Хто розсудить українських політиків?
"Да здравствует наш суд – самый гуманный суд в мире!"
К/с "Кавказька полонянка"
У законі "Про судоустрій та статус суддів", який парламент прийняв 7 липня 2010 року, мова йде про створення суду присяжних. Створення такого суду було задекларовано й у Конституції України ще в 1996 році.
Проте далі дискусій справа не йшла.
Як відомо, Основний закон передбачає, що:
– народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних, 4-й пункт 124-ї статті;
– правосуддя в Україні здійснюють професійні судді та у визначених законом випадках народні засідателі й присяжні, частина перша 127-ї статті;
– судочинство проводиться суддею одноосібно, колегією суддів чи судом присяжних, друга частина статті 129.
Уже на початку червня цього року Верховна Рада відмовилася від ідеї законодавчо ввести в дію суд присяжних. За включення до порядку денного сесії законопроекту № 8253 проголосував 101 депутат при мінімально необхідних 226. Нагадаємо, що в березні депутати Ради Геннадій Москаль, НУНС, і Сергій Власенко, БЮТ-Батьківщина – запропонували парламенту запровадити суд присяжних в українських судах.
У самому законопроекті, запропонованому вищезгаданими нардепами, пропонувалося визначити правові підстави організації й діяльності суду присяжних для здійснення правосуддя, статус присяжних, порядок їх обрання, звільнення, гарантії їхньої незалежності.
Опозиційні депутати не даремно зрушили з місця питання про затвердження нового закону "Про суд присяжних в Україні" саме зараз. Таку ініціативу пов'язують із прагненнями змінити акценти в гучних політичних судових процесах.
Про своє конституційне право на суд присяжних заявив екс-міністр внутрішніх справ Юрій Луценко.
На думку політологів, запровадження інституту присяжних дозволить пом'якшити можливі сторонні впливи на рішення суддів. А про недоліки в українському судочинстві та рівень корупції не чули хіба що малі діти. І казати про те, що довести це неможливо – не зовсім вірно. Дійсно, у юридично-правовому полі довести вину того чи іншого судді у факті корупції майже неможливо.
Однак ще існує політична воля правлячої еліти. Яку, на жаль, нині такий розклад подій цілком влаштовує.
Широкої дискусії питання запровадження суду присяжних поки що не набуло.
У середовищі провладних сил нарікають на дві основні проблеми, які стоять на заваді такої реформи судового процесу: по-перше, це брак фінансування, по-друге, юридично-правова культура громадян України.
Міністр юстиції Олександр Лавринович вважає передчасною можливість запровадження в Україні інституту суду присяжних, наголошуючи, що якраз недостатній рівень правової культури громадян спотворить рішення судів. "Для нашого суспільства це передчасно. Адже це суд не стільки права, скільки емоцій", – наголосив міністр.
Більш того, на даний час Лавринович вважає безперспективною ідею впровадження інституту виборності суддів. За його словами, обрання суддів громадянами не покращить роботу вітчизняної судової влади. Адже на його думку, той, хто буде таким чином йти на суддівську посаду, буде залежати від джерел фінансування.
Зараз судді цілком залежні від рішень президента та Верховної Ради.
В обох випадках виходить, що судді залежать від волі правлячої влади. Хоча формально, за Конституцією й законами, вони є незалежними вершителями правосуддя й служать народу України.
У свою чергу, депутат від ПР Валерій Бондик вважає, що основною проблемою судочинства в нашій країні є саме відсутність фінансування судів. Адже, за його логікою, не важливо, як видозміниться суд – важливо, що це коштуватиме значних витрат, а їх, як відомо, в Україні за всі 20 років незалежності перманентно бракує. Бондик відклав питання запровадження суду присяжних до "кращих часів": "Є пріоритети щодо розвитку держави. Може і потрібен суд присяжних, але коли буде розвинена економіка..."
Натомість Москаль та Власенко в пояснювальній записці до свого законопроекту "Про суд присяжних в Україні" вважають, що значних коштів для цього не потрібно: "Реалізація зазначеного проекту закону не потребує значних додаткових витрат із держбюджету України. Запровадження суду присяжних на першому етапі може відбуватись за рахунок видатків, передбачених на здійснення правосуддя в Україні".
Із приводу самого факту запровадження інституту присяжних у юридичних колах є ті, хто підтримує дане рішення. Однак значно більше тих, хто критикує.
Насправді – є за що.
Безумовно, за оцінками політологів, українці бачать більше позитиву в питанні запровадження суду присяжних. Однак, з точки зору юриспруденції, розписати на папері сам процес значно легше, аніж запровадити його в дію. Цьому не сприяють декілька обставин.
По-перше, низький рівень правової культури громадян може зіграти "злий жарт" із самим процесом винесення рішення з того чи іншого питання.
По-друге, сам процес вибору присяжних у нашій країні може бути спотворений таким чином, що, фактично, може перетворитися на просту бутафорію.
Отже, основна проблема українських судів – це подолання корупції на всіх рівнях судового процесу.
У принципі, це проблемне питання не тільки судів, але й усього суспільства зокрема. Там, де буде можливість вирішити питання не по закону – завжди існуватимуть корупційні схеми.
По-третє, бідність населення. Треба визнати: не дивлячись на те, що українці в основній масі своїй – народ освічений, 80% населення – живе за межею бідності. І це знову ж таки – підґрунтя для корупційних процесів.
Стосовно організаційної складової запровадження суду присяжних, юристи визнають: фінансово держава не готова для цього. Тобто, швидко, без ретельної підготовки – запровадити це не вдасться.
Що ж стосується політиків, то ні в кого не виникає сумнівів, задля чого пропозицію запровадження суду присяжних опозиція вирішила внести саме зараз.
Хоча й виникають закономірні питання, які, певно, задають собі пересічні громадяни: чому така реформа не була запроваджена, коли нинішні опозиційні сили були при владі? Адже в період з 2005 по 2010 рік у парламенті могли б віднайти політичну волю для вирішення цього питання.
Ініціативи виникали. Проте саме зараз опозиція, розуміючи всю безперспективність цієї норми, намагається якомога гучніше пропіаритись на темі суду присяжних. І через це – додати собі електоральних голосів.
Ініціатива запровадження інституту присяжних виглядає безперспективною й ще з однієї причини.
Як відомо, у Росії суд присяжних фактично діє вже з 1993 року. Проте, депутати Державної Думи виключили з переліку судових справ з участю присяжних справи за дев'ятьма статтями КК: терористичний акт, захоплення заручників, участь у незаконному збройному формуванні, диверсія, шпигунство. Таке рішення викликано значною кількістю виправдувальних вироків, що їх винесли суди присяжних, у тому числі щодо терористів.
З огляду на це, виникає логічна думка: як суд присяжних зможе неупереджено розглядати справу з політичним підтекстом? Особливо в країні з різко протилежними політичними поглядами.
З огляду тих гучних справ, які зараз розглядаються по опозиції, це не зовсім логічно. Хоча влада називає їх не політичними розправами, а кримінальними справами стосовно колишніх високопосадовців, які, як виявилось, належать до іншого опозиційного табору політиків – сама опозиція блефує, коли говорить про розгляд справ стосовно своїх колег судом присяжних. Адже таким чином вона визнає, що це ніякі не політичні репресії, а цілком закономірний судовий процес. І звинувачені просто прагнуть скористатися своїми конституційними правами, вимагаючи суду присяжних.
Насправді, запровадження інституту суду присяжних – тема дискусійна, і для кожного окремого соціуму має вирішуватись в особливому порядку.
Однак, якщо ми сприймаємо демократичні традиції й намагаємось їх запроваджувати в життя в Україні, то відповідь однозначна – суд присяжних, безперечно, прогресивний крок на шляху до демократизації судових процесів.
Олександр Радчук, політичний оглядач, спеціально для УП
