"Сильна Україна" на колінах. Хто наступний?

Середа, 17 серпня 2011, 17:15

Вдаючись до астрофізичних паралелей, Партію регіонів можна сміливо наректи "чорною дірою" вітчизняної партійної системи: вона створює настільки велику силу політичного тяжіння, що жодні частинки не можуть відірватися з її поверхні.

До слова, сьогодні чільні регіонали – Ківалов, Костусєв, Васільєв, Богословська, Бойко, Кінах, Коновалюк, Сівкович – колись очолювали власні партії і партійні проекти. Показовим є приклад покійного Євгена Кушнарьова і його "Нової демократії", яка, не проіснувавши й року, наприкінці 2005 "розчинилась" у Партії регіонів.

Показовим, перш за все, для Сергія Тигіпка, який також вирішив "розчинити" свою "Сильну Україну" у спільному регіональному казані.

Свою згоду на об’єднання двох партій віце-прем’єр обґрунтовує двома обставинами: необхідністю продовжувати реформи у новому політичному сезоні і нестабільністю економічної ситуації.

Недолугість цих аргументів очевидна. По-перше, Сергій Тигіпко не завдає собі клопоту пояснити, як входження "Сильної України" (читай – саморозпуск) у Партію регіонів, може позитивно вплинути на хід реформ чи економічну ситуацію.

По-друге, якщо між цими явищами все ж таки існують причинно-наслідкові зв’язки, тоді буксування реформ і галопуюче зубожіння українців – виключно на совісті Сергія Тигіпка.

Знати, що корисною СУ може бути лише у братньому тандемі із ПР, і підло чекати два роки аж поки ситуація не стане критичною, інакше як злочинною бездіяльністю не назвеш…

Інформація, яка з’явилася у мережі по гарячих слідах події, говорить на користь того, що рішення Сергія Леонідовича виявилось несподіванкою і для партійного активу на місцях. Очевидно, лідер партії не вважав за потрібне якщо не обговорити, то, принаймні, попередити однопартійців про свою ініціативу.

Лідер "Сильної України" як досвідчений функціонер добре розумів, що у подібних ситуаціях головне – раптовість. Уявіть, що Тигіпко почав би широку і тривалу партійну дискусію. У такому випадку самі ж партійці, не довго думаючи, влаштували б йому такий "народний праймеріз", після якого у віце-прем’єра зникла б будь-яка хіть до політики.

А так, поставив перед фактом і крапка. Залишилось лише провести з’їзд і здати ключі.

Сміх – сміхом, але є й важливіші питання, які так чи інакше доведеться вирішувати вже Партії регіонів ("підсиленій"). Перше з них – місцеві осередки "Сильної України". Яка доля чекає на них після об’єднання?

Колодка на двері і дошка на вікно? Знову ж таки, що робити з партійним активом? Особливо з тим, який "зрадить" свого лідера і перекинеться, скажімо, до опальної Юлії Тимошенко?

Друге – результат "Сильної України" на останніх місцевих виборах. У загальному заліку СУ посіла шосте місце за кількістю обраних сільських, селищних, міських голів (171) і те ж таки шосте місце за кількістю депутатів місцевих рад (4792). У якому статусі перебуватимуть усі ці райці після "обезголовлення" партії, яка номінувала їх у владу?

Чи погодяться всі вони на політичне біженство у місцеві фракції Партії регіонів? Та чи й готові у ПР зустріти приблудних сильноукраїнців щирими братніми обіймами?

Існує у даному випадку й правова колізія: як бути депутатам "Сильної України" там, де відсутні фракції ПР? Таких випадків небагато, однак, вони існують. Так, у міську раду Нового Роздолу на Львівщині затесався один представник СУ. Регіонали у раді не представлені. Що йому робити – складати повноваження? Перехрещуватись у регіонала?

Припускаю, що у ході реалізації цієї ініціативи подібних питань виникатиме все більше і більше. Єдине, по-людськи шкода мажоритарників, які не ховались за спинами партійної верхівки, а безпосередньо працювали "у полі", з виборцями. Чомусь здається, що найближчим часом у своїх громадах вони дізнаються багато нового про свого партайгеноссе, свою партію, та й про себе.

Очевидно, що поглинання "Сильної України" Партією регіонів спровокує дискусії довкола електоральних наслідків такого кроку для ПР у 2012 році.

Втім, займатись подібними розрахунками зараз – справа невдячна і пуста. По-перше, наразі достеменно не відомо, яким буде виборчий бар’єр. По-друге, достеменно не відомо, хто буде "допущений", а хто – "недопущений" до виборчого процесу.

У даному контексті варто лише згадати місцеві вибори на Львівщині, які відбулись без "Батьківщини", і як це вплинуло на кінцевий результат.

По-третє, до дня голосування – більше року, і, скоріш за все, до того часу станемо свідками набагато гучніших подій і вчинків, які матимуть більший вплив на результати майбутніх виборів.

Вигоди, на які Сергій Тигіпко розміняв СУ, скоріш за все, лежать поза політичною площиною. Адже що міг запропонувати Микола Азаров своєму без п’яти хвилин однопартійцю? Місце у списку плюс декілька прохідних місць для соратників? Безпечний мажоритарний округ? Смішно.

Натомість ПР досягла декількох важливих цілей. По-перше, дала чіткий сигнал політичним середовищам – "хто не з нами, той проти нас". "Співчуваючим" і "попутчикам" доведеться визначатись – або ви відмовляєтесь від своєї політичної ідентифікації і продовжуєте політичне існування у дружній регіональній сім’ї, або, умовно, Печерський суд.

По-друге, тепер влада зможе, використавши відповідну інформаційно-пропагандистську обгортку, тиснути на одвічний мозоль опозиції – нездатність об’єднатись.

По-третє, ПР попереджує головну біль, з якою вона могла б зіштовхнутись в мажоритарних округах.

Безсумнівно, що багато з тих депутатів, які сьогодні засідають від СУ у міських, районних і обласних радах ще до вчорашнього дня виношували плани балотуватись в якомусь із округів. Відтепер ці плани навряд чи вдасться зреалізувати. Принаймні точно не у форматі ПР – там своїх претендентів на десять каденцій наперед вистарчає.

Загалом, очевидно, що влада і ПР зокрема взяли курс на радикалізацію політичного середовища по осі "свій-чужий".

Як на подібний виклик відреагує вітчизняна традиційно атомізована партійна система, поки що спрогнозувати важко. Наразі багато залежить від опозиції, точніше – від її здатності створити альтернативний центр тяжіння. І чим скоріше вона це зрозуміє, тим легше їй буде протистояти владі.

Назар Бойко, Моніторингово-аналітична група "Цифра", спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Час Трампа чи стрибок історії?

Навіщо нам кодекс корпоративного управління

"Кагарлицька справа". Історія розкриття

Аграрні ноти: інструмент для залучення фінансування в агросектор України

Кадровий голод загрожує відновленню готельного сектора в Україні

Захистимо Пейзажку від забудови: історія боротьби за спадщину Києва