Реабілітація "кошика для сміття"
Намагання поєднати політичну науку з патетичною квазідемократичною риторикою призводять до викривлення як власне політології, так і авторських гасел. Прикрий випадок такого поєднання демонструє вочевидь несправедливе таврування українських політичних реалій як "кошика для сміття".
Безперечно, сама назва політологічної моделі підштовхує до негативних асоціацій. Тим не менш, вона коректно розставляє акценти щодо існуючих політичних відносин в Україні.
Важливо зробити кілька уточнень щодо самої моделі.
Перш за все, вона виходить із припущення, що учасники політичного процесу, наявні проблеми та альтернативи їх розв'язання – існують окремо в політичній сфері. Це означає, що вони можуть комбінуватися в різний спосіб, залежно від часу та політичної ситуації. Кризові явища стають каталізатором появи "вікон можливостей", які дають змогу поєднати існуючу проблему з її рішенням – і, можливо, навіть запровадити його в життя.
Враховуючи нерозвиненість української політичної системи, відокремлення проблем та рішень стає зручним поясненням багатьох владних казусів чи недопрацювань.
Так, наприклад, питання адміністративної реформи давно вже мало експертні напрацювання щодо схеми її проведення. Проте це рішення в політичному процесі поєдналося не із проблемою неефективності влади, як це було заявлено – а з питанням перерозподілу влади всередині президентської команди та посилення владної вертикалі. Згадаймо, указ про реструктуризацію центральних органів виконавчої влади вийшов через місяць після тріумфальних для ПР місцевих виборів. Таким чином, проблема неефективності влади фактично залишилася сиротою.
"Кошик для сміття" – усього-но зручна метафора для пояснення процесу прийняття рішень у політичній системі.
У нашому уявному смітнику вирують сотні формулювань існуючих проблем, варіантів та проектів рішень різного авторства. Модель наголошує на хаотичній природі процесу відбору варіантів та прийняття рішення.
Політики не мають чітких преференцій, формуючи їх лише під час вибору альтернативи. Особливо яскраво це спостерігається на прикладі парламентських партій, чия діяльність у стінах Верховної Ради залежить виключно від політичної кон'юнктури, а не від власної політичної платформи.
Політична реальність подібна до "первинного супу", початкового джерела розвитку життя. Відповідно, і діють там еволюційні закони: виживає більш популярний політик, зручне формулювання проблеми, вигідне для учасників політичне рішення.
Політики перетворюються на "політичних підприємців" із відповідним зміщенням особистих акцентів: ключовими стають питання дивідендів та майбутніх інвестицій. Тому часткове "бойкотування переговорів із владою" чи "вироблення нових інституційних каналів впливу на владу" – ініціатива, що не виживе в еволюційній політичній боротьбі.
Що означає ситуація розриву проблем від рішень та учасників?
Це говорить про те, що реальний вплив на політику можливий лише через мінімізацію хаотичності поєднань проблем та рішень.
Проекти та ідеї, що готуються громадськістю, повинні враховувати наявну політичну реальність та мати специфіку, яка робила б їх конкурентоспроможними в "первинному супові" політики. Прагнення моделювати ідеальне законодавство – приречене на поразку в боротьбі за використання "вікон можливостей".
Метафора "сміття" у політиці чудово поєднується із загальним образом авторів цієї моделі щодо політичної системи – "організованою анархією".
Тому кожен із нас повинен усвідомлювати, що, незважаючи на формальну організаційну стрункість політичної системи в Україні – реальні закони тут діють анархічні та еволюційні.
Саме тому боротьба за реорганізацію владної системи країни є висококонкурентним середовищем, де виживання ідей залежатиме лише від їхньої адекватності політичним реаліям.
У такому випадку, лобіювання політичних проектів залежить від "підприємницького" хисту їх авторів та прибічників.
Станіслав Соколов, аналітик Фундації "Відкрите суспільство", спеціально для УП
