Еволюція чи деградація?

"Мене мучить, що в кожній людині можливо вбитий Моцарт"
Антуан де Сент-Екзюпері

Свій відчайдушний ривок у капіталізм Україна розпочала тоді, коли сам капіталізм, по суті, вже себе вичерпав: в товар перетворили все, що можна. І навіть те, чого не можна – бо розпочалася помітна деградація природи, суспільства і самої людини, знецінення її ідеалів.

Ведуча країна світового капіталу, розсадник капіталістичної демократії і за сумісництвом світовий жандарм – на грані дефолту. Долар хитається, ніби вагаючись, коли і куди впасти.

Що стосується нашої країни, то з таким олігархічно-феодальним грабіжницько-бездарним керівництвом ми не те що в першу двадцятку не ввійдемо, як обіцяв президент, але й остання – не для нас.

То що робити?

Еволюціонувати

Ми живемо в епоху загальної зрівняйлівки. В сфери діяльності, що були привілеєм духовної еліти, проникла "середня людина" з великим бажанням легкої наживи. А панування убогих і некомпетентних породжує ненависть до особистостей.

Інтелект, сумління, взаємовиручка, здатність до самопожертви, що в певні періоди розвитку людства рятували спільноту від загибелі, несподівано стали атавізмами.

Виявилося, що в мирний час для того, щоб успішно воювати за місце під сонцем з іншим інтелектом, необхідні інші властивості: груба сила, нахабство, підступність, хитрість, жадібність.

Тиску таких "здорових" інстинктів ніякий людський розум не витримує, тому закономірно настало панування "середньої людини", сірої маси, що приводить до влади хамство.

Убогість, що повірила у свою силу і у свою перевагу, в простоту досягнення цілей, навіть не замислюється над питанням власного вдосконалення, бо їй і так добре.

Упевнена у своїй довершеності, вона нав'язує себе суспільству, намагаючись затвердити своє неуцтво і вульгарність всюди, де тільки можна. Людина-маса сповідує ясні ідеї, бо ідеологія, що претендує на загальність, не може бути складною.

Усе розмаїття світу втискується в одне гасло: хто не з нами – той проти нас. Характерні риси "середнього" індивіда – задоволення собою, намагання ствердити самого себе таким, який є, не слухати і не зважати на інших, діяти так, ніби у світі існує тільки він один.

Як тут не згадати Платона, який вустами Діотими в п'єсі "Бенкет" сказав: "Адже тим-то і кепське неуцтво, що людина і не прекрасна, і не досконала, і не розумна – цілком задоволена собою".

Історія свідчить: досить декількох десятиліть панування людини-маси, щоб повернутися до епохи варварства.

Два з них ми вже прожили.

Уже не тварина, але ще й не людина – це визначення найбільше підходить до "середньої" людини. Для того, щоб еволюція продовжилася, потрібний поворот від "сірятини" до одвічної людської духовної суті.

Якщо цього не буде, стрімкий рух техно-цивілізації та невпинна експлуатація природи може привести людство до катастрофи. Україна, як одна з найслабших ланок, ризикує в цьому сенсі найбільше.

Найголовніше людина вибирає сама: вона може прожити справжнє, своє, природне життя, а може прожити безособово, підкорившись пануванню інших чи розчинившись в "масі", де гасне не тільки духовність, а й здатність реально оцінювати ситуацію.

Творить шедеври не натовп, а особистість. Людина не "розумна", а "та, що розумнішає". Вона не "є", а "стає". Мислення не дане їй від народження, воно формується.

Куди далі розвивати людину, Природа, схоже, ще не визначилась, здивовано і з біллю спостерігаючи за творінням рук своїх.

Справжня цінність людини – це її потенціал, інтуїція, потяг до творчості і, як результат, – самореалізація. Те, що людина шукала в релігії та науці знаходиться в її самобутності і природі.

Як зробити осмисленим життя, що позбулося сенсу, як здолати свою долю, черпаючи в собі сили, які раніше шукалися зовні, як сформувати самого себе, коли ти такий залежний від зовнішнього світу? Відповідь може бути тільки одна: нарешті прокинутися, зрозуміти, хто ти є і що робиш в цьому світі, осягнути ціну істинної свободи і реалізовуватись.

В результаті катаклізмів ХХ століття український народ постраждав чи не найбільше на всьому пострадянському просторі. Голодомор, сталінські табори, друга світова.

А скільки горя та людських втрат заподіяв радянський режим?! А найбільшеє зло – то силоміць впроваджені ним однодумність та покора.

Зазвичай під "каток" потрапляють ті, хто йде попереду: активні, освічені, свідомі – ті, кого звуть "душею нації".

Тож не дивно, що на початок нашої незалежності "душі" в народу залишилося зовсім мало. Свій "вагомий внесок" у справу подальшої деградації нації вносять і сьогоднішні олігархо-"вожді". Бо як інакше можна трактувати створені ними умови життя в країні, при яких мільйони активних, освічених українців вимушені шукати кращої долі за кордоном?

А мільйони "внутрішніх емігрантів"?

То чи варто дивуватися політичній інертності основної частини українців, не раз принижених і обдурених владою? Життя на виживання не сприяє розвитку духовності та самовдосконаленню. Як і розвитку держави, до речі.

Суспільство – складний, але живий організм і в ньому повинен бути повний набір "генів", "клітин" та "органів". Якщо духовних людей в суспільстві стає критично мало, воно залишається без цементуючої субстанції і розпадається, бо вони – живі магніти, які орієнтують людей і втримують їх разом.

Духовність – це і певний стан людини, коли вона відчуває гармонію із Всесвітом, природою, усім людством. Це об'єднавче начало суспільства, концентроване в духовних вченнях, в традиціях народу, в художніх образах митців.

Духовність означає такі взаємовідносини між людьми, які ціновані у будь-якому суспільстві. Концентраторами такої об’єднавчої субстанції суспільства і є духовні люди.

Звичайно, люди не рівні по своїй природі. Але в суспільстві повинна бути гармонія між його членами, щоб воно повноцінно жило і розвивалося. Нехай не в кожній людині вбитий Моцарт. Але коли людині просто не дають розкритись, не дають реалізуватись, стати повноцінною, такі порядки заслуговують найсуворішого засудження.

А чи можна "сприяти" еволюції?

А чому ні? Тільки тут доцільніше йти перевіреними шляхами. Наприклад, створити посередницьку структуру між суспільством і державою (партію, організацію, товариство, спілку), яка проводитиме просвітницьку діяльність, навчання і підготовку людей, особливо молоді, до повноцінного, активного свого життя в нормальній країні.

Дати духовні орієнтири інфантильній дезорієнтованій молоді, розвивати в ній потяг до культури. Спонукати людей думати, бо якщо народ не заохочувати до розумової праці, то сам по собі він не здатен до високих злетів думки.

Всіляко сприяти створенню громадянського суспільства.

При цьому треба вирішити низку політичних питань: провести чесні вибори, увійти в правлячі державні органи із завданням радикально зменшити тиск олігархату на державу і суспільство, позаяк без таких політичих перетворень вся інша діяльність буде мати ефект на рівні дрібних клубів за інтересами.

Тільки тоді Україна зможе стати розвиненою країною європейського рівня, коли розвивати її буде самобутній, достойний, духовний народ, справжній її господар. А це може бути лише тоді, коли процес "відтворення життя" в країні буде вважатися повноцінним виробництвом, причому виробництвом визначальним.

Всі інші виробництва повинні орієнтуватися на це. Людина повинна отримувати усе необхідне для свого повноцінного розумового, духовного, морального, естетичного, фізичного розвитку, для розвитку і вдосконалення своїх здібностей і талантів.

Починати таку справу треба знизу і організовувати її мають саме люди духовні, ті, хто відчувають всі ці проблеми "власною шкірою". А також небайдужі, яким набридло жити в беззаконній напівфеодальній державі і служити войовничому хамству, набиваючи кишені деградуючим неукам.

Андрій Прилоус, гірничий інженер, для УП