Самоврядне віче як альтернатива керованому натовпу українських майданів

Масові заходи, які намагаються влаштовувати політики та політичні партії з чергової нагоди, на захист, абощо, невпинно доводять свою неефективність.

Понад рік тому у своїй публікації на УП я писав про неефективність мітингів, які практикують українські суспільно-політичні організації, про що яскраво свідчить кількість учасників нинішніх протестних і контрпротестних акції як від опозиції, так і від влади.

Більшість потенційних учасників або усвідомили, або інтуїтивно відчувають, що на карнавальних мітингах їх перетворюють у банальний легкокерований натовп, знеособлюють шляхом використання специфічних психотехнік, які забезпечують позасвідомий маніпулятивний вплив харизматичних особистостей на розігрітий ді-джеями загал.

За певних умов це спрацьовувало і перетворювало великі маси учасників у грізну зброю, керовану цілеспрямованими лідерами та здатну, мов повноводна ріка у повінь, змітати все на своєму шляху.

Проте, як показав досвід помаранчевого Майдану, харизматичні лідери без зайвих зусиль можуть "приспати", мов дитину, вирощеного і прирученого ними колоса, який зробив свою справу і далі виявився непотрібним.

Розчарування внаслідок цього робить марними очікування опозиціонерів на повторення Майдану такого ж рівня у ближчий час, не дивлячись на те, що вони, як і тисячоліття тому, виконують ритуальні танці карго-культу, викликаючи його дух.

Окрім того, влада має достатньо політичної волі та добре засвоїла урок 2004 року і не допустить наповнення енергією нового Майдану до критичної величини, за якою він починає рости спонтанно.

Впродовж історії людства сильні світу цього виробили широкий арсенал інструментів для протидії протестам у вигляді натовпів – від прямого силового розгону, до більш витончених способів – організації провокацій та впровадження провокаторів для їх дискредитації, спрямування енергії натовпу на хибні цілі, розділу його на кілька частин та їх зштовхування у внутрішньому конфлікті, загравання з ним, створення контрнатовпу, тиску на лідерів аж до їх ізоляції чи ліквідації, тощо.

Превентивні заходи, здійснювані владою, а також гра м’язами, яскраво свідчать про серйозність її намірів не залишити опозиції жодних шансів в організації нового Майдану традиційного зразка – у вигляді керованого натовпу.

А координація дій силових структур і незаконних організованих груп "качків" у рейдерських атаках по всій Україні при захопленні землі чи майна свідчить про реальну перспективу їх спільної діяльності з метою нейтралізації протестних заходів на українських майданах.

Розгортання подій під час акцій опозиції на День Незалежності засвідчили, що перераховані способи протидії керованим натовпам вміло вписані у стратегію влади по їх нейтралізації та будуть професійно реалізовуватися, адже при потребі колеги з Росії та Білорусі радо поділяться накопиченим досвідом.

Докладно природу натовпів вивчав знаменитий французький психолог, соціолог, антрополог та історик Гюстав Ле Бон. Він вважав, що характерною їх рисою є злиття індивідів в єдине ціле, в єдині розум та почуття, які зменшують самоусвідомлення кожного окремо.

За Ле Боном типовими рисами поведінки людини в масі є знеособлення, що приводить до вивільнення імпульсивних, інстинктивних реакцій, переважання ролі почувань над інтелектом, послаблення інтелекту, що призводить до відсутності контролю над пристрастями.

Психологічним принципом функціонування натовпу є наслідування, зараження. Маса, за своєю природою, неврегульована, хаотична, тому потребує вождя, який повинен володіти специфічними якостями – амбітністю, перевагою рішучості над інтелектом, синтезом переконань та впертої відваги, авторитетом лідера, що ґрунтується на законі успіху.

Маси нечутливі до розмірковувань, дискусія підриває довіру. Вождь не переконує маси за допомогою раціональних доказів. Він полонить їх, як гіпнотизер, своїм авторитетом.

Цілком очевидно, що за таких умов натовп не спроможний контролювати своїх лідерів, що приводить до їх вседозволеності і/або халатної бездіяльності, реалізації власних інтересів за рахунок загальносуспільних, нездатності опиратися зовнішнім впливам зі сторони глобальних гравців.

Часто мітинги в Україні називають вічем, що абсолютно не відповідає дійсності. Літописні розповіді про віче дозволяють реконструювати порядок його проведення.

Це не натовп, де чутно крики на різні лади, а цілком упорядкована нарада, яка відбувалася з дотриманням певних правил.

Спочатку учасники віча розсідалися, статечно чекаючи на початок "засідання". Вічовою громадою керував князь, митрополит (єпископ чи архієпископ) і тисяцький. Промовці по черзі вітали митрополита, тисяцького й інших учасників віча, відтак переходили до вирішення питань.

Усе це свідчить про сталий порядок ведення віча. Можливо, існували протокольні записи вічових рішень. Доволі цікаво, що вічові збори відбувалися сидячи. Тому ряд дослідників вважає, що на вічовій площі мали стояти лави.

Вчений Микола Іванишев у своїй книзі про копне право "О древнихъ сельскихъ общинахъ въ Югозападной Россіи", що була написана у середині ХІХ століття, зазначав: "Въ первый періодъ образованія русскаго государства городскія общины существовали въ югозападной Россіи, во всей ихъ силъ, выражая свою власть посредствомъ народныхъ собраній, которыя назывались въчами.

Демократическое начало, на которомъ основаны были эти народныя собранія было совершенно противуположно политикъ великихъ князей русскихъ, стремившихся къ самодержавію; по этому древняя исторія Россіи представляетъ продолжительную и упорную борьбу верховной власти князей съ могущественными городскими общинами".

Отже виходить, що ми на сучасних майданах формуємо керовані харизматичними лідерами натовпи, які за рівнем організації є на порядок нижчими від вічевих зборів, у складі яких наші предки справляли владу понад тисячу років тому.

Можливо, слід скористатися історичним досвідом українського народу та переглянути спосіб організації і проведення протестних акцій – припинити формувати керовані натовпи, а замість них створювати самоврядні віча, модифіковані у відповідності до сучасного розуміння соціально-психологічних процесів у малих та великих групах людей?

Може тоді не наставатиме гірке розчарування після кожної "перемоги"?

На погляд автора, головним стрижнем функціонування сучасного самоврядного віча має стати процес колективної миследіяльності його учасників, що забезпечується прискоренням соціально-психологічних процесів внаслідок безперервної упорядкованої циркуляції множинних потоків інформації всередині великої групи.

Це досягається упорядкованим циклічним поділом потенційного натовпу на малі групи, учасники яких в процесі безконфліктної взаємодії формують спільну когнітивну модель та намагаються знайти відповідні шляхи впливу на зовнішнє середовище для реалізації колективних інтересів.

Розглянемо один із способів утворення та функціонування самоврядного віча в умовах протестної акції.

Діяльність такої спільноти виключає здійснення будь-яких насильницьких дій. Адже такі дії супроводжуються спалахом негативних емоцій в учасників, що пригнічує їх розумову діяльність та перетворює спільноту у агресивний натовп, вразливий до провокацій та неспроможний усвідомлено і відповідально реалізовувати власні інтереси, нейтралізуючи зовнішні виклики.

Представлена схема структурування самоврядного віча з понад 600 учасників може бути реалізована наступною послідовністю кроків:

Утворення організаторами акції первинної двовимірної динамічної мережі для вироблення спільного розуміння мети акції та її декомпозиції (за годину до початку акції).

Публічні виступи організаторів з викладом мети та задач акції (сукупна тривалість до 30 хвилин). 

Утворення та робота динамічних мереж третього рівня, у які залучаються всі присутні учасники віча (до двох годин). 

Утворення і робота динамічних мереж другого рівня, у кожну з яких входить по 5 делегованих попередніми мережами учасників – по одному з кожної профільної групи (до 1,5 години). 

Утворення і робота первинної динамічної мережі, де акумулюється та узагальнюється вся вироблена інформація, на основі якої і формується остаточне рішення віча та узгоджуються способи і форми його реалізації (до 1 години).

Публічне оголошення результатів роботи віча та проектів його рішень представниками профільних груп первинної динамічної мережі.

Прийняття рішень узгодженим способом та запуск процесів їх виконання.

Очевидно, що це лише один з варіантів розгортання діяльності самоврядного віча, запропонований алгоритм можна спрощувати і ускладнювати, змінювати і вдосконалювати в залежності від кількості учасників, конкретних умов, тематики, наявного часу та здатності до інновації організаторів протестних акцій.

Організація роботи самоврядного віча потребує надлишкових затрат часу та енергії – практично мова йде про вироблення і запровадження нової, хоча й спорідненої з історичним досвідом нашого народу, організаційної культури, що викликатиме суттєвий опір, обумовлений соціальною інертністю.

Проте, на думку автора, лише таким чином можна протидіяти процесам згортання демократії в Україні та безструктурному (рефлексивному) управлінню в умовах глобального інформаційного суспільства.

Самоврядне віче неможливо створити ні за гроші, ні примусом, ні на основі ідеологічної прив’язки – така спільнота може бути утвореною лише на засадах усвідомленого розуміння кожним учасником колективних інтересів та його готовністю засвоїти та дотримуватися нової організаційної поведінки.

Перегляд фото з обличчями учасників Майдану 2004 року надає впевненості, що Україна володіє достатнім потенціалом для цього.

Отже, очевидно одне – час керованих натовпів, як інструменту комунікації еліт минув, повернення до них є шляхом у минуле.

Навіть у випадку успішного приведення до влади представників однієї з елітних груп, традиційний мітинг не буде спроможним контролювати власних лідерів, які під тиском зовнішніх центрів впливу та внаслідок усвідомлення власної безконтрольності за певний час невідворотно почнуть діяти всупереч інтересам українського народу.

Тарас Плахтій, товариство "Малого кола", для УП