Військово-пенсійні пригоди віце-прем’єра
Чесно кажучи, увесь цей соціально-політичний цирк, влаштований нинішньою владою протягом майже вже року з єдиною метою подоїти МВФ і названий пафосно "реформами", вже втомив.
І особливо виділяється на цьому загальному тлі державної клоунади антинародне дійство під назвою "пенсійна реформа" під управлінням віце-прем'єра Сергія Тігіпка. А та її частина, яка присвячена військовослужбовцям, вже ніяк не виключення.
Поклавши руку на серце, зізнаюся: коли пан Тігіпко намагався протягнути своє дітище у кінці минулого року, я думав, що усе сказав із цього приводу (тоді сталося неможливе – під тиском, в першу чергу, профспілок, а також ряду політиків і експертів, реформа була відкладена).
Але зараз стає зрозуміло, що немає межі людським можливостям. В даному випадку – меж витонченої тупості (даруйте, але по-іншому не назвати) авторів "реформ".
Цікаво, що влаштувавши "всенародне обговорення" пенсійної реформи, влада її "обговорювала", судячи з усього, виключно у своїх кабінетах за закритими дверима. Її пропозиції ми почули тільки після того, як у Верховну Раду був представлений готовий законопроект.
Що обговорювалося з народом – абсолютно неясно бо усе "обговорення" звелося до декламації представниками виконавчої влади гасел про необхідність проведення реформи.
Що стосується військових, то Кабмін явно тримає їх за безголосе і безвільне стадо – "обговорення" звелося до проведення зустрічі самого Тігіпка з керівниками окремих департаментів і управлінь силових відомств в січні цього року.
(При тому, що у кінці 2010 військовим було обіцяно провести обговорення у військових колективах. Але хто кого у військах взагалі запитував, що люди в погонах думають про "реформи"?).
Автор цих рядків був присутнім на "обговоренні" пенсійної реформи Тігіпка з керівниками структур силовиків. Можу свідчити: при усьому гарячому інтересі до думки великих начальників, який зображав Сергій Леонідович, у готовому законопроекті немає і натяку на ті пропозиції, які звучали.
Зате зараз нам показують результат бурхливої діяльності панів з уряду у вигляді готового законопроекту, по вивченню якого виникає лише одне питання: що сталося з віце-прем'єром і його співавторами, щоб додуматися до того, що вони пропонують?
Отже, що ми дізналися про нові пропозиції. Після того, як 31 травня 2011 Верховна Рада прийняла постанову про повернення на доопрацювання проекту закону про пенсійну реформу, вже наступного дня, 1 червня, Кабінет Міністрів вніс до парламенту допрацьований законопроект.
Питання: це ж як потрібно трястися по кредитах МВФ, щоб за ніч переглянути такий чималий за обсягом документ? При тому, що перед цим представники влади і ПР на кожному розі кричали, що без цих кредитів цілком можуть обійтися.
Втім за минулий рік українці сповна переконалися: і представники нової влади, і владної Партії регіонів відкривають рот лише для того, щоб у черговий раз збрехати.
Прикмета точна: якщо вони щось пообіцяли, то в реальності буде з точністю до навпаки. Історія з кредитами МВФ і пенсійною реформою – яскраве тому підтвердження.
Цього ж дня Тігіпко провів брифінг, на якому розповів про свої пропозиції. Що стосується військових, ці пропозиції наступні (цитую повідомлення РБК із слів Тігіпка):
"...законопроект пропонує збільшити календарну вислугу військовослужбовцям до 25 років, яка проводитиметься не так, як передбачалося по одному року в рік, а за 10 років – по 6 місяців в рік".
"...до календарної вислуги для військовослужбовців за кожен рік навчання у військових учбових установах враховуватиметься до стажу по вислузі років по 6 місяців за один рік навчання".
З приводу 25 років мінімальної вислуги. Сергій Леонідович і його "однодумці", проводячи свої глобальні експерименти на людях, люблять тикати піддослідному населенню в обличчя "досвід провідних країн" (європейських країн). Забуваючи при цьому, що в Європі середня тривалість життя громадян на 15 і більше років довша, ніж в Україні.
Але це таке. Мені цікаво, чому ж Тігіпко не оперує досвідом широкого кола країн, де військовослужбовці мають право на пенсію після 20 років служби?
І взагалі, Тігіпко замислювався над тим, чому у світі вважається, що 20 років для військової служби – це так багато, що людина має повне право на заслужений відпочинок?
Ось тиждень тому Інтернет-співтовариство "порвав" відеозапис телефонного спілкування командира російського підводного човна із замполітом дивізії. Мат-перемат на загальному фоні якоїсь незрозумілої агресії.
Цей запис може вразити тих, хто мало чого знає про військову службу, бо для армії і флоту нічого дивного в подібній неадекватності немає. Армія – це перманентний стан колосальних психологічних і фізичних навантажень, навіть в мирний час і будь-який військовий медик підтвердить: після двох десятиліть такого життя людський організм просто виснажений.
Саме тому у світі військові йдуть на пенсію рано. Це не від великої доброти національних урядів, а від свідомості того простого факту, що державу вичавила з цієї людини усе, що могло.
Але Тігіпко думає по-іншому…
А чого вартий постулат, що офіцерам потрібно зараховувати рік навчання у вищому військовому закладі за півроку служби?
Ну добре, коли йдеться про формат підготовки офіцерів останніми роками, коли в деяких вишах курсанта від студента не особливо відрізниш (мається на увазі організація учбового процесу).
Але зараз пропонована Тігіпком реформа б'є в першу чергу по тих, хто вчився у військовому училищі 20 років тому, коли військові заклади працювали по "радянській" системі. А це означає – до життя і служби "за статутом" упродовж 24 годин на добу, до проживання в казармі, караулів, нарядів, польових виходів тощо додавалося ще напружений учбовий процес.
Тобто це – служба в армії, ідентична терміновій службі (тільки навантаження більше, та вимоги вище, оскільки йдеться про майбутніх офіцерів) плюс навчання.
Недаремно завжди 2 перші курси училища зараховувалися як термін термінової служби. Інакше і бути не може – першокурсник розпочинає своє навчання з прийняття Присяги, і з цієї миті починається його військова служба.
А Тігіпко каже – та ні, Присяга нічого не означає, це не служба, а пів-служби. І зараховувати її потрібно як півроку вислуги за рік служби і навчання. Скажіть, люди добрі, як таке можливо?
До відома великого "реформатора", який слабо розбирається і в українському законодавстві і в армійських справах (правда, при цьому на кожному розі заявляє, що служив 2 роки в армії танкістом, але це окрема тема).
Положення про порядок прийняття Військової присяги (введено в дію указом Президії Верховної Ради 10 жовтня 1991 року N 1640-XII) вказує окремим пунктом: "Прийняття Військової присяги накладає на військовослужбовців усю повноту відповідальності за виконання свого військового обов'язку".
Зараз Тігіпко нас переконує, що положення про Присягу у випадку з курсантами військових вишів бреше – ніякої "повноти відповідальності" її прийняття не означає. Тільки половину.
Але Присяга – одна і для солдата, і для курсанта. І курсант, закінчивши військовий внз і отримуючи офіцерське звання, іншої Присяги не приймає.
Знову-таки, чому для солдата-срочника один день служби таким юридично і залишається, а для курсанта, з якого питають більше, день служби закон зараховує за півдня? Хто-небудь може пояснити, де тут логіка?
...Пани офіцери, ті, хто 20 років тому вчився у військових училищах, вас обдурили! Насправді в караули ви ходили з холостими набоями, і взагалі автомати у вас були дерев'яними.
А статути, починаючи із зазублених статей "УГиКС", по яких ви жили і по яких несли відповідальність аж до карної за УСІ свої дії упродовж 4-5 років курсантського життя, насправді весела туфта на рівні журналу "Мурзилка".
Усі перші і найчастіше найважчі у фізичному і моральному плані роки служби – це так, дрібничка, гра "Зірниця". Це не я так говорю – в цьому упевнений пан Тігіпко.
Особисто я вважаю себе агностиком, але в даному випадку не проти помолитися. А саме – попросити Бога, щоб він дав хоч трохи розуму нинішнім горе-реформаторам.
Хоч би зовсім небагато. Бо те, що вони роблять, – це просто знущання із здорового глузду і конкретних людей, що присвятили своє життя службі Батьківщині.
Андрій Томашевський, для УП
