"Вилка" для влади

У вітчизняному інформаційному просторі постійно мусується тема кабальності для України так званих газових угод Тимошенко-Путіна 2009 року: контракту купівлі-продажу природного газу в 2009-2019 роках та контракту про обсяги та умови транзиту природного газу через територію України на період з 2009 по 2019 роки.

Разом з тим виникає запитання – чому протягом більш як двох років ці угоди не оскаржуються в Арбітражному інституті Торгівельної палати міста Стокгольм (саме цей міжнародний арбітраж уповноважений розглядати суперечки між сторонами контрактів)?

Особливо гостро це питання постає на фоні появи повідомлень про подання позовів до "Газпрому" європейськими енергетичними компаніями: RWE AG (Німеччина), E.ON AG (Німеччина), Edison SpA (Італія).

Відповідь на вищезазначене питання слід розглядати в двох аспектах: чому це не було зроблено під час перебування при владі "помаранчевих" і чому це не робиться тепер?

Перше питання залишимо на відкуп історикам. Хоча вже в той період секретаріат президента запропонував правову позицію щодо підстав для визнання угод недійсними.

Стосовно другого запитання. У НАК "Нафтогаз України" з приходом нової влади з’явилася додаткова підстава для оскарження цих договорів – адже за версією Генеральної прокуратури Олег Дубина при їх підписанні діяв з перевищенням службових повноважень.

В свою чергу, незаконність дій голови правління НАК обумовлена виконанням нібито протиправних директив Юлії Тимошенко, яка притягнута до кримінальної відповідальності за "використання службових повноважень прем’єр-міністра України у злочинних цілях".

Тобто підстав для оскарження газових угод достатньо. Окрім того, почасту звернення до суду має статус додаткового аргументу в переговорному процесі, що підтверджується практикою відносин між європейськими енергетичними компаніями та "Газпромом".

Однак, позову НАК "Нафтогаз України" до ВАТ "Газпром" у Арбітражному інституті Торгівельної палати міста Стокгольм немає.

Як видається, пояснити це можна, в тому числі, таким. Подання позовної заяви не несе значних зовнішньополітичних ризиків для України. Адже у випадку відмови в задоволенні позовних вимог українська сторона понесе лише витрати на правову допомогу. Перебоїв у постачанні газу навряд чи варто очікувати, оскільки контракти діють до 2019 року.

Разом з тим, відхилення судом вимог може призвести до появи значних внутрішньополітичних ризиків. Відмова міжнародного арбітражу в задоволенні позову "Нафтогазу" означатиме, що газові угоди були укладені відповідно до букви та духу закону.

Шкода може бути заподіяна лише неправомірними діями – це один з азів юриспрунденції. Відповідно, якщо арбітражний суд визнає дії української сторони щодо підписання контрактів правомірними, то таке підписання апріорі не могло заподіяти шкоду ані компанії "Нафтогаз України", ані державі Україна.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого статтею 365 КК України, вчинення якого інкримінують Юлії Тимошенко, є заподіяння істотної шкоди.

Тобто за відсутності шкоди, спричиненої діями підсудної, кримінальну справу прийдеться закрити у зв’язку з відсутністю у діях складу злочину. Або ж винести виправдувальний вирок. Наслідок – Юлія Володимирівна опиняється на волі без судимості.

Може виникнути питання – невже національний суд врахує рішення Арбітражного інституту Торгівельної палати міста Стокгольм?

Відповідь на це запитання слід шукати у кримінальних справах за обвинуваченням колишнього першого заступника голови НАК "Нафтогаз України" Ігоря Діденка, екс-голови Державної митної служби Анатолія Макаренка та інших осіб, звинувачених у перевищенні службових повноважень.

Як відомо, їм інкримінують заподіяння шкоди, що підтверджена рішенням Арбітражного інституту Торгівельної палати міста Стокгольм.

Маркіян Галабала, адвокат, спеціально для УП