Мірошниченко vs Табачник: битва реформаторів
Міністерство освіти й науки, молоді та спорту України, МОНмолодьспорту, активно рекламує проект закону "Про вищу освіту" у редакції, підготовленій експертною робочою групою.
Переваги закону перераховано на сайті міністерства. Це:
– гарантовані державою стипендії на рівні прожиткового мінімуму, стаття 56;
– незмінна плата протягом усього терміну навчання для студентів-контрактників, стаття 67;
– гарантована державою практика в Україні та можливість стажування за кордоном, стаття 46;
– обмеження двома строками підряд перебування на посаді керівника вищого навчального закладу, стаття 38;
– прирівнювання диплому спеціаліста до диплому магістра, розділ 13;
– обов'язкове фінансування діяльності органів студентського самоврядування, стаття 37;
– введення європейських рівнів освіти, що забезпечить спрощення стажування за кордоном, стаття 7;
– держзамовлення на рівні 51%, стаття 22;
– вільний вибір навчальних дисциплін у рамках освітньо-професійної програми, стаття 55.
У міністерстві стверджують, що нова редакція закону є результатом спільної роботи МОНмолодьспорту, ректорів вищих навчальних закладів, академіків та член-кореспондентів, представників об'єднань роботодавців, а також міжнародних організацій, всеукраїнських студентських та молодіжних організацій: Всеукраїнської студентської ради, Всеукраїнської молодіжної громадської організації "Студентська республіка", Національного студентського союзу, Української асоціації студентського самоврядування, Всеукраїнської молодіжної громадської організації "Фундація регіональних ініціатив" та громадської ініціативи "Студентський захист".
Альтернативою законопроекту МОНмолодьспорту став доопрацьований проект закону про вищу освіту № 7486 народного депутата Юрія Мірошниченка, представника президента у ВР. Як стверджує пан Мірошниченко, ініціатором підготовки власного проекту закону про вищу освіту виступила Конфедерація недержавних вищих закладів освіти України, очолювана ним з 2009 року.
"Фішки" законопроекту Мірошниченка:
– посилення автономії вишів;
– принцип конкурсного розподілу держзамовлення;
– викладання мовами міжнаціонального спілкування: російською, англійською тощо.
Законопроект МОНмолодьспорту посилює державний контроль у сфері вищої освіти та зміцнює повноваження міністерства, у той час як законопроект Юрія Мірошниченка більшою мірою спрямований на роздержавлення вищої освіти, розв'язування рук ректорам та загалом адміністрації вишів.
Масові кампанії з дискредитації керівництва МОНмолодьспорту, непопулярні кроки міністерства на зразок зменшення держзамовлення, загальне хитання позицій "червоних" на політичному олімпі – ставлять пана Табачника в невигідну позицію в цій "битві реформаторів".
До того ж пан Мірошниченко досить жваво маніпулює гаслами про реформи. Навіть встиг проголосити, що законопроект МОНмолодьспорту "не відповідає карті реформ Віктора Януковича".
Втім, реальність переконує в тому, що "карта реформ" має заголовок "Back in the USSR": випускникам-бакалаврам подекуди не видають дипломи без довідки про трудоустрій на держпідприємствах, а до активістів студентських організацій усе більшу увагу виявляє Служба безпеки України.
У чому сходяться обидва законопроекти – так це в прагненні "зарегулювати" студентське самоврядування.
МОНмолодьспорту хоче зробити свої вказівки обов'язковими для органів студентського самоврядування, а пан Мірошниченко пропонує дозволити адміністраціям вишів на свій розсуд втручатись в діяльність органів студентського самоврядування, якщо адміністрація вважає, що така діяльність "шкодить інтересам вищого навчального закладу".
Цікаво, що за таких умов МОНмолодьспорту вдалося зібрати підписи більш ніж тисячі лідерів студентського самоврядування на підтримку свого законопроекту.
Можна зрозуміти активістів-реалістів: підтримку міністерства за підпис отримуєш уже зараз, а запровадження європейських стандартів участі студентів у керівництві вишем – журавель у небі. Зараз студенти не мають впливу на рішення професорсько-викладацького корпусу, і загальна атмосфера академічного середовища далека від "відлиги".
Міністр Дмитро Табачник заявив, що законопроект буде поданий на розгляд кабміну не раніше серпня. Також, за його словами, триває дискусія з мінфіном, який не погоджується з рядом пропозицій законопроекту – "зокрема, з розширенням економічних прав і свобод вищих навчальних закладів". Це й не дивно, враховуючи щедрість міністерства на соціальні "заманухи", які, цілком вірогідно, більшою частиною будуть викреслені на стадії внесення поправок до законопроекту.
Знавці вказують також на тонкощі парламентського регламенту, які не дозволяють внесення альтернативних законопроектів пізніш як у 14-денний строк після дня надання народним депутатам першого законопроекту з відповідного питання. Це означає, що, випередивши зі своєю законодавчою ініціативою міністерство, пан Мірошниченко зіграв на неповороткості бюрократичного апарату та заблокував можливість подання міністерського законопроекту.
Відтак, у очолюваної ним "конфедерації" приватних вишів є великі шанси виторгувати у міністерства певні поступки.
Поки чиновники та інші законодавці чубляться навколо правил гри у вищій освіті, мало хто насмілюється згадувати про глибинні проблеми.
Це оцінювання знань, що відбувається за нечіткими, заплутаними критеріями – замість вивчення предмету по суті учням та студентам доводиться вивчати уподобання педагогів, купляти "шпаргалки".
Це натаскування мислити примітивними шаблонами замість навчання самостійному мисленню.
Це зубріння непотрібних масивів фактів та громіздких теоретичних конструкцій, постійні випробування лояльності замість навчання корисним практичним навичкам...
Стандарти освіти наче спеціально замислюються так, щоб бути недосяжними для більшості студентів за умови доброчесної поведінки. А недоброчесна поведінка дозволяє педагогу на свій розсуд закривати очі стосовно "хитрощів" одних, до інших – застосовувати покарання, покликані скоріше принижувати, ніж виховувати.
У результаті маємо:
– купу відмінників, які нездатні грамотно й чітко викласти свою думку на папері;
– мільйони рефератів та "наукових" робіт на захмарні, абстрактні теми, "написані", а скоріше куплені або вкрадені в інтернеті – людьми, які не спромоглися навіть розібратися з азами предмету;
– товстезні нечитабельні підручники, які за великим рахунком ніхто й не читає, включаючи коректора видавництва;
– "оцінки за відвідування", "оцінки за конспект" і тому подібні звичні речі, абсурдність яких очевидна.
Вища освіта давно перетворилася на формальність.
Диплом потрібен для державної служби, для допуску в певні корпорації та інституції, зарегульовані державою: медицина, педагогіка, юриспруденція тощо. Диплом засвідчує не рівень знань та практичних навичок, не потенціал розвитку, а факт проходження через жорнова освітнього механізму, цього розтягнутого й безглуздого тренінгу на тему "я не Я, я – гвинтик".
Схоже, суспільству байдуже, що система освіти ніяк не заохочує молодих громадян бути грамотними, уважними, вдумливими, вільно мислити та висловлюватись.
Систематичне придушення цих визначальних якостей здорової індивідуальності забезпечує два парадоксальні ефекти, які дехто, на жаль, вважає позитивними. Це, по-перше, розвиток солідарності молодих людей перед обличчям спільного ворога – потворних інституцій неякісної освіти та, по-друге, особистий розвиток і соціалізація небагатьох найстійкіших та найсильніших, лідерів спротиву в боротьбі із системою.
Однак це небезпечна тенденція.
"Борці", незалежно від рівня освіченості, рідко дивляться в майбутнє й мають мало мотивів творити добро тому суспільству, яке породило їх своєю нетерпимістю до несанкціонованої творчості.
Надаючи перевагу вихованню "борців", а не "творців", суспільство втрачає позитивні перспективи в хаосі непродуктивних конфліктів. Бо суттєво й систематично збільшувати обсяг спільних благ усіх людей у суспільстві можна тільки за участі творців. І тільки еволюційним шляхом.
Юрій Шеляженко, редактор газети "Правдошукач", спеціально для УП
