9 травня у Львові: погляд криміналіста
Львівські події оцінюють під різним кутом зору – як політичний акт, як етичне явище, як психологічний прояв. Але чи не найважливіше поглянути на них із точки зору чинного кримінального закону.
Звісно, офіційну кримінально-правову оцінку покликані дати правоохоронні органи та суди. Проте це не виключає того, щоб свою позицію висловили й представники громадськості, насамперед, юридичної.
Є ситуації, коли професор кримінального права мовчати не має права. І ця – саме така.
По-перше, міліціонери, прокурори, судді не мають монополії на істину.
По-друге, урешті-решт їм потрібно допомогти розібратися в ряді питань, адже сторонній погляд ніколи не був зайвим.
По-третє, уже перші повідомлення про те, як відбувається кримінально-правова кваліфікація всім відомих подій, викликає сумнів у об'єктивності підходів, повноті оцінки, правильності прийнятих рішень. Адже протиправними оголошуються дії лише однієї зі сторін конфлікту.
При цьому заявляється про кілька порушених кримінальних справ. Хоча мова йде про єдиний, хоча не локалізований в одній точці та не обмежений коротким часом ланцюг подій.
Не хочеться із самого початку виглядати упередженим, але складається враження, що правозастосовні органи йдуть улюбленим ними й перевіреним шляхом – "подрібнювати" справу, виривати з неї окремі епізоди. Це, у свою чергу, дозволяє зосередити увагу лише на тих моментах, які вигідно виставити певним чином, обминути оцінку інших діянь. Врешті-решт застосувати кримінальний закон вибірково.
Разом із тим, давати кримінально-правову кваліфікацію львівських подій 9 травня 2011 року можна, лише комплексно оцінивши дії всіх учасників конфлікту. Адже визнання поведінки його ініціаторів – злочинною – заставляє в зовсім іншому світлі подивитися на діяння всіх інших учасників аналізованих подій.
Здавалося б, фактична сторона скоєного відома – події неодноразово й у різних ракурсах показувалися по телебаченню, описувалися в пресі. Однак цілий ряд фактичних обставин ще підлягає з'ясуванню. Виникає багато питань, які дають підстави говорити про неоднозначність і навіть певну загадковість того, що сталося.
А з іншого боку, усе складається в певну чітку схему.
Але не будемо висловлювати припущення. Спробуємо кваліфікувати те, що відомо достеменно й сумніву не викликає.
Відомо, що в подіях 9 травня 2011 року у Львові приймали участь принаймні три групи осіб, дії яких підлягають оцінці. У цій публікації обмежимося оцінкою дій першої. Назвемо їх – "політичними туристами". Це жителі Одеси й Севастополя, які спочатку розгорнули на Пагорбі Слави багатометровий червоний прапор, а потім бадьоро скандували, м'яко кажучи, не зовсім толерантні гасла.
На перший погляд, а також на другий, третій і наступні погляди представників центральної влади – нічого поганого вони не вчинили. Адже в офіційних повідомленнях ані слова осуду на їхню адресу. Не згадується й про порушення кримінальних справ проти цих осіб. Разом із тим, є вагомі підстави й для іншого підходу.
Дійсно, приїжджати до Львова можна будь-коли, як поодинці, так і більшими, чи меншими групами. Відзначати будь-які події, звісно ж, і День Перемоги, не заборонено не лише місцевим жителям, але й приїжджим. Не обов'язково при цьому дотримуватися й місцевих звичаїв, серед яких традиція ходити до могил загиблих зі свічками й квітами. Можна по Львову носити й червоний прапор, як би до цього не ставилися окремі місцеві жителі.
І всі вказані події у Львові відбувалися десятки разів без особливих ексцесів.
Але 9 травня 2011 року – випадок нетиповий.
На цей момент Львівський апеляційний адмінсуд 4 травня задовольнив апеляційну скаргу Львівської міської організації ВО "Свобода" і заборонив проведення масових заходів 9 травня політичними партіями "Русское единство" і "Родина" під червоними прапорами.
Аналогічно Галицький райсуд Львова задовольнив позов виконкому Львівської міської ради з вимогою заборонити проведення масових заходів у Львові цього ж дня.
Навряд чи можна серйозно сприймати те, що хтось з учасників подій не знав про ці судові рішення.
Чи можна вважати дії кількох десятків осіб, які прибули до Львова 9 травня й згодом розгорнули червоний прапор масовим заходом, демонстрацією?
Переконаний, що так. У кримінально-правовій літературі, задовго до описуваних подій, відзначалося, що масовість заходу передбачає дії значної кількості людей – десятків чи сотень.
Не можна визначити чітку кількість учасників заходу задля того, щоб його визнати "масовим". До уваги слід приймати, головним чином, характер поведінки учасників відповідного заходу – відмову виконувати законні розпорядження представників влади, припинити демонстрацію, що проводиться з порушенням встановленого порядку тощо.
Демонстрація ж – це процесія людей на знак вираження певних громадсько-політичних настроїв, публічний показ якихось символів. Що й мало місце в цьому випадку.
Можна довго й марно дискутувати із приводу того, чому львів'яни у своїй масі не люблять червоний прапор, праві вони в цьому чи ні.
Але саме на цей день і для певної території компетентні суди видали припис, згідно якого виражати свої погляди у формі масових зібрань щодо Дня перемоги ані під червоним, ані під будь-яким іншим прапором не можна!
Вчинені ж "політичними туристами" дії цілком підпадають під ознаки злочину "Невиконання судового рішення".
Вони становлять собою умисне невиконання рішень судів, що набрали законної сили, яке до того ж заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом державним та громадським інтересам та передбачені частиною три 382-ї статті Кримінального кодексу України, з доволі суворою санкцією у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років.
А вже справа слідства – розбиратися, хто саме вчинив ці дії, хто виступав їх виконавцем, а хто організовував чи був пособником.
У світлі сказаного, то не такими вже й безневинними виглядають дії перевізників, які надали свої транспортні засоби для того, щоб доставити майбутніх правопорушників до місця вчинення злочину.
Однак, цим оцінка дій "політичних туристів" не вичерпується.
Скандування гасел, які принижують національну честь та гідність, також не байдуже для КК України. Він містить статтю "Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань", яка, зокрема, охоплює й указані діяння. З урахуванням же того, що вони вчинені організованою групою, а довести це – справа техніки, було б бажання, та спричинили тяжкі наслідки – їх слід кваліфікувати за частиною 3 161-ї статті ККУ, санкція якої теж передбачає позбавлення волі на строк від 5 до 8 років.
Нарешті, указані вище дії вчинялися явно із провокативною метою – викликати збурення місцевого населення, відповідні зворотні дії, включаючи й дії злочинного характеру.
Що й було досягнуто.
Певно, не знайдеш публікації про ці події, виступів учасників, очевидців, коментаторів, у яких би не зустрічалося слово "провокація". Однак у кримінальному праві провокація злочину оцінюється як підбурювання до цього ж злочину, і одностайно визнається діянням, яке тягне кримінальну відповідальність. При цьому не має значення характер провокативної поведінки – дії, жести, слова, або ж те, що сам провокатор згодом став потерпілим від спровокованого ним же злочину.
При оцінці ж аналізованих дій "політичних туристів" як "підбурювання до злочину", виникає ряд питань, на які в межах цієї публікації складно дати аргументовану відповідь. Серед них – до якого злочину чи яких злочинів відбулося підбурювання? Але це вже питання, яке підлягає вирішенню в правозастосовчій діяльності.
Так чи інакше, але й існуючих правових засобів більш ніж достатньо, для того щоб надовго чи й назавжди відбити охоту до "політичного туризму", який супроводжується відверто екстремістськими проявами.
Як і для того, щоб упорядкувати поведінку інших учасників конфлікту 9 травня – що їх умовно назвемо "автохтонами" – корінними жителями, особами, які сформувалися в процесі еволюції в даній місцевості – та "владою".
Але про них – у наступній публікації, якщо, звісно, темні сили їй не завадять...
В'ячеслав Навроцький, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, спеціально для УП
