Арешт Тимошенко: початок кінця?

Наважилась… Арештували.

Рішення Родіона Кірєєва про заміну запобіжного заходу для Тимошенко стало неабиякою несподіванкою як для захисту, так і для мільйонів громадян по всій країні.

Хоча, як засвідчують очевидці, безпосередньо під час судового засідання на ймовірність арешту вказували як мінімум дві ознаки – лукавий й на диво спокійний вираз обличчя судді та клопотання про зміну запобіжного заходу прокурора Фролової, яке вона раптово заявила, перебивши Миколу Азарова.

Не очікували на такий розвиток подій і у вищих ешелонах "Батьківщини". Ще кілька днів тому прес-служба цієї політичної сили тріумфально поширювала по всій країні брошури із підсумками першого місяця цинічного політичного переслідування Юлії Тимошенко.

І ось, на початку другого, суд постановив те, заради чого усе й розпочиналося.

Поспішно, занадто радикально, однак цілком у стилі чинного режиму.

П’ятниця, кінець робочого дня, завершення трудового тижня… Якщо ж до цього додати ще й період відпусток та певну психологічну втому суспільства від кількамісячного мусування в інформаційному просторі попереднього розгляду судових справ супроти Луценка, Тимошенко та інших екс-урядовців, кращого моменту годі й шукати.

Й та кількість активістів, які того дня чатували під стінами "печерного", даруйте, Печерського районного суду, й які просто розчинилася в оточенні представників органів правопорядку, ще одне тому підтвердження.

В цьому контексті оголошення безстрокової акції протесту на Майдані – цілком очікувана, однак все ж таки реакція…

Нова одиниця вимірювання об’єктивності судочинства 1 родіон, яку Юлія Тимошенко придумала після чергових посиденьок у кампанії судді Кірєєва, цього разу "вдарила" розрядом одразу у 1000 родіонів, спричинивши свого роду параліч у потерпілого.

В результаті, Юлія Володимирівна опинилася там, звідки й розпочинався стрімкий кар’єрний злет екс-віце-прем’єр-міністра з питань паливно-енергетичного комплексу часів олігархічно-кланової системи Леоніда Кучми.

Лук’янівський СІЗО, як і десять років тому, очікував на вже знайому підсудну. Навіть камера, в якій раніше утримували Юлію Тимошенко, виявилася вільною. Хоча камера 242 – чи не єдина, де здійснено євроремонт, є окремий санвузол, вікна з непрозорими склоблоками.

Такого дійства, як Юлію Тимошенко передислоковували до слідчого ізолятора, Україна за двадцять років Незалежності ще не бачила. Хоча в автозаці перебував не якийсь особливо небезпечний злочинець-убивця, а всього лише жінка-політик.

Хоча, як засвідчують реалії, для чинної влади саме особиста загроза і являється основоположним критерієм суспільної небезпеки.

Якщо ж є загроза – її слід усунути. Є бажання – підстава обов’язково знайдеться. Доволі знайома практика, не здається?

Родіон Кірєєв, мотивуючи своє рішення, зазначив, що Юлія Тимошенко "систематично порушує порядок судового засідання, не виконує розпоряджень головуючого, у висловах та поясненнях проявляла зневагу до учасників судового розгляду та суду, свідомо затягувала судовий розгляд даної справи, вчиняє дії в судовому засіданні, якими намагається перешкодити встановленню істини у справі, зокрема перешкоджає допиту свідків.

При встановленні даних про особу підсудної остання відмовилась відповідати на запитання щодо місця постійного проживання, зазначивши, що всі дані містяться в матеріалах кримінальної справи …відмовилась повідомити адресу свого проживання, відмовляється надати розписку про те, що вона повідомлена про дату, час і місце наступного судового засідання, не з’явилася в судове засідання в час, призначений судом та відмовилась повідомити причини неявки…".

Справедливості заради необхідно зауважити, що така поведінка будь-якого підсудного, незалежно від особи, почестей чи фінансового становища, в суді є неприпустимою й до правопорушника доцільно вжити відповідних заходів.

Включно до зміни запобіжного заходу на тимчасовий арешт. Однак, це у нормальній країні з адекватною судовою системою.

Судова система, на залежність й упередженість якої регулярно уповає Юлія Тимошенко та її оточення, – дітище не лише Віктора Януковича та уряду Азарова. Її наріжні камені були закладені набагато раніше. Й двічі перебуваючи на посаді прем’єра, Юлії Тимошенко ніхто не заважав здійснити комплексне реформування системи судочинства на якісно нових, загальновизнаних засадах.

Більше того, якщо особа вчинила правопорушення, злочин, – вона має нести за це повноцінну, передбачену законом відповідальність. Закон має бути єдиний для всіх.

Сьогодні ж очевидним є факт вибіркового судочинства. Як наслідок, дії Юлії Тимошенко цілком вкладаються у задану систему координат, є очікуваними і виправданими.

Юлія Тимошенко не вбачає у своїх діях правопорушення, не визнає своєї вини. Не визнає системи, яка вершить судилище над нею.

Її поведінка, риторика спрямовані на делегітимізацію цієї системи, висміювання влади як у цілому, так і її виконавця – Родіона Кірєєва.

Вірити ж у те, що зміна запобіжного заходу є рішенням виключно Родіона Кірєєва не доводиться. Надто великий резонанс справи, надто великі ставки на кону. Потенційно арешт Тимошенко здатен не лише дестабілізувати внутрішню ситуацію, але й призвести до значних негативних наслідків на міжнародній арені.

У зв’язку із цим й постає питання: що насправді переслідувала влада, йдучи на арешт Юлії Тимошенко?

За місяць розгляду справи супроти Юлії Тимошенко особливих приводів для оптимізму у обвинувачення не було. Бліцкригу не вдалося. Та й на нього вочевидь мало хто розраховував. Однак, й досягнень як таких не виявилось.

Час та резонанс справи працювали на Тимошенко. Завдяки судовому процесу вона отримала образ, майданчик для піару та послань суспільству. Прикутість уваги громадськості, співпереживання та звичайнісінький людський жаль поруч із абсурдністю обвинувачення забезпечили Тимошенко зростання рейтингу.

Обвинувачення у глухий кут заводили не лише Родіон Кірєєв, розумова та фізична неспроможність самого обвинувачення, ганебні поразки у словесних перепалках тощо.

За таких обставин арешт – це спроба переконати самого себе у власній силі (вседозволеності). Спроба приборкати Тимошенко, залякати її, оточення, змусити переглянути свою поведінку, позиції, перестати зловтішатися, зробити покірною.

Арешт – це показова демонстрація серйозності власних намірів. Спроба не вдарити лицем в бруд. Це боязнь визнання власної поразки.

Арешт Тимошенко, як вже встигли відзначити багато політиків, – це рубікон.

Втім, навряд чи його можна назвати рубіконом демократії. Справжньої демократії Україна за двадцять років Незалежності так і не пізнала.

Разом з тим, влада здійснила ще один вагомий крок назад у напрямку до авторитаризму, правління нетерпимої до інакомислення хунти. І в цьому контексті зміна запобіжного заходу у справі Тимошенко – це дійсно рубікон.

Щоправда, за ним, з якого боку не глянь, – поразка.

Виправдовуючий вирок суду – публічне визнання власної поразки, власного безсилля. Й хоча визнання власних помилок – властивість сильних, ця влада уже засвідчила, що цивілізовано програвати не вміє. Та й за таких умов втрачається сенс самого судового процесу.

З іншого боку, подальше утримання Тимошенко під вартою загрожує владі не лише поодинокими критичними заявами, що вже лунають з уст окремих представників міжнародного співтовариства, але й остаточно перетворить Україну в очах європейської спільноти на прокаженого сусіда, з яким попри те доведеться мати певні справи.

Влада ризикує отримати тавро, позбутися якого не скоро вдасться.

Попри те, арешт Тимошенко – це неабияке випробовування і для опозиції. На даний момент часу, зважаючи на достатньо прохолодні настрої у суспільстві, повторення нового Майдану на цьому етапі видається неймовірним.

Водночас, зміна запобіжного заходу у справі Тимошенко – свого роду тест на профпридатність. Й, як засвідчили події 5 серпня, – опозиційні лідери це прекрасно усвідомлюють.

В протилежному випадку єдине питання, яке хвилюватиме кожного, – хто наступний опиниться за гратами?

Побоювання Юлії Тимошенко, що її арештують ще до Дня незалежності, справдились. В той час як влада, всупереч рекомендаціям Заходу, продовжує копати яму під себе, ризикуючи так і не вибратись з неї, Юлія Тимошенко опинилася в тій же ямі, що й десять років тому.

В якій іпостасі вибереться Юлія Володимирівна із неї наразі невідомо. Однак, як писала, Ліна Костенко, кожен фініш – це по суті старт…

Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ, для УП