"Антитабачна кампанія" вчора, сьогодні й завтра
І от настав час "Х". Сам Сергій Льовочкін засвідчив, що міністерське крісло під Дмитром Табачником хитається, і дуже сильно. Ба більше: на пряме запитання журналіста, чи буде звільнено Табачинка, Льовочкін відповів: "Поза сумнівом, так".
Щоправда, тональність цієї заяви дехто розцінив як дещо іронічну, але незрозуміло, чого ж стосувалася іронія – чи то запитання, чи то особи журналіста, чи то персони міністра.
Так чи інакше, ймовірність того, що Дмитро Табачник утратить свою посаду, велика, як ніколи.
Та чи даремно його і ще кількох персонажів у виконавчій владі України вважають прямими креатурами Москви? Очевидно, для такої констатації, причому про це ведуть мову не тільки опозиціонери, а й деякі представники правлячого табору, існує певне підґрунтя.
Он і Чаленко вже написав у своєму блозі, ясна річ, не "малорусскімъ нарєчіємъ", а тією мовою, яку він вважає російською – "Ніхто Табачника не звільнить".
Отож цілком імовірно, що навіть після виступу Льовочкіна Табачник залишиться на тій посаді, яку він не повинен у жодному разі обіймати навіть 10 хвилин.
Не повинен ось чому.
Спершу згадаймо всю довготривалу кампанію національно-патріотичних сил проти міністра науки й освіти, а потім ще й молоді та спорту Дмитра Табачника. Які тільки аргументи за час цієї кампанії не чула країна! У своїй більшості це були справедливі і ґрунтовні аргументи. Але...
Третина країни ці аргументи апріорі не сприймала, бо ж Табачник – ворог "западенців", і це головне. Та третина, для якої Сталін-Брежнєв є рідними батьками, яка прагне відновлення СРСР і серед якої має успіх байка про те, що американці ніколи не літали на Місяць, а зняли кадри висадки на нього у голлівудському павільйоні.
І, головне, саме ця третина виборців 2010 року проголосувала у другому турі за Віктора Януковича, посадивши його у президентське крісло.
Отож насправді, а не у віртуалі, зняти з посади Табачника не так просто. Таке відсторонення Дмитра Володимировича означатиме або переорієнтацію Януковича і Ко на інші категорії виборців, або необхідність проведення спеціальної потужної пропагандистсько-роз’яснювальної кампанії для свого електорату.
Або і перше, і друге разом узяте.
Але чи наявні бодай найменші ознаки того, що Віктор Федорович збирається вчинити щось подібне?
А тому навіть найсправедливіші інвективи на адресу Дмитра Табачника, що були висловлені за минулі півтора роки, і навіть ті, з якими погодилися верхи влади, не спрацьовують і навряд чи спрацюють. Тим часом існують не менш вагомі аргументи іншого ґатунку, відмахнутися від яких не зможе й сталініст.
 |
Так от, Дмитро Табачник не повинен й 10 хвилин бути членом уряду, бо де ви бачили у сучасному цивілізованому світі міністра освіти, та ще й молоді, та ще й спорту, який постійно палить, і не просто палить, а робить це публічно, який охоче знімається з сигаретою в зубах чи у руці?
Як зауважив ледь не аналог газети "Правда" у нинішній Україні, тобто газета "Сегодня", "министр образования курит регулярно (в принципе, с его фамилией это и неудивительно), но предпочитает очень легкие сорта сигарет". Але чи рятують ситуацію ці "легкі" чи навіть "дуже легкі" сорти?
Ні. Головне – принцип. І картинка, газетна та телевізійна.
Бо що ж виходить? Школяреві розповідають на уроках, присвячених основам безпечної життєдіяльності чи біології людини, які загрози тягне за собою паління і чому здоровий спосіб життя його виключає.
Але ж хіба ці розповіді можуть когось переконати, якщо головний педагог країни, а за сумісництвом і головний спортсмен, демонструє, що все це – лише порожні балачки?
Адже педагогіка – дуже тонка річ, де без особистого прикладу ніякі розмови нічого не важать. А несумісність між сказаним і продемонстрованим, між словом і дією, між офіційно проголошеним і реально вчиненим веде до формування у молоді неприхованого лицемірства.
Образно кажучи, міністр освіти та спорту, який палить цигарки – це щось на кшталт міністра культури, який свої сентенції супроводжує матюками.
Отож не варто дивуватися з того, що українська молодь у своїй більшості так разюче відрізняється від однолітків з Європи та Північної Америки, та й цілого ряду країн Азії в сенсі дотримання, а точніше, недотримання принципів здорового способу життя.
Якщо міністр освіти, молоді та спорту "палить регулярно", як стверджує дружня до нього газета "Сегодня", то чому у підпорядкованих йому структурах тютюнопаління має бути табуйованим?
Звісно, трапляються і в Європі "неправильні" міністри освіти. Он у Фінляндії такий міністр посмів з’явитися прилюдно із сигаретою в руці – і ЗМІ його негайно просто-таки зацькували.
Тому, видається, "антитабачну кампанію" у форматі "нам не потрібен міністр освіти, молоді та спорту з сигаретою в зубах!" охоче підтримали б впливові громадські організації країн Євросоюзу та інших держав.
І така кампанія стала б правильною і з політичного, і з морального боку. Бо ж майбутнє нації – не тільки у збереженні та розвитку мови, культури, традицій, освіти, науки тощо, а й у її фізичному здоров’ї та у мінімізації лицемірства, особливо серед молоді.
... Тільки от проблема: організатори та ідеологи "антитабачної кампанії" у такому форматі самі мусять як мінімум не палити та не лицемірствувати...
Сергій Грабовський, для УП
