Назад у совок?

Те, що Віктор Янукович відчуває просто таки сакральний пієтет до радянської минувшини, було ясно завжди.

Відчувалося, як йому хочеться бути могутнім великим вождем, карати і милувати самим лиш словом і періодично, під оплески, що плавно переходять в бурхливу овацію, виходити перед люди з напутнім словом, по-голівудськи помахуючи руками над головою.

Одразу ж, щойно в руки Віктора Федоровича потрапила Україна, він заходився ретельно розчісувати її на підзабутий совіцький копил.

Впродовж півтора року за усіма діями нової влади стирчали не те що вуха, а цілий силует "вєлікава і нєрушимава" совка.

Оточення "ласкавого" і "всечуючого" лідера яких тільки коників не викидало: і письменників неугодних за комуністичною наводкою розшукувало – так її, зарозумілу гнилу інтелігенцію!

І Сталіна бронзового ваяло і встановлювало, щоправда, довго неборак не простояв…

І у підручники історії додало просовіцької ностальгії з акцентами на "велику перемогу", "братерство народів" та інші нафталінові кліше.

І новітніх "куркулів" законодавчо чавило, ну майже як у добрі 30-ті.

Для повного щастя бракувало тільки додушити незгодних і вільнодумних. Не поважаєш рідну владу? Сієш смуту в народі? Не встаєш перед "незалежним суддею"? Твоє місце в тюрмі.

Щоб гра біцепсами виглядала наочніше, у СІЗО оперативно запроторили низку екс-урядовців на чолі з колишнім міліціонером №1.

А коли ефект видався недостатнім, замахнулися іще вище – на главу попереднього уряду і, за сумісництвом, головного конкурента на виборах, того самого, що програвши Віктору Федоровичу якісь 3%, автоматично перетворився на найрейтинговіше обличчя опозиції.

Байдуже, що суть звинувачення так і не вдалося належно озвучити, байдуже, що захист підозрюваної не встиг як слід ознайомитися з матеріалами справи, байдуже, що при розгляді газових хитросплетінь між Україною і Росією сам суддя ретельно заглушував найменший натяк на могутніх посередників із провладної партії.

(Загадкова "Росукренерго" тепер покрилася просто-таки містичним ореолом).

Байдуже на засоби, головне – змусити усіх "боятися і не насміхатися".

Віктора Федоровича нині не рідко порівнюють з Леонідом Брєжнєвим. Думаю, йому самому таке порівняння дуже навіть лестить.

От тільки деяких дошкульних "але" він усе ніяк не врахує: Брєжнєву не доводилося залежати від капіталістичних акул і агресивного сусіда, який би вважав його не більше, ніж васалом, а за найменший прояв вільнодумства оперативно прикручував інформаційні гайки і краники із життєво важливим пальним.

Брєжнєв міг більш чи менш обходитися без буржуазних кредитів, а відтак не надто зважати, що про нього подумають ті, хто їх дає.

Прагнучи закріпитися в іміджі страшного володаря, Янукович сам себе загнав у кут. Цілком вірогідно, що кут цей ще більш глухий, ніж він сподівався.

Якщо твердість проявити і норовливу опонентку таки дотиснути, перед ним закриються двері блискучих європейських столиць, в яких він вже майже освоївся.

Коло спілкування звузиться до не надто чемної компанії російських лідерів, які чим далі поводять себе усе менш по-братськи.

Такий розвиток подій вкрай небажаний для того оточення Януковича, яке живе інтересами власного бізнесу і воліє вивести його на великий європейський ринок.

Втім, є серед його почту й інша частина. Всілякі табачники-костусєви-колєснічєнкі та їм подібні, публіка, яку просто магнітом тягне у Митний союз та Рускій мір.

Вони прекрасно розуміють, що рух у цьому напрямку стане безальтернативним, щойно ворота цивілізованого Заходу остаточно закриються перед країною, що остаточно скотилася в авторитаризм.

Тон заяви російського МЗС у даному випадку не мусить вводити в оману: вони про чуже око спочатку трохи погримають, а потім, так і бути, запропонують "братні" обійми, от тільки на нових, значно виграшних для себе умовах, приблизно таких, які зла мачуха пропонувала бідолашній Попелюшці.

Ні про яку самостійність мова вже не йтиме: роль васала стане об’єктивним і доконаним фактом.

З іншого боку, якщо Тимошенко відпустити, опозиція відчутно додасть у рейтингу і виграти парламентські вибори на очах у спостерігачів із ЄС буде ой як не легко.

Щоправда, тут ще залишаються досить обґрунтовані надії на адмінресурс, що можна використати у найменш доглянутих регіонах, і благословенну мажоритарку з її безмежними перспективами.

Що обере Віктор Федорович, спрогнозувати складно. Втім, однозначно, що від цього вибору прямо залежатиме вектор нашого з вами політичного руху. А те, чи погодимося ми іти в обраному напрямку, залежить вже повністю і виключно від нас самих.

Максим Коломис, Рівне, для УП