Наша не наша війна

Однією із найбільш резонансних подій минулого місяця була акція протесту ветеранів війни в Афганістані та учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС проти позбавлення соціальних пільг.

Деякі журналісти у гонитві за сенсацією навіть повідомляли про штурм "афганцями" Верховної Ради. Сьогодні пристрасті дещо охололи і тому можна сподіватись на тверезу оцінку цих подій.

Очевидно, що ніякого штурму парламенту не було.

У людей, які взяли участь у цій акції, відбувся короткочасний сплеск емоцій викликаний тим, що влада намагалась відібрати у ветеранів навіть ті крихти, які передбачені законом як компенсація за участь у бойових діях та ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

І саме головне, що все це відбувається тоді, коли в Україні міліонери стають мільярдерами, а бідні ще біднішими. У зв’язку з цим можна зробити висновок, що рішення про позбавлення ветеранів пільг було не виваженим і не обґрунтованим.

А взагалі, на фоні загального зубожіння і безпідставного збагачення олігархів, досить ризиковано вступати в конфлікт з людьми, які знають, що таке війна і вміють користуватись зброєю.

Судячи з кількості бойових нагород, що прикрашали уніформу учасників акції, можна зробити висновок, що отримали вони їх не на військових навчаннях, а за участь у реальних бойових діях.

Серед мітингувальників було досить багато молодих людей в уніформі. Були і ті, кому сьогодні уже за 50 і не виключено, що серед них могли бути і безпосередні учасники штурму палацу Аміна, а він був значно краще укріплений ніж Верховна Рада і охоронявся набагато краще підготовленими бійцями ніж ті, які охороняють український парламент.

У зв’язку з цим можна зробити досить простий висновок: якби перед учасниками цієї акції стояло завдання взяти штурмом Верховну Раду, то можна не сумніватись, що воно було б виконане. Очевидно, що такої цілі учасники мітингу перед собою не ставили.

Але чи означає це, що представникам нинішньої влади нічого не загрожує і вони можуть спокійно втілювати в життя будь-які реформи?

Звичайно, що це далеко не так. Будь-яка реформа має бути виваженою і обґрунтованою. В іншому випадку, вона може призвести до соціальних потрясінь і мати непередбачувані наслідки.

Варто звернути увагу і на те, що в акції протесту, крім ветеранів Афганістану, взяли участь і члени всеукраїнської громадської організації ветеранів повітрянодесантних військ "Ніхто крім нас".

Загальновідомим є те, що військовослужбовці повітрянодесантних військ у свій час складали еліту Збройних Сил СРСР. Особовий склад цього роду військ пройшов відповідну розвідувально-диверсійну підготовку та володіє методами ведення війни на чужій території.

Серед інших родів військ десантники відрізняються високою дисципліною і організованістю.

Таким чином можна стверджувати, що це досить серйозна сила і при правильному підході може бути використана як на благо так і на шкоду нашій державі.

На фоні масового незадоволення та при наявності злої волі досить просто знайти людей, які з тих чи інших причин можуть взяти участь у акціях по дестабілізації ситуації в країні, що може поставити під загрозу не лише мир і спокій наших громадян, але і сам факт існування України як незалежної держави.

Це досить песимістичний прогноз, але така загроза реально існує і тому не можна її залишати поза увагою. У зв’язку з цим держава має відповідально підійти до вирішення питань соціального забезпечення учасників бойових дій. Тут має бути серйозний і виважений підхід.

Дехто стверджує, що Україна не воювала в Афганістані і то була не наша війна, а тому проблеми "афганців" – це не наші проблеми. Таке твердження не витримує жодної критики.

У свій час Україна входила до складу СРСР, і частина військовослужбовців, що призивалась з території України, брала безпосередню участь у бойових діях на території ДРА.

Саме тому то була і наша війна. І сьогодні нам пред’явлено власний рахунок за участь у тій війні. Це і сироти, і вдови, і престарілі батьки, які на цій війні втратили своїх дітей і тому не можуть розраховувати на їх підтримку в похилому віці.

Всі ці люди є громадянами незалежної України і тому наша держава зобов’язана подбати про них. Тоді це буде гарним прикладом і для тих військовослужбовців, які сьогодні виконують спеціальні військові місії за межами України.

У зв’язку з цим мова може йти не про позбавлення пільг певної категорії громадян України, а про реформу всієї системи соціального забезпечення, в тому числі, і соціального захисту військовослужбовців та їх сімей.

При здійснені такої реформи було б доцільно переглянути саму систему пільг. Не секрет, що в Україні досить багато людей, які незаслужено користуються пільгами учасників бойових дій чи ліквідаторів аварії на ЧАЕС.

Можливо варто запровадити систему адресної фінансової допомоги людям, які дійсно мають у тому потребу.

Через Міністерство оборони досить легко встановити, хто, де і в яких операціях брав участь і у зв’язку з цим визначити розмір компенсації. При цьому держава має подбати і про сім’ї тих, хто загинув при виконанні військового обов’язку.

Крім того, враховуючи значний життєвий і бойовий досвід ветеранів, потрібно було б більш активно залучати їх до військово-патріотичного виховання молоді, військовослужбовців строкової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів.

Ветерани, які брали участь у реальних бойових діях, як ніхто інший можуть внести свій посильний вклад у розбудову української армії. Очевидно, що незалежній Україні потрібна сильна і боєздатна армія, яка у будь-який час зможе захистити і державу, і народ.

Разом з тим слід сподіватись, що військовослужбовець тільки тоді буде добре виконувати покладений на нього обов’язок, коли буде впевненим у тому, що і держава надасть йому необхідну допомогу, якщо у цьому виникне потреба.

Олег Березюк, голова Українського юридичного товариства, для УП