Безкарність має людське обличчя
Коли в дитячому фільмі "Матильда" Денні де Віто наказує доньці замовчати, бо, мовляв, "Я великий, ти мала, я спритний, ти дурна", – посміхаємось. Уже встигли переконатися в неймовірних здібностях Матильди, та й за правилами жанру зло не може перемогти.
На жаль, поза кадрами не так безхмарно. Тим більше, коли контроль зумовлений зовсім іншими засобами впливу.
Коли можуть, наприклад, вибивати "зізнань" у скоєнні злочину заради показників, чи елементарно здирати гроші загрозами чи катуванням.
Можуть, бо знають, що жертви не наважаться скаржитися. Що на людей у прокуратурі, в інших підрозділах МВС – "можна покладатися". Як, власне, і на суддів...
Не завжди обходиться без скандалу.
Усіх вразила смерть студента Ігоря Індила в Шевченківському РУВС. Хлопець загинув у ніч на 18 травня минулого року, не доживши до свого двадцятиріччя. Абсолютно безглузда смерть молодої людини викликала обурення, на яке влада не могла не реагувати. За офіційною версією, здоровий хлопець загинув "через службову недбалість" двох правоохоронців.
До речі, у грудні 2010 року, коли за ґратами опинився Юрій Луценко, також було заарештовано учасника підприємницького Майдану Сергія Костакова, який і досі в буцегарні. Того ж грудня Якова Строгана, який протягом майже чотирьох місяців домагався порушення кримінальної справи проти правоохоронців-катів, було взято під варту в Київському райвідділку міліції Харкова. Без санкції суду. При цьому той самий суд залишив стосовно двох обвинувачених в "службовій недбалості" катувальників – міру запобіжного заходу у вигляді... підписки про невиїзд.
Наближається Міжнародний день захисту жертв катувань, коли правозахисники традиційно намагаються привертати увагу як влади, так і громадськості, на проблему катування в міліції. А влада питання або ігнорує, або намагається прикрасити шляхетними намірами та гарними словами.
У цьому році буде про що розповісти.
Адже провалля між порожніми словами та адекватним реагуванням становить реальну загрозу демократичному розвиткові держави.
Невже так свято вірують у переконливу силу порожніх обіцянок та запевнень? Даремно. Ніхто в них уже не вірить. І мають на це підстави.
Про підстави написали та напишуть різні доповіді, звіти. Усе це, безумовно, важливо, щоб розуміти масштаб проблеми, необхідні засоби.
Але що потрібне, щоби не опускались руки, щоб люди не вирішили, що на неприємності краще не напрошуватися, бо й так нічого не зміниться?
Безкарність має людське обличчя.
Про Якова Строгана, наприклад, не маємо забувати – не тільки тому, що це життя невинної людини та його родини, а ще й із приводу висновків, яких маємо дійти, та висновків, котрі зроблять певні міліціонери, якщо їм це зійде з руки.
Адже із серпня до грудня минулого року, Строган фактично казав: "Я маленький, але ви неправі. Не маєте права мене катувати". При чому цілком публічно.
18 серпня 2010 року, після сутички між Строганом і сусідом, під час якої останній впав і поранив собі спину об розбиту пляшку, прийшли до Строгана міліціонери. Його забрали до відділу міліції, де попросили "зізнатися" у злочині. Він відмовився.
Його вивезли в ліс, де катували. Він і далі відмовлявся підписати заяву про злочин, якого не скоював. Тримали його чотири дні, намагаючись здерти з його дружини 10 тисяч доларів.
Його випустили, коли стало зрозуміло, що дружина тих грошей не дістане.
Яків Строган вирішив не мовчати.
Розшукувати його не треба було, він сам кілька разів приходив до прокуратури, домагаючись порушення кримінальної справи. Уточнюю: порушення справи проти тих, хто, як він стверджує, його викрали та піддали тортурам. Головне, ніхто самого Строгана не розшукував. До грудня він публічно виступав, обвинувачуючи міліціонерів із Київського райвідділу в катуванні.
1 грудня він і на парламентських слуханнях про все розповів. А через тиждень його заарештували. Пред'явили обвинувачення в замаху на життя сусіда... у серпні.
З'явилися "свідок" та нова експертиза. Жодного пояснення, щоправда, чому все це відбулось тільки в грудні, після майже 4 місяців публічних скарг про катування з боку міліціонерів.
Суддя не побажала морочити собі голову подібними запитаннями. Її не турбували ані той факт, що його затримали міліціонери з того самого Київського райвідділу, ані сліди повторних катувань, коли наступного дня його привели в суд.
Яків Строган залишається під вартою.
На недавньому засіданні суд відхилив клопотання адвоката про виступ свідка від захисту – жінки-двірника, яка бачила і розбите скло, і кров на ньому. Мовляв, у жінки немає посвідчення з місця роботи. Вона могла би його принести за годину, але суд просто відвів її як свідка.
А показання вкрай важливі, адже з'явилися не тільки "свідок", а й ніж зі слідами крові, тільки без жодних відбитків пальців Строгана...
Щоправда, на серйозні сумніви щодо судово-медичної експертизи потерпілого, тобто, нової-старої жертви "замаху на життя", суд не міг закрити очі, тож частково задовольнив клопотання Строгана. До чергового засідання 30 червня викликано експерта, мають бути зібрані деякі медичні документи, і на підставі цього суд вирішить, чи проводити нову комплексну судово-медичну експертизу, уже поза Харковом.
Коротше, запитань набралось безліч.
Якщо їх не ставити, допоки не змусили відповісти, якщо відчепитися – то запитань, можна вважати, уже не буде.
Годі риторично питати, "хто наважиться скаржитися на міліцейське беззаконня", якщо фактично залишимо Якова Строгана знову своїм катам.
Від редакції УП: коли стаття вже була готова до публікації, з'явилося чергове повідомлення про смерть молодої людини "після розмови з міліцією".
Галя Койнаш, спеціально для УП
