Що було – бачили, а що буде – побачимо або Закони рахують восени
Українська політика, незважаючи на резонансні справи Тимошенко і Луценко, невпинно наближається до літнього тайм-ауту, який є відносно зручним часом для огляду існуючої партійної диспозиції в контексті виборів-2012. Проте, особливу увагу хотілося б приділити не стільки "ворожінню на соціологічній гущі", скільки аналізу правил гри майбутньої передвиборчої кампанії
Оприлюднений на сайті мін'юсту проект закону про вибори народних депутатів уже встиг викликати жвавий інтерес в експертному середовищі та в ЗМІ. Проте, переважно, дебати велися стосовно дуже вузького кола питань. Напевно, 135 сторінок тексту, 15 розділів і 114 статей негативно впливають на літній настрій, тому й вирішили зупинитися на двох-трьох пунктах.
По-перше, "прохідний бар'єр" для партій, який згідно 3 частини 97 статті закону встановлюється на рівні 5%.
Це нововведення неабияк налякало "коаліціянтів" із КПУ та Народної Партії, які одноголосно висловилися проти збільшення мінімального проценту, а Литвин взагалі зауважив, що бар'єр непотрібен при змішаній системі. Мабуть, саме тому нещодавно з'явилася інформація про його зниження на відсоток.
Якщо все ж таки дозволити собі на хвилинку повірити в останні соціологічні дослідження, то в "групі ризику" опиняються "Свобода" – 3,6%, КПУ – 3,1%, УДАР – 3,1%, які мають усі підстави бути найбільш незадоволеними зміною прохідного мінімуму. Відносно спокійно можуть себе почувати "Сильна Україна" Тигіпка – 5,3%, та "Фронт Змін" Яценюка – 7%.
А от "Громадянська Позиція" Гриценка, Народна Партія Литвина, "Наша Україна" в усіх можливих варіаціях – і так би не мала особливих шансів, навіть за збереження 3%-го бар'єру.
Проте, варто звернути увагу на одну суто арифметичну пастку, пов'язану із другим часто згадуваним нововведенням: за новими правилами українці не зможуть голосувати "проти всіх".
Страшні часи настали для Василя Противсіха, а от для вищезгаданих партій – навпаки. Адже зараз за допомогою нехитрого обчислення можемо побачити справжні результати, які отримали б партії "групи ризику" згідно того ж самого опитування. Віднімаємо відсотки категорій "проти всіх", "не визначився", "не піду на вибори" – сукупно це 39% – і пропорційно розподіляємо їх між партіями.
Тобто потенційний результат кожної партії реально вищий за процент у відповідній графі соціологічного опитування більш ніж на третину. Таким чином, "Фронт Змін" міг би розраховувати на 9,7%, "Сильна Україна" отримала б 7,4%, "Свобода" – 5%, а КПУ і УДАР – по 4,3%.
Повертаючись до питання підняття прохідного бар'єру, то воно виглядає цілком логічним саме з огляду на вилучення варіанту "проти всіх".
Популістська теза, що бар'єр треба відмінити зовсім, безсила перед простою арифметикою, яка ясно дає зрозуміти – бар'єр буде завжди. Навіть якщо його не встановлювати законодавчо, то він продовжить існувати на рівні 0,44%: 100% відповідають 225 місцям у парламенті, тому для здобуття одного місця потрібно набрати 100/225=0,44%.
Подібна практика поширена в деяких країнах, де прохідний мінімум справді мінімальний – Нідерланди, Ізраїль. Але в більшості країн він значно вищий – 5% у Німеччині, 7% у Росії, 10% у Туреччині тощо.
Бар'єр встановлюється з метою протистояння дестабілізації роботи парламенту, хоча фактично це монополія на право публічного голосу. Зрозуміло, що мала партія, яка набирає 0,4-0,7% і проводить одного представника в парламент, не може реально впливати на прийняття рішень, проте вона має право говорити й право представляти інтереси своїх виборців та народу України.
Однак "говорити на рівних" з малими партіями метри української політичної сцени вважають за дурний тон.
Дуже влучно стосовно "права говорити" висловився сучасний французький філософ Жак Ранс'єр: "Кого мы не хотим признавать в качестве политического существа, мы начинаем не видеть как носителя знаков политичности; мы начинаем не понимать, что он говорит, не слышать, что из его уст исходит речь. <…> Якобы могут доноситься лишь стоны или крики, выражающие страдание, голод или гнев, но не услышишь речей".
Отже, підсумки.
Змішана виборча система дуже вміло вирішує два завдання:
1. Провести шоу під назвою "партійні вибори".
2. Зробити так, щоб ці вибори нічого не вирішували.
В "суспільстві спектаклю", за термінологією Гі Дебора, передвиборча гонка відомих для всієї країни брендів необхідна, бо інакше розбещена "перманентною шустерньою" маса просто не зрозуміє, і справді може замислитися, що є безумовною загрозою для будь-якої влади.
У країні, де в (під)свідомості мас панує розуміння "демократії як шоу" та "політики як гри" вибори необхідні. "Пекельна кухня" української передвиборчої гонки відволікає від реальних проблем, у чому зацікавлена як інертна маса споживачів, так і влада.
Зрозуміло, що доля влади й майбутнього уряду вирішиться не на партійних виборах, а на мажоритарних округах, де Партія регіонів буде проводити мобілізаційну та "роз'яснювальну" роботу з місцевими бізнес-елітами.
Ця стратегія вже була вдало випробувана на місцевих виборах: розглянемо приклад із виборами в місті Харкові, за якими з подивом слідкувала вся країна. Нагадаю, що Геннадій Кернес випередив Арсена Авакова приблизно на 0,5% із власним результатом на рівні 30%. На виборах до міськради, ПР, очолювана тим самим Кернесом, здобула 48% місць за партійними списками.
Проте регіонали перемогли на 90% (!) мажоритарних округів. Що й дозолило їм самостійно сформувати більшість у міській раді.
Таким чином, результати ПР завдяки переходу до змішаної системи можуть бути покращені приблизно в 1,5 рази.
І падіння власного рейтингу є набагато менш важливим питанням, ніж мобілізація місцевих бізнес-еліт і "правильна" розстановка "своїх" по округах.
Але перейдемо до деяких моментів, на яких при експертному обговоренні не було зроблено акцентів.
Наприклад, частина 10 статті 73: "У разі встановлення судом при розгляді виборчого спору повторного або одноразового грубого порушення засобом масової інформації вимог цього Закону суд приймає рішення про тимчасове (до закінчення виборчого процесу) зупинення дії ліцензії або про тимчасову заборону (до закінчення виборчого процесу) випуску друкованого видання".
Порядок визначення "порушень" додається. Але зрозуміло, що при відповідному бажанні у всьому можна побачити "незбалансовану", "неповну" чи "необ'єктивну" інформацію.
Або ж дуже цікаве поєднання деяких частин 79 і 84 статей, яке фактично легалізує фальсифікацію на рівні 9,5%.
"Виборчі бюлетені для голосування у загальнодержавному окрузі та в одномандатному окрузі для кожної виборчої дільниці виготовляються у кількості, що на 0,5 відсотка перевищує кількість виборців" та "Результати виборів на дільниці вважаються недійсними за умови виявлення у виборчих скриньках виборчих бюлетенів для голосування у загальнодержавному або одномандатному окрузі у кількості, що перевищує більш як на десять відсотків кількість виборців, які отримали відповідні виборчі бюлетені на виборчій дільниці".
Знову вперта арифметика заводить у глухий кут будь-якого читача. Тобто, якщо буде додатково укинуто певну кількість бюлетенів, яка становить 9,99% від загальної, то результати вважаються дійсними?!..
Скоріш за все, якщо до восени не буде нових домовленостей, вибори знову пройдуть по закритих списках, окрім топ-5; не матимуть права участі блоки й об'єднання. А для всіх наступних виборів – тобто цей пункт набирає чинності з 1 січня 2013 року – буде "спеціальна навчальна підготовка" голів комісій...
Перелік того, що говорять і про що мовчать 135 сторінок проекту закону, достатньо великий. І більша частина цих нововведень може, і буде викликати суперечки в експертному середовищі та серед самих політиків.
Варто зазначити, що в цьому проекті справді багато доволі розумних і правильних речей – проте всі вони чомусь грають на руку ПР. Ключове питання – чи пройде він у парламенті, де основні соратники регіоналів, Литвин та КПУ, уже виступили з рішучим протестом?
Закони, як і курчат, рахують восени.
Проте вже зараз зрозуміло, що нові правила гри, які, до речі, можуть знайти несподіваних союзників серед тих же бютівців, навряд чи будуть компромісними й залишать багато незадоволених.
Антон Авксент'єв, спеціально для УП
