Епоха потрясінь: чи перечекає Україна в "тихій заводі"?
Світ стрімко змінюється. Світова економічна система ввійшла в період масштабної біфуркації: інфляційно-кредитно-споживацький етап сучасного капіталізму, який останні 30 років визначав економічний та політичний розвиток сучасного світу, закінчується масштабною світовою економічною та фінансовою кризою, які вже викликали низку політичних криз.
Україна, на щастя, встигла відносно недовго "насолодитись" благами такого капіталізму, тому її зовнішній державний борг менший 40% ВВП (загальний зовнішній борг України складає 90% офіційного ВВП), а не 120% чи 140% як в Італії та Греції відповідно. Це при тому, що до 50% української економіки перебуває поза офіційною статистикою.
Загальний зовнішній борг країн світу, який включає державні, корпоративні та приватні борги, складає біля 57 трильйонів американських доларів, причому найбільші боржники світу – стовпи сучасної капіталістичної економіки: США – 14 трильйонів доларів, Японія – біля 11, Великобританія – біля 10 тощо. (Повну таблицю зовнішнього боргу країн світу можна подивитись тут).
Загалом, державний зовнішній борг країн світу складає біля 40 трильйонів доларів США.
При тому, що загальносвітовий ВВП становить біля 70 трильйонів доларів на рік.
Виникають закономірні запитання: кому наразі винен весь світ?
Як так склалося, що розвинені країни мають найбільші зовнішні борги, як в абсолютних значеннях, так і у відсотках до ВВП?
Яким чином існуюча модель економіки планує вивести світові економіки із такої глибокої боргової ями?
При тому, що бюджети практично всіх країн світу, крім Китаю та країн експортерів нафти та газу, дефіцитні.
Поки що, наскільки відомо із відкритих джерел, світові не запропоновано ані сценарію реального полегшення боргового навантаження на світову економіку, ані конструкції нової економічної моделі.
Поки світ продовжує стрімко нарощувати борги, усі зусилля "метрів" економіки та політики спрямовані на порятунок існуючої світової економічної та політичної моделі з її кредитно-емісійно-фінансовими центрами, які друкують "папірці" в потрібній кількості та "насичують" емісійними кредитами країни, що "розвиваються".
Продовжує домінувати модель світоустрою з її світовим розподілом праці за принципом бідні постачають сировину багатим, в тому числі в кредит. Багаті ж постачають бідним готові товари та послуги з високою долею доданої вартості також за кредити, які багаті нав’язують бідним.
Та світовими "поліцейськими центрами", які навіть географічно співпадають із фінансовими.
З огляду на основні економічні ризики сучасного стану світової економіки з можливими дефолтами, валютними війнами та ризиком непередбачуваного коливання цін на сировинні матеріали, четверта світова війна не за горами, і вона матиме ймовірно економічний характер.
Це, скоріше за все, буде затяжна холодна війна, яка за 20-30 років закінчиться встановленням нового світового економічного ладу. Якого – поки ніхто не знає.
Здається, що Україна наразі знаходиться на периферії світових економічних та політичних процесів, і нікого із "великих" держав не цікавить, чи то як економічний та політичний партнер, чи то як ресурс для великої гри великих гравців.
Ні там, ні сям – ні ЄС, ні СНД. Ні ЗВТ з ЄС, ні Митний Союз з Росією, Казахстаном і Білоруссю. Ні НАТО, ні ОДКБ. Ні нашим, ні вашим.
Хоча, можливо, така позиція в теперішній ситуації може в кінцевому результаті бути і виграшною, з огляду на кабальні умови участі в будь-якому союзі.
Головною умовою для України при вступі в будь-який союз повинно бути те, що центр прийняття рішень з принципових економічних та політичних питань повинен залишитись в Києві, а не має бути переданим Москві, Вашингтону чи Брюсселю.
Тоді є надія, що влада все-таки усвідомить, що для успіху економічних реформ потрібно забезпечити виконання двох простих умов.
По-перше, бездефіцитний бюджет як запорука фінансової стабільності держави, що означає, в тому числі, відмову від соціального популізму на користь соціального прагматизму. (Чи не очевидно, що найгострішу кризу переживають країни, де при владі знаходяться соціалісти з їх політикою соціального популізму).
По-друге, сприятливе, а не вороже як до цього часу, середовище для ведення бізнесу, а саме: прозора дозвільно-контрольна система, подолана корупція та дотримання принципу "закон – один для всіх".
В Україні і від України вже ніхто не чекає див, мова йде про банальний здоровий глузд, системність і послідовність. У чинного "тому що послідовного" президента для впровадження економічних реформ, які б зробили реальні кроки до виконання двох зазначених вище умов, залишилось часу максимум до кінця року.
Далі – втома від очікувань у прихильників почне переростати у розчарування. Далі – роздратування, після чого можливий суспільний вибух.
Наступна українська революція, якщо така ще буде, почнеться саме на Донбасі. Тоді її підтримає вся Україна.
Сергій Сорока, для УП
