Держава – а це хто?
Державою називається найхолодніше з усіх холодних чудовиськ. Воно холодно бреше, і брехня повзе з вуст його. Змішання добра й зла на всіх мовах – це знамення даю я вам як знамення держави.
Фрідріх Ніцше
Згідно легенди, Людовік ХІV сказав колись на засідання парламенту депутатам: "Панове, ви думаєте держава – це ви. Помиляєтесь. Держава – це я".
Архів французького парламенту говорить, що це неправда. Але ці слова варто було б сказати королю-Сонцю, бо вони чітко фіксують усю політологію ранніх модерних часів.
На жаль, сьогодні жоден президент України чи депутат не може такого сказати про себе, навіть якщо переплутає літери в тексті доповіді. Більш того, це вже не говорять про себе не лише наші парламентарі, але й дільничні поліцейські.
Ще бородатий Маркс писав: "Бюрократія володіє державою ... це і є її приватна власність". Тому помиляються ті, хто хоче повернути Межигір'я державі, бо тоді нашому любимому Януковичу доведеться використовувати маєток в іншому форматі – і це було б лицемірніше. Ви ж не вірите, що офіційна опозиція зробить там лікарню чи притулок для бездомних кастрованих песиків?
Верховна Рада – законодавчий орган лише по інерції. Її основна задача – роздача політичних індульгенцій для пануючого класу та логістика бізнес-ланчів. Партійна приналежність не відіграє значної ролі, хоч вона ще змінюється не так часто, як дружини чи автомобілі.
Колись у мого приятеля спитали:
– Як ти ставишся до політичних "тушок"?
Він відповів:
– Заздрю, але я проти цього всього неподобства.
Держава – ілюзія ХІХ століття, від якої залишився лише репресивний апарат та всі атрибути. Світ став корпоративним та глобальним. Бюрократія також. Якщо в сумнівній транснаціональній харчевні меню українською, то це не означає її українськість. Так само, від того, що протокол українською, поліція не стає національною. Як і корпорації, репресивний апарат не має жодної національності. Це шкодить бізнесу.
Її територія, тобто простір – сьогодні не грає значної ролі, тому російським олігархам абсолютно по барабану, перед ними чиновник міста Одеси чи міста Санкт-Петербург. Є чутки, що з нашими вирішувати проблеми дешевше.
У зв'язку з тим що держави як "нічного сторожа" вже не побудуєш, то процес приватизації не мусить закінчуватись лише народним майном. Потрібно його поглиблювати – і приватизовувати все, що можна. Від президента до зовнішньої політики.
Не бійтесь, усе велике було приватним – від Запорізької Січі до Ост-Індської компанії.
Коротше, державництво вже не актуальне.
Усі, хто боровся за українську державу до розпаду СРСР, уже політично не рентабельні, вони намагаються оперувати старими словами та смислами. Але для покоління 3D-формату непотрібні всі глибинні рефлексії національної ідеї. Їм потрібний блокбастер та безвізовий режим.
Останні наші президенти робили правильно: відверто торгували нами, змінювали лише покупців.
Тому завдання того, що ми називаємо громадянським суспільством – не в тому, щоб зупинити торгівлю, а в тому, щоб поміняти місцями власника та товар.
Олександр Куриленко, спеціально для УП
