Від політики до політики

Цими днями європейські й українські медіа очікувано поринули в обговорення вироку у справі перевищення повноважень Юлією Тимошенко під час підписання газових контрактів.

Укладення за її спонтанною "вимушеною" ініціативою контрактів, яке відбулось всупереч позиції президента, Кабінету Міністрів, та керівництва "Нафтогазу", супроводжувалось полярно різними коментарями й мало дуже різні наслідки.

В 2009 газові домовленості були "перемогою", в 2010, не в останню чергу, – причиною поразки, зараз, скоріше, великим знаком питання щодо майбутнього екс-прем'єра.

Очевидно, що пані Тимошенко вже понесла політичну відповідальність за свої дії на посаді прем'єр-міністра за наслідками вибору українців в 2010 році.

Та БЮТівські зазивники до акцій спротиву  вперто не хочуть визнавати об'єктивної реальності, що результати голосування за екс-прем'єра в другому турі президентських виборів були, в першу чергу, голосами ПРОТИ Віктора Януковича, тому наражаються в черговий раз продемонструвати світу мізерну підтримку "лідеру опозиції".

Очевидно також, що пані Тимошенко ніколи не визнавала підписання газових домовленостей своєю політичною помилкою. Як виявилось, однак, питання не вичерпалось виключно політичним аспектом, хоч політика й продовжує домінувати.

Політично вмотивоване судове рішення супроводжує не менш політично вмотивована реакція європейської спільноти й ще більш вмотивовані коментарі всередині країни.

Прокуратура переконливо не довела суспільству, що кримінальні звинувачення не були політичним переслідуванням, так само як сторона захисту не надала обґрунтованих аргументів невинуватості, вдаючись до стратегії захисту "політичного", позаяк в правовій площині захист не так намагався спростувати факти дій колишнього прем'єра, як наполягав на тому, що ці дії не становлять складу злочину.

Ну а Європейський Союз пожинає плоди своєї безвідповідальної політики протягом "помаранчевої п'ятирічки", коли у відповідь на добру волю Україна отримала прохолодне ставлення байдужості й позицію "розмінної монети" в заграваннях країн-учасниць ЄС з Росією.

Справедливо сказати, що навіть ще декілька місяців тому (до активізації Росії в питанні затягування України до Митного союзу) європейські дипломати недооцінювали усіх наслідків своєї недалекоглядної політики.

Не могли пробудити реакцію європейців ні тривожні дзвоники методів формування парламентської більшості під новообраного українського президента, ні голосні дзвони відверто недемократичного й вкрай сумнівного, з погляду легітимності, розширення повноважень президента, ні невтомні бої барабанів переслідування громадських діячів, активістів, правозахисників й політичних опонентів влади.

Цілком навпаки, ще протягом більше як року після "перших дзвіночків" європейці один за одним "вітали політичну стабільність" в Україні й заповзяття нової влади до реформ.

Після того, коли Україна отримала відреставровану "кучмівську" конституцію і "тушкований" парламент з кнопковим диригентом, ці "вітання" були навіть чорним по білому зазначені в резолюції ПАРЄ.

Вочевидь, лише справа пані Тимошенко змогла розбудити "дипломатичного звіра" у традиційно стриманих європейців. Тож тепер європейські політики намагаються довести свою значущість й впливовість через захист створеного ними самими символу демократичної опозиції в Україні.

Не дивно, що така "зміна серця" викликає очікувані спекуляції щодо її мотивів. Одні стверджують, що це засіб продемонструвати світу й європейським виборцям дипломатичну силу ЄС.

Інші, що ситуація з ув'язненням колишнього українського прем'єра використовується як привід в досягненні певних цілей – чи то підігрування Росії, чи то гальмування інтеграції з Україною.

Якою б не була правда, що стоїть за цими мотивами, реакцію Європи необхідно сприймати серйозно.

Натомість, табір Януковича продовжує політичну гру в "реформування кримінального законодавства", паралельно дискредитуючи моралізатоство європейців через нові кримінальні справи економічного забарвлення проти пані Тимошенко.

Окрім битої карти ЄЕСУ, яка повинна усім нагадати про моральний авторитет "символу демократії", не варто забувати про двійко інших призупинених справ, пов'язаних iз "кiотськими грошима" й автомобілями "швидкої допомоги, й, що важливіше, про справу розмитнення газу РУЕ, в якій вже було засуджено колишнього першого заступника голови НАК "Нафтогаз України" Ігоря Діденка – людину, яка виконувала прямі вказівки пані Тимошенко, про що вона неодноразово публічно заявляла.

Звісно, наразі не зрозуміло, чи насмілиться пан Янукович ще більше дратувати майбутнього президента Росії Володимира Путіна газовою тематикою українських судових розглядів. 

Припущень щодо того, чим закінчиться ця політична гра пана Януковича, також не бракує. Хоч варіанти досить широкі – від "бартерної" перемоги в перемовинах про Асоціацію, до повторення "невиїзності Кучми", політичних санкцій до українських можновладців з боку ЄС, й до можливого повернення в "братні" обійми Росії.

Та все ж важко в поточних обставинах знайти хоч якийсь натяк на позитивний сценарій вирішення ситуації для політичної долі Януковича.

З неспинної розбудови межигірських маєтків й концентрації "сім'єю" активів всередині країни, зрозуміло, що пан Янукович зовсім не має наміру стати жертвою замороження активів й рахунків на території ЄС. Тож за будь-яких обставин саме ситуація всередині країни буде визначальною для його президентської каденції.

Й саме остання теза є відправною точкою для формування позиції кожного українця з порушених вище питань, адже від всієї тієї "політики" вже звично програє весь народ, для якого віддаляється європейська перспектива, якому нав'язують завідомо програшну альтернативу "опозиційного лідера", і якого репресіями влади примушують до примирення з існуючим режимом.

Хоч крайніх тут годі шукати – виборці повинні також навчитись нести відповідальність за власний вибір.

Можливо в недалекому майбутньому українці ще будуть вдячні пану Януковичу, як би йому не було з цього приводу прикро, за величезну послугу українському суспільству – відтепер табу на притягнення до відповідальності високопоставлених політиків знято.

Цього не вдалось в свій час зробити в набагато простіших справах проти міністрів уряду прем'єра Януковича, коли двоє провідних політиків, які поневіряються зараз судами, контролювали уряд, міліцію та судову систему.