Вимагаємо честі господаря своєї землі, а не подачок жебракові
Розглядаючи період української незалежності через призму діяльності політичних партій, дивуєшся одноманітності основної ідеї, навколо якої обертаються всі гасла.
"Стабільність і реформи", "Дамо народові пенсії!", "Повернемо народу заощадження!", "Піднімемо рівень заробітної плати!" – ось те, що пропонували найчастіше Партія регіонів, "Батьківщина", Народна партія та інші.
І всі обіцянки практично ж виконані! В країні – стабільність і продовжуються реформи. Інша річ – яка стабільність і чого реформи?
Але це вже не суттєві деталі.
Що об’єднувало і стирало границі між всіма партіями – від крайньо лівих до радикально правих? Величезне бажання дати народові, "джерелу влади", все, чого забажає. Життя доброго, будинків, машин закордонних, грошей, відпочинку, круїзів на яхтах і по відрові пташиного молока.
Обіцяли дати, скромно замовчуючи, де ж візьметься оте "пташине молоко"? У кого збиралися відбирати (адже не створювали нового і власного), щоб таки комусь віддати?
І народу сподобалося слухати такі улесливі і приємні партійні обіцянки. Епітети в свій бік, мовляв, "працелюбний, великий, мудрий...", остаточно нівелювали різницю між працьовитим і лежнем, розумним і дурним, господарем і рабом, володарем свого життя – і нікчемним батраком за шматок хліба.
Продовжувалося загравання і після приходу до влади. "Працюємо ми. А ти, народе наш великий, лежи, відпочивай". Так говорили всі президенти та уряди, активно починаючи жити в борг, виконуючи роздані передвиборчі обіцянки.
Здаючи в металобрухт побудовані потом і кров’ю заводи і фабрики, розганяючи як неефективне колективне сільське господарство, кооперацію, віддаючи під виглядом "інвестицій"нові і нові стратегічно важливі для країни напрямки промисловості та науки.
Дійшли вже до приватизації землі та ракетобудівного і літакобудівного комплексів.
Що далі? Повна національна люмпенізація, вмирання села і батракування на чужих заводах?
Ми – нація, що спить і обслуговує худобу на чужому господарстві?
Нація, яка не хоче власної державності і краще працює під зовнішнім управлінням?
Хто дав мандат від українського народу на оприлюднення такого висновку в "братській" Москві академіку НАН України Юрію Пахомову – питання окреме.
Як і те, чому радник Азарова (Пахомов) ще до сьогодні перебуває на утриманні народу, якого прагне лишити державності?
Але зрадливої, безнаціональної інтелігенції народ вкраїнський мав завжди з надлишком. Не про неї сьогодні мова.
Повертаючись до "партійної" тематики, задам питання самому собі : яку партію я б підтримав на виборах? Які ідеї підтримав би в реальному житті?
Я б підтримав партію або організацію, яка б перестала говорити людям те, що вони хочуть чути. Яка б сказала гірку правду.
Що ми втратили за 20 років незалежності величезний науковий, людський, технічний, гуманітарний, сільськогосподарський, національний, генетичний і інші потенціали через нерозуміння історичних законів розвитку держави і боягузтво Народного Руху, Української Республіканської партії, Конгресу Українських націоналістів та інших патріотичних організацій в питаннях взяття повної відповідальності за долю народу.
Що політично і сьогодні ми продовжуємо гратися в політичні партії замість реальної і серйозної політичної роботи з плануванням і творенням майбутнього.
Що у нечесної і, головне, неефективної приватизації є конкретні батьки: Леонід Кравчук і Леонід Кучма. І з "батьків" ніколи не пізно запитати про їхні гріхи. Хоча б моральні.
Що жити у борг можуть тільки безвідповідальні і жадібні вороги – поважні батьки не передають свої борги дітям.
Заявить: "Ми починаємо жити на власний кошт. Власним розумом. В радості і горі – зі своїм власним народом. Як одне ціле.
Ми маємо власне бачення розвитку української нації, яке не співпадає з баченням Америки чи Європи. Однак і російський варіант – не є нашим шляхом!
Ми не підтримуємо бездумний стрибок у високоінтелектуальний вир комп’ютерних технологій хоча б через те, що не достатньо вивчили природу цього явища і загроз, які несуть більш розвинуті науково і технологічно країни для більш відсталих.
Наша сила – у традиційному веденні сільського господарства з отриманням екологічно чистих харчів і збереженні екологічної чистоти землі...
Для свого народу.
Через це – у здорових і генетично сильних дітях і онуках. Яких вже давно не вистачає більшості країн Європи та Росії.
Тільки нагодувавши найкращими в світі продуктами власний народ, можемо продати "золотий" хліб сусідам.
Для цього Україна повинна мати сильне село. Незалежне фінансово, організаційно самостійне, чисельно велике. Найкраще – родового укладу життя, де хліборобські знання не пропадатимуть після виїзду онуків до міста.
Де умови життя будуть не гірші, а можливо, кращі, чим у місті.
Де земля передаватиметься від батьків до дітей без будь-який податків і зборів.
І кошти державні вкладатимуться (на першому етапі) не в нікчемний для бідняків і фінансових боржників футбол. А в галузь, яка забезпечує саме Життя нації".
Ця партія повинна проголосити курс на підтримку будь-якого громадянина, який береться за власне, потрібне людям виробництво. Підтримку реальну з вкладанням державних коштів у Програму створення підприємця і власника. Програму створення в Україні середнього класу як основи-основ держави.
Адже наслідки вивезення господаря до Сибіру треба залікувати…
У приватному секторі – розвиток малого і середнього бізнесу для забезпечення себе всім необхідним для повноцінного життя людей.
В сферу держави віднести енергетику, газове господарство, природу та копалини, космічну галузь та літакобудування.
Окремо до державної проблеми – майбутнє України, напрямки розвитку та місце у світі.
Однак у всьому, що така партія має пропонувати зробити людям, є одна основа: власні сили. Власні ресурси. Власне бачення. Власний хліб.
Адже тільки так може відродитись Українська Нація.
Петро Камінь, Товариство "Мале Коло", для УП
