Роковини кровосісів
Надворі – спека, а в уряді – кадрові ротації. І якось мимоволі спала на думку "пам’ятна" медійна дата – саме 2 червня минулого року на черговому засіданні Кабінету Міністрів пролунали "безсмертні" прем’єрські слова: "У країні сформувався цілий прошарок "кровосісів" бюджетних коштів, і тепер ми всіх цих упирів ліквідуємо".
Тяжко не погодитись з Миколою Яновичем: у літній період питання протидії "кровосісям" – йдеться насамперед про комах, чий спосіб живлення нерідко викликає у людей алергічну реакцію і супроводжується загальним погіршенням самопочуття – набуває особливої актуальності.
Щодо бюджетних "кровосісів" – усе не менш очевидно: їхня бурхлива діяльність викликає алергію та погіршення загального самопочуття у макросоціальному масштабі.
А як долати алергію? Певна річ – у спосіб виявлення та усунення подразника. Ось в уряді й відсвяткували "роковини "кровосісів", ліквідувавши першу "трійку" реформаторів сфери регіональної політики, будівництва і ЖКГ – віце-прем’єра Віктора Тихонова, його заступника Юрія Хіврича та підлеглого Валерія Саратова.
Чи це ті самі "кровосісі", про яких рік тому говорив Микола Азаров? Відповідь на це питання аналітика Фонду демократичні ініціативи Олексія Сидорчука є обережною і концептуальною: неодноразово підвищувалися комунальні тарифи. При цьому зростання цін не було доповнено реальним реформуванням відповідних секторів – ні енергетичного, ні житлово-комунального.
"А це означає, що українці почали платити більше за послуги, рівень надання яких залишився таким же низьким", – говорить експерт.
Виходить, мають місце і подразник, і факт висмоктування коштів платників податків. При цьому є симптоматичним виявлення "кровосисів" саме у царині регіональної політики, що мала б бути "брендом" правлячої Партії регіонів, оскільки вказує на її політичні витоки та ідентичність.
То може, "алергеном" для суспільства є ціла Партія регіонів, а не окремі її представники? Директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов "діагностує" ситуацію інакше. Подразником всередині самої Партії регіонів є "луганські", припускає він.
У зв’язку з цим, експерт не радить нам чекати на відставку інших "віце-прем’єрів-реформаторів" – Сергія Тігіпка і Бориса Колеснікова.
"Тігіпко – це політик, а не бюрократ, і звільнення з посади в уряді дасть йому імпульс для нарощування власного рейтингу, – вважає Вадим Карасьов, – Тож його простіше тримати "під боком" як потенційного союзника регіоналів у майбутньому парламенті".
Нічого не загрожує, на думку експерта, і Борису Колесникову – для цього, за рік до Євро-2012, бракує часу, компетентних кадрів і явних підстав.
Шкода... Адже показники зростання у соціальній та інфраструктурних сферах наразі мають об’єктивне втілення хіба-що у підвищенні податків та пенсійного віку, а також – у зростанні бюджету підготовки до Євро-2012.
Утім, поки країна власним гаманцем спокутує наслідки урядових реформ, на Печерських пагорбах, схоже, панує зовсім інша реальність. Прем’єр, наприклад, щиро стверджує, що новації здійснюються настільки успішно, що скиглити просто немає підстав.
Тим часом соціологи констатують: нинішній рівень довіри народу до влади – критично низький. А це вагомий сигнал, що за таких умов будь-які спроби здійснити перетворення неминуче зазнають невдачі. Невже Податковий кодекс та потуги реформувати пенсійну систему чи ЖКГ ні про що не свідчать?
Довіра народу до влади – наріжний камінь будь-якого реформування у суспільстві. Проте в наших реаліях це проблема з проблем. Ані у владі, ані у опозиції нині, за окремими винятками, де-факто немає команди, за формуванням і фінансуванням якої не відповідав би кримінально-олігархічний клан.
Фактично, кожна влада різниться лише прізвищами олігархів, статки яких раптом починають зростати, мов на дріжджах. Водночас, на рівні життя народу, незалежно від політичних кольорів влади, все це призводить лише до погіршення життя.
Тому і гасло про "покращення життя вже сьогодні" на ділі обернулось хіба-що подвоєння статків 21-го українського олігарха та їхніх поплічників-мультимільйонерів під пропагандистською завісою реформ.
Мабуть, питання не в назві команди при владі. Україна швидко стала заручником "революції менеджерів", що відбувалася в усьому світі. Тобто влада економічна, а згодом і політична перейшла від капіталу "до менеджерів".
І якщо капіталіст зацікавлений у примноженні капіталу, то менеджера цікавить лише додана вартість, яка виникає фактично з нічого, бо зазвичай не підкріплена ні товарами, ні фінансовими ресурсами. Звідси і світова фінансова криза. Яка чи не найбільше вдарила по Україні.
Тому й не хоче наш великий бізнес інвестувати у виробництво навіть у таких галузях, де продукція ще користується попитом на світових ринках та приносить чималі валютні надходження.
Наприклад, всесвітньо відомі металурги Ринат Ахметов та Ігор Коломойський не побудували жодного заводу. Бо це їм економічно не вигідно, так само, як і модернізувати виробництво.
Краще недоплачувати зарплати і у такий спосіб підвищувати конкурентоздатність продукції, бо світова кон’юнктура може впасти будь-якої миті, а розвивати внутрішній ринок у їхні плани не входить. Ось такі в нас ефективні власники. Чи, може, "кровосісі"?
За часів СРСР Україна виробляла 100 мільйонів тонн сталі на рік. До кризи 2008-го – 40, нині – 25. Водночас перевиробництво сталевого прокату в світі становить 300 мільйонів тонн на рік. Отже, "лафа" може припинитися в будь-який момент.
То чи будуть олігархи-менеджери розвивати виробництво, дбати про здоров’я працівників, їхні умови праці (травматизм на наших виробництвах чи не найвищий у Європі), розвивати систему профтехнавчання для підготовки висококваліфікованої робочої сили? Відповідь очевидна.
Так само очевидно й те, що від розрекламованих реформ поки найбільше виграють олігархічні клани, які їх курують. Про інтереси суспільства, наразі, точно не йдеться. Роки минають, змінюються уряди, а "кровосісі” бюджетних коштів залишаються за будь-якої влади як атрибут політики по-українськи”.
Як діяти громаді за таких умов? Рюмсати, звісно, не треба. Але й не треба вірити, що сізіфовим орудуванням лопатою "від паркану до обіду" можна здобути матеріальну самостійність.
Юлія Комарова, Володимир Тетерук, спеціально для УП
