Фобія незалежності
"Мало хто з-поміж людей досягає протилежного берега. Решта ж людей тільки метушиться на тутешньому березі".
Афоризм із буддійського збірника моральних сентенцій "Дхаммапада, Стезя чесноти"
Напередодні 20-го ювілейного Дня незалежності України доводиться констатувати присутність у головах окремих наших високопосадовців, народжених у Радянському Союзі, синдрому "малороса".
Така боязнь на загал заявити виважену та послідовну позицію державної людини щодо власної країни, яку нині репрезентує команда Віктора Федоровича Януковича, нагадує міфічну грецьку істоту – кентавра. Тобто наша напівлюдина-напівкінь одну думку виношує в голові, а потім своїми ногами-копитами топчеться на державних святинях і символах.
Можливо, сказано з перебільшенням. Але постійні ухиляси та повітряні поцілунки в бік російського сусіда ведуть до всеукраїнського "одобрямсу" і ревізії історії України, яку потім можна буде пити без брому.
* * *
Незалежність будь-якої без винятку держави й нації полягає не лише в банальному понятті "свобода": вільне пересування територією, управління тією чи іншою територіальною одиницею або безперешкодне висловлювання думок.
Сіль в іншому – це гармонія в усіх сферах життя, що підкріплена спроможністю владних персонажів на клітинному рівні забезпечити безперебійний кругообіг усього організму.
Одноклітинним "амебам" або "інфузоріям" тут не місце.
Зрештою, як казав польський дисидент і водночас головний редактор "Газети виборчої" Адам Міхнік, "нація без святощів, нація, яка зрікається власної культури, скочується до рівня племені".
Чого ж тоді відзначити святкову річницю незалежності України так боїться президент Віктор Янукович? Згідно з офіційним поясненням, яке викладене в його Указі від 15 липня цього року, "забезпечити спрямування в установленому порядку бюджетних коштів, що вивільняються у зв'язку із цим указом, на фінансування заходів щодо посилення соціального захисту населення".
Закутавшись в одежині Робін Гуда, Віктор Федорович не на жарт перейнявся добробутом пересічних українців. Либонь, закарбувалося в пам'яті депутатське ухвалення "потом і кров'ю" Пенсійної реформи. Щоправда, людина, котра більше половину свого свідомого життя прожила в радянських мірках, припускаю, могла керуватися більш вагомішими переконаннями, аніж розрекламованою "соціальною пігулкою".
Щоб було зрозуміло: я не наполягаю на військовому параді або презентації військової техніки. Чому б, наприклад, не провести парад винаходів та надбань часів незалежної України? Або презентувати захід "Україна в іменах", куди запросити справжніх Великих Українців, які за 20 років власними досягненнями зробили Україну упізнанішою у світі?
Проте глашатаї з Партії регіонів дохідливою мовою пояснили, чому гаранту зараз не до гучного святкування. На думку Вадима Колесніченка, заступника керівника фракції ПР у Верховній Раді, "на сегодняшний день независимость ничего не принесла, только двадцать лет проедалось то, что получили от СССР.
Когда празднование Дня Независимости сможет подарить чувство собственного достоинства, демократии и свободы Украине, тогда это будет общим праздником. Не нужно натужно праздновать то, чего нет. В этом нет необходимости".
Епатуванню Вадима Васильовича немає меж!
Для порівняння того, як нардеп, у залежності від зручних для нього випадків, міркує про патріотичність, наведу ще одну свіжу цитату: "Националист, в принципе, позитивное понятие. И я считаю себя националистом и патриотом своей родины. Проблема Украины в том, что те люди, которые называют себя националистами, на самом деле ими не являются – они неонацисты (или национал-социалисты).
Они не любят свое государство и своих сограждан, а просто пытаются насадить крайне правую идеологию нацизма, замешанную на человеконенавистничестве, языке, этносе, титульности и прочей мишуре", – це репліка Колесніченка під час чату "Главреда" 10 липня цього року.
Короткі висновки цьому "самашествію".
По-перше, мушу поставити під сумнів гасло та однойменну програму Януковича "Україна для людей" – у ній немає нічого спільного з тим, що реально, за 17 місяців влади ВФЯ, позначилося на суспільно-науковому прогресі добробуту громадян. Де підтримка вітчизняної фармацевтики, житло для молодих учителів, медиків, військовослужбовців стабілізація цін? Де?!..
По-друге, псевдопатріоти та більшість засідателів телевізійних ток-шоу є слухняними "сонячними зайчиками", яких пускають до мікрофонів у потрібний момент, зокрема, поговорити на злободенні теми.
І насамкінець.
Українським чиновникам, які постійно згадують, що вони родом зі СРСР і ностальгують за "райським" життям, варто повчитися патріотичності у відомого українського поета XX століття Андрія Малишка, до речі, також народженого за совєтів:
Україно моя, мені в світі нічого не треба,
Тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти.
Віталій Тараненко, журналіст, Хмельницький, спеціально для УП
