Питання провини Юлії Тимошенко
Аналізуючи питання провини Юлії Тимошенко, не можна брати до уваги ані її особистість, ані її політичну позицію – цього вимагає принцип незалежності судочинства.
І, відповідно, виникає питання: чи можна інкримінувати комусь іншому, скажімо, людині Х, те, в чому сьогодні звинувачують Юлію Тимошенко.
На додаток можна гіпотетично проаналізувати, чи призвела б взагалі в іншій країні справа екс-прем’єра до обвинувачення.
Зробимо припущення: Тимошенко – не прем’єр-міністр України, а федеральний канцлер Німеччини, яка підписує угоди з Росією. Чи постала б вона в такому випадку – і це через 2 роки після підписання угод – перед судом зі звинуваченням, що ці угоди нанесли збитків Німеччині та її народу?
На таке гіпотетичне припущення існує чітка відповідь: Ні!
У Німеччині, так само як і в Україні, президент, канцлер та міністри складають присягу. Вони зобов’язуються направляти свої зусилля на благо нації. Загальноприйняте тлумачення цієї клятви звучить так:
Жодний федеральний президент (як зрештою і жоден канцлер або міністр) не буде настільки цинічним та одержимим владою, щоб на момент вступу на посаду думати виключно про владу, авторитет або особисту користь, пов’язані з відповідною посадою.
Їм завжди буде йтися про "досягнення чогось", – тобто про втілення тих уявлень, які тісно пов’язані з їх основними політичними та етичними позиціями…".
Згідно наведеного тлумачення, Тимошенко при підписанні газових угод "бажала чогось досягти". І тоді їй дійсно вдалося чогось досягти в Україні, а саме – розв’язати газовий конфлікт.
А тепер перенесімо цю справу в Гану. В цій країні посадовці теж складають присягу, яка – на відміну від німецької чи української – має наступне доповнення: "Далі я урочисто присягаю, що вразі порушення цієї клятви, я підкорюся законам Республіки Гана і понесу за це покарання".
Тимошенко, якщо б вона була урядовцем у Республіці Гана, погодилася б понести усі покарання в разі доведення її дій проти інтересів народу. Але в Україні вона так не присягала.
В Німеччині ж визнали б, що Тимошенко, маючи повноваження на підписання газових контрактів, діяла виключно заради "досягнення чогось", а не жодним іншим чином. У разі якщо б вона своїми діями не порушувала жодних законів, усе було б добре.
Далі виникає наступне питання: чи нанесли дії Тимошенко на момент підписання угод збитків Україні, українському народу? Чи все ж на той момент пріоритетним було саме врегулювання газової кризи?
В інтерв’ю "Німецькій хвилі" політолог Андреас Умланд нагадує про умови підписання газових угод, які не допускали інших рішень.
Сьогодні в Україні до влади прийшли інші гравці, які сповідують інакші "основні політичні та етичні позиції", аніж Юлія Тимошенко на момент підписання угод.
Чисто спекулятивним виглядають запитання: якими б були угоди в разі їх підписання сьогоднішніми урядовцями? Як довго тривали б переговори з врегулювання газової кризи?
Ймовірні характеристики – "краще", "скоріше" – не допомагають, адже зрозуміло, що не можна повернути час і перевірити дії у той момент на правильність.
Кримінальна справа проти Тимошенко розпочата за прийняте нею економічне рішення, яке, на думку обвинувачів, завдало збитків Україні.
Відповідно, колишнього прем’єр-міністра судять також і за її "основні політичні та етичні позиції", що спонукали її саме до такого рішення, і які відрізняються від "основних політичних та етичних позицій" сьогоднішніх обвинувачів.
Висновок: розглядати цей судовий процес як з’ясування питання провини не можна.
Наразі його слід розглядати як гіпотетичний іспит на те, які "основні політичні та етичні позиції" були на той момент вигідними для України та її народу.
Але ж такі питання вирішуються не в суді. В суді в основному перевіряється відповідність законодавству – а правоможність підписаних угод очевидно не викликає сумнівів.
Такі питання вирішуються насамперед шляхом відкритого політичного діалогу. А політичний діалог є невід’ємною ознакою демократії, при якій цілком зрозуміло можна обмінюватися "основними політичними та етичними позиціями".
При цьому учасники діалогу прагнуть досягти саме тієї мети, що виражена у клятвах посадовців у конституціях усіх держав, – дбати про благо свого народу.
Останнє питання: яким чином цей судовий процес, а якщо ширше – політика нового уряду в цілому, – сприяють виконанню обіцянок, даних народними обранцями під час складання присяги, "усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу"?
Йорг Дрешер, Німеччина, для УП
