Суду – Честь!
Якщо зробити спробу з’ясувати причину стану зневіри і апатії суспільства, та визначити кроки до його подолання, то, як це не може видатись дивним, варто почати з самоіронії. Адже, лише пошук винних може завести і уже завів у глухий кут, який визначається як агресивний фаталізм.
Надзвичайно повно усі фактори, що формують такий настрій людей, можна виявити через призму стану судової системи в Україні.
Почнемо з необхідних застережень: "До Суду потрібно завжди ставитись високоповажно!".
А тепер щодо самоіронії. Якщо спробувати описати в цілому і стисло судову систему України, то найкраще її відображає майже анекдотична картина: в Англії суддя закони пише (природне право), в Німеччині суддя закони виконує (позитивне право), в Україні суддя закони застосовує ("телефонне" право: виконання інструкції по застосуванню закону).
Ця картинка досить карикатурна, але у кожному жарті є лише доля жарту. Вона розкриває фундаментальні координати (репери) існування держави і суспільства. А саме: ця картина вказує на засадничі домовленості, які і в Англії, і в Німеччині встановлені, а в Україні – ні.
Це домовленості щодо того, що є первинним, домінуючим суспільним концептом – конституція чи суспільний договір. Відповідь на це питання і визначає особливості судової системи, які зазначені в прикладі.
В Англії перевага надається суспільному договору, прецедентне право дає можливість оперативно реагувати на зміни у суспільстві, а головне – безпосередньо враховувати уяву про справедливість, яка відображається у суспільних стереотипах. Це і означає, що суддя "пише закон".
В Німеччині – навпаки, визначальною є конституція, тому тут суддя "закон виконує". Але слід пам’ятати про фундаментальне правило, яке практикується у цій країні: "закон потрібно випитати у народу". Це забезпечує те, що справедливість встановлюється через законність.
Якщо з цих позицій охарактеризувати ситуацію в Україні, то іноді складається враження, що фундаментальне співвідношення конституції та суспільного договору тут не тільки не визначили, а навіть і не уявляють собі, що це потрібно зробити.
Я більш ніж впевнений, що на жодному з’їзді партій, на засіданнях парламентських фракцій, у кулуарах Верховної Ради це питання у порядку денному не стояло.
Відтак, така держава побудована не в дискурсах суверену конституції, чи суверену суспільного договору, а в дискурсах сваволі по відношенню до громадянина, тому що влада в цій державі здійснює свої функції ігноруючи і законодавчу норму, і настанови справедливості.
Держава існує автономно, формуючи свої функціональні обов’язки (державні послуги) у відриві і від закону, і від справедливості.
Хоча системи Англії та Німеччини різні, вони ефективно діють за єдиної умови. Ця умова – сильне суспільство з потужним соціальним капіталом і вагомою переговорною силою.
В Україні доста, що суспільство кволе, воно не здатне через систему не встановлених взаємних прав визначитись у пріоритетах. Суспільні стереотипи, які генеруються зараз, можуть містити в собі одночасно і заклики до "сильної руки" (очікування законності), і заклики до нестримних свобод (очікування справедливості).
Крім цього, суспільство, громадські організації, рухи та об’єднання не мають жодних реальних механізмів ані контролю над державою (звітність), ані впливу на неї (відповідальність).
З чого починати?
Базовим фактором успішного функціонування систем Англії та Німеччини є розвинене громадянське суспільство.
Найнагальніші кроки на шляху формування такого громадянського суспільства в Україні полягають, в першу чергу, у встановленні чітких та однозначних взаємних прав у трикутнику суспільство-держава-бізнес.
Реформи, про які тривалий час йде мова, покликані саме це здійснити. Але реформи повинні мати єдину ідеологію, "єдиний глузд", тобто, ми повинні домовитись, визнати засадничі пріоритети, які будуть покладені в керівні принципи розподілу і встановлення взаємних прав.
Відсутність встановлених взаємних прав в Україні – це фатальна обставина. З одного боку, вона, через відсутність законом встановлених механізмів, не дає можливості суспільству вимагати від держави реалізації своєї уяви про справедливість.
З другого – не дає можливості суспільству не суперечливо навіть сформулювати таку уяву, тому що досі не зазначено, без кричущих протиріч, хто, кому і чим зобов’язаний.
Величезна кількість людей перебувають у полоні омани, що не держава "їм повинна", а вони "повинні" державі ("активний пост-совок"), а є і такі, що вважають, що їм "винні" усі і довічно ("агресивний пост-совок").
Є частина людей, які самотужки вирішують свої проблеми, мінімізуючи взаємини з недосконалими державними "послугами", але вони знаходяться переважно за межами України взагалі, або ж в країні, але за межами інституційного поля держави.
Тож, якщо говорити про технологію реформ, то слід зрозуміти, що це повинні бути нові функціональні обов’язки виконавців-надавачів державних послуг, які сформулює ідеологія.
Якщо говорити про ідеологію реформ, то це повинно бути відображення нових встановлених взаємних прав у стосунках суспільство-держава-бізнес.
Та перш ніж встановлювати такі взаємні права, провідник реформ повинен у суспільства, наукової еліти, діячів культури, духовенства і нової еліти випитати інтегральні уявлення народу про законність та справедливість.
Ментальність, моральні настанови та релігійні традиції, наукові прогнози, з врахуванням світових змін і глобальних викликів, повинні лягти в основу вибору пріоритету: конституція чи суспільний договір, держава чи особа, тощо.
Метод спроб і помилок, як це не видається наївним, залишається найбільш продуктивним методом пошуку відповідей на запитання, що формулює перед людьми життя. Усі накопичені знання, наукові здобутки – це лише обґрунтування наших спроб і підстава для формування досвіду, який звужує поле вибору, відкидаючи хибні версії.
Однак, слід пам’ятати, що в умовах маніпулятивного світу ми втрачаємо можливість обґрунтовано вибирати, наш досвід стає нікчемним. Відтак, ми приречені пробувати "навпомацки".
Тому-то і ходимо манівцями: законодавці завзято то рухають, то зупиняють стрілки годинника, замість того, щоб докорінно змінити розгардіяш часу, в якому ми живемо.
Яким би вишуканим не був світ маніпуляцій, які б привабливі, або страхітливі версії він не будував, наслідок завжди будемо мати один – зневіра. Вона небезпечна тим, що, зафіксована на тривалий час, зневіра формує поле тотального нігілізму, а це руйнує сенс понять.
Відтак, люди втрачають систему координат, а суспільство – міру буття. В таких умовах конституція не виконується, а суспільний договір вульгаризується і деградує до виключно фізіологічних рефлексій, тому що усі інші поняття втрачають легітимність.
Це – торжество соціал-дарвінізму, влада сили і настанова сваволі. Така конструкція ніколи не має вигодонабувача, тому що його розчарування – це лише справа часу.
В таких умовах розмивається суверенітет конституції і суверенітет суспільного договору, а натомість впроваджується соціальний концепт домінування держави і неперсоніфікованого чиновника.
За цих обставин сентенція, що "держава готує злочин, а злочинець лише його виконує", набуває свого апофеозу абсурду: "Злочинець", який виконує підготований державою злочин, призначається судом.
Тому, якщо стисло сформулювати нагальні завдання, то вони виглядатимуть наступним чином: встановити суверенітети засадничих понять; припинити маніпуляції навколо цих суверенітетів.
Якщо ми нарешті усвідомимо, що краде не миша, а дірка в стіні, і ця "дірка" – це недолуга система невстановлених взаємних прав, то ми зрозуміємо, як забити ту дірку.
Коли нам це вдасться зробити, то послуговуючись прикладом, наведеним на початку, Україна зможе повернути Суду Честь, закон в Україні почне діяти, а не застосовуватись, а справедливість знайде своє не суперечливе втілення у законності!
Валентин Ткач, Чернівці, для УП