходу, а з іншого, що Тимошенко-таки сприймається як загроза, яку потрібно нейтралізувати.

Наслідки

Янукович, допустивши таке рішення суду, зробив кілька стратегічних помилок:

1. Підірвав імідж легітимно обраного президента на Заході й набув вигляду типового автократа. Ув'язнення Тимошенко вже призвело до скасування його візиту до Брюсселя, попередньо запланованого на 20 жовтня, і ускладнює його особисті контакти із західними лідерами.

2. Замість нейтралізації Тимошенко президент дав поштовх її поверненню у велику політику. Цим він нашкодив не лише собі, але й українському політикуму в цілому, ускладнюючи появу нових лідерів.

3. Поставив під сумнів підписання угоди про вільну торгівлю і асоціацію з ЄС й тим самим підіграв Росії, яка всіма силами намагалася не допустити підписання цієї угоди.

Підписавши угоду й збільшивши соціальні виплати, президент міг понизити напругу в суспільстві й, можливо, підняти рейтинг напередодні парламентських виборів. Замість такої близької зовнішньополітичної перемоги, Янукович може отримати міжнародну ізоляцію й перетворитися на президента-парію в західних столицях.

У цій ситуації єдиним простором для маневру залишатиметься Росія, якій уже не потрібно буде шукати додаткових аргументів для приєднання України до Митного союзу.

4. До внутрішньо-політичної напруги тепер додається ще й зовнішня. У такій ситуації реагувати на зростаючі виклики буде надто складно, а кількість помилок буде збільшуватись.

5. Встановленню авторитаризму в Україні, про що часто пишуть коментатори, перешкоджає ряд структурних чинників. Серед них регіональні поділи, висока фрагментація еліт, слабка інституційна основа, погана економічна ситуація й відсутність соціального запиту на авторитаризм. Усе це суттєво ускладнюватиме зусилля тієї частини оточення Януковича, яка орієнтується на російський чи білоруський зразки.

Режим в Україні як був, так і залишається гібридним. У такому режимі не так авторитарні практики, як зростаюча зневага до процедур ухвалення рішень стали особливо виразними після приходу до влади Януковича.

6. Найбільше в цій ситуації постраждав сам президент, хоча рішення щодо Тимошенко, імовірно, було підготовлене його найближчим оточенням.

Невміння прораховувати очевидні наслідки від прийняття рішень є стратегічним провалом оточення президента.

Це вказує на домінування миттєвих, хижацьких інтересів не те що над державними – ця риса в українського політичного класу за одинокими винятками відсутня – а й навіть над командними. Команди, виявляється, немає, а є дві-три групи, які змагаються за вплив на президента й лобіюють свої інтереси.

У неформальному просторі української політики – "винних" немає. Проте вся відповідальність падає на президента.

У найскрутнішій ситуації, як у відомій казці, король може виявитися голим.

Юрій Мацієвський, спеціально для УП