Легіон реформаторів для Януковича
Створення президентського кадрового резерву було визначено президентом як один з етапів реформи державної служби.
Під час засідання Ради регіонів у Києві в червні минулого року Віктор Янукович сказав: "Забезпечення реалізації задекларованих нами реформ повинні здійснювати висококваліфіковані кадри.
Ми маємо зробити так, щоб найближчим часом молоді люди з’явилися в усіх ланках влади нашої держави. Ми повинні створити конкурсне середовище, в якому будуть "вирощуватися" фахівці вищого рівня".
Саме тому він ініціював створення президентського кадрового резерву (ПКР). А дещо пізніше на сайті голови держави з׳явилася інформація, згідно з якою реформування держслужби передбачає створення ПКР.
Отже обіцянку свою Янукович виконав. Однак дана програма має деякі підводні камені та пов’язані з нею ризики.
Цими днями закінчується відбір учасників пілотного проекту підготовки держслужбовців в рамках організації ПКР.
Будуть відібрані 50 осіб, які отримають можливість участі у програмі навчання – спеціальних тренінгах, семінарах, а також, згідно з угодою, підписаною АП зі Школою державного управління імені Кеннеді при Гарвардському університеті, зможуть пройти курс навчання в цій поважній освітній установі.
Після закінчення програми, випускників планують працевлаштувати в різних державних відомствах і установах – в координаційному центрі реформ при АП на посади у Національних проектах, в Агентство з управління держвласністю, в Кабінет Міністрів та в різні міністерства, радниками в президентську адміністрацію.
Як сказано в положенні про президентський кадровий резерв, "Нова еліта нації – це програма інвестицій в людський капітал, щодо пошуку найбільш обдарованих громадян з метою їх швидкого професійного зростання та залучення до проведення реформ, проголошених Президентом".
Таким чином номінально ПКР передбачає, крім механізму для підвищення кваліфікації держслужбовців, також пошук та включення у сферу державного управління обдарованої молоді для досягнення цілей, задекларованих Януковичем.
Тобто, отримуємо фактично кадровий інкубатор для вирощення топ-менеджерів з метою їх подальшого працевлаштування на відповідальні посади центрального та регіонального рівнів управління.
Самі високопосадовці чудово усвідомлюють, що запущені механізми реформ потребують відповідного професійного ресурсу. Тож час всерйоз замислитися над втіленням кращих досягнень світової кадрової політики.
Принцип меритократії – добору найобдарованіших – давно працює в сінгапурській системі підготовки держслужбовців, яка визнана однією з кращих у світі за критеріями ефективності і низького рівня корупції.
Держава зробила реальний акцент на просування по службі залежно від здібностей особи. Підходящих претендентів для держслужби в Сінгапурі, який, до речі, навесні цього року вперше в історії України з президентським візитом відвідав Віктор Янукович, виявляють ще в школі.
Вони отримують державні стипендії для вступу в місцеві університети і для навчання за кордоном. Після закінчення навчання ці молоді люди зобов’язуються відпрацювати на державу 4-6 років.
Втім, найчастіше вони залишаються в системі державної служби, оскільки отримують зарплату за ринковими розцінками і приватний сектор не в змозі запропонувати їм кращі умови.
За таких обставин держслужбовцям немає резону брати хабарі абощо, бо вони ризикують не лише втратити престижну і високооплачувану роботу, а й опинитися за гратами, причому надовго.
Вони зуміли побудувати чудову систему добору кадрів. Хоча ще в середині шістдесятих Сінгапур перебував в жахливих економічних умовах (імпортувати доводилось навіть питну воду!), а корупція була нормою життя.
Безперечно, було б чудово, якби наша програма кадрового резерву працювала за меритократичним та антикорупційним принципами. Але наразі зрозуміло, що вона наштовхнеться на низку об’єктивних та суб’єктивних перешкод.
Так, навіть в кращих університетах світу наших держслужбовців не зможуть навчити брати хабарі.
Окрім того, вже на початковому етапі програма ПКР створює конфлікт – вносить плутанину в механізм формування резерву для держслужби.
Виникла ситуація, коли кадровий резерв державної служби формується двічі: згідно з постановою Кабміну від 28 лютого 2001 № 199 та за розпорядженням президента від 9 липня 2010 № 1017/2010-рп. При цьому суперечності, які в зв’язку з цим можуть виникнути, поки не врегульовані.
Положення про ПКР передбачає формування резерву з граничною чисельністю 1000 осіб. Частина з тих, хто потраплятиме в президентський кадровий резерв маючи досвід роботи на держслужбі, отримають можливість бути безпосередньо залученими до високих посад в держуправлінні.
Іншу частину складатиме так званий резерв розвитку – молоді люди, в основному випускники вузів, без управлінського досвіду, які проходитимуть відповідну програму підготовки.
Незрозуміло, наприклад, чи зможуть резервісти ПКР, яким не обійтись без досвіду роботи в якості спеціалістів нижчих категорій, претендувати на одні й ті ж посади з кандидатами загального резерву держслужбовців.
Більше того, згідно зі згаданим положення, особи, які перебувають в президентському кадровому резерві, при проходженні конкурсного відбору на певну посаду матимуть перевагу над іншими претендентами. Втім, про яку саме "перевагу" йде мова, не уточнюється.
Таким чином аж ніяк не створюється стимул для посилення конкуренції, а навпаки – отримуємо кадрову колізію та зростання ризиків для корупції в кадровій політиці.
Перша заступниця глави АП, учасниця робочої групи з формування ПКР Ірина Акімова заявила, що підготовка кадрів у рамках пілотної програми здійснюватиметься за рахунок підтримки міжнародних фондів, зокрема, Міжнародного благодійного фонду підтримки економічних реформ в Україні, тобто без використання державних коштів.
Натомість на офіційному сайті програми ПКР відсутні дані про джерела її підтримки. Втім, логічно, щоб фінансування відбору та супроводу учасників ПКР надалі здійснювалося за рахунок державного та місцевих бюджетів. Тим більше, що програма, по суті, має охоплювати всіх, хто відповідає висунутим вимогам.
Але на практиці резерв ризикує перетворитись в механізм відбору з середовища лояльної до Януковича молоді – кар’єрну сходинку для службовців від партії влади та її сателітів, молодих регіоналів, яким останнім часом створюють умови для всебічного розвитку.
Нещодавно презентована спеціальна дисконтна картка, яка надасть можливість членам молодіжки ПР мати ексклюзивні знижки по всій Україні на придбання одягу, взуття, косметики, парфумерії, послуг салонів краси, спорткомплексів. А в перспективі планується поширення дисконтної програми на медичні установи, продовольчі магазини, ресторани, кафе і навіть заправки.
В бізнесі дисконтні програми – це нормальний і поширений інструмент, але зовсім інша річ політика!
Створення ж безлічі прихованих і явних переваг для тих, хто у владній партії – це пережиток СРСР. Поза сумніву, державні проекти для розвитку молоді повинні працювати без партійної прив’язки.
З іншого боку, будь-яка партія, в тому числі провладна, має думати про кадри. Наприклад у Великобританії при партійних офісах діють спеціальні освітні заклади, центри, метою яких є підготовка кадрів. Але ці інститути відокремлені від держави і фінансуються за кошти приватних партійних спонсорів, чи пожертвувань.
Якщо державні програми типу ПКР з різноманітними бонусними проектами на додачу працюватимуть виключно на "своїх", позитивної реакції з боку суспільства Януковичу очікувати не варто. Це шлях не до самозбереження за рахунок лояльного кадрового ресурсу , а до внутрішньої ізоляції влади від суспільства.
Василь Кедик, політолог, Івано-Франківськ, для УП
