Європа – історія проблемного егоїзму
Цей матеріал є продовженням теми, розпочатої автором у колонці на Історичній правді. Першу частину читайте тут .
На відміну від Росії, Європа завжди, за винятком окремих історичних етапів, сповідувала ліберально-демократичні принципи. Але разом з тим, по відношенню до своїх східних сусідів, зокрема й до України, ці принципи, як правило, змінювались.
Вони й сьогодні, на мій погляд, залишаються прагматично-егоістичними.
Тобто, коли будь-які рішення Європейського Союзу сприймаються, перш за все, через призму власних колективних інтересів, або інтересів основних європейських центрів впливу. Що, по суті, в міжнародній політиці є абсолютно нормальним.
Згадаймо вислів Генріха Темпля, лорда Пальмерстона: "... у нас немає постійних друзів, у нас є постійні інтереси". Тому для нас, українців, дуже важливо перестати бути євроромантикам і чітко зрозуміти, в чому полягають прагматичні інтереси сучасної Європи стосовно України.
По-перше, ми повинні усвідомити, що Європа, так само як і Росія, має велику кількість внутрішніх проблем, які продовжують загострюватися.
Це стосується скорочення дефіциту бюджету, стагнації економіки, дефіциту трудових ресурсів, кризи соціальної політики в більшості країн Європейського Союзу.
По-друге, Європі потрібні партнери, які здатні принаймні допомагати розв’язувати спільні проблеми, а не створювати нові. До таких спільних проблем можна віднести спокій та стабільність на східноєвропейському кордоні.
На відміну від південного кордону, де проблеми з некерованою та неконтрольованою міграцією, поставками енергоресурсів з Північної Африки та Близького Сходу додають ЄС головного болю.
Тому Європу Україна цікавить, передусім, в плані:
- жорсткої фільтрації проблемних потоків Україною (наркотрафік, нелегальна міграція, торгівля людьми та зброєю). При цьому Європа потребує не лише фільтру як такого, а й інструментів "відстою" цих проблем на території України, яка потрібна як санітарна, буферна зона на східних кордонах.
- стабільних транзитних правил постачання енергоносіїв з Росії територією України до Європи.
Як і Росія, Європа стає все більш зацікавленою в трудових ресурсах з України. Йдеться не тільки про висококваліфікованих фахівців у галузі інформаційних технологій, медицини чи інженерії.
Демографічно-пенсійна криза у більшості країн ЄС потребує суттєвого поповнення робітничих спеціальностей – будівельників, комунальників та навіть соціальних працівників.
Що та кого готова покласти Європа на жертовний вівтар заради власного добробуту? Чи готова поступитися Україною задля енергетичної дружби з Росією?
На ці запитання тільки час дасть відповіді. Але вже сьогодні впевнено можна констатувати кризу розвитку ЄС, кризу його розширення на Схід, принаймні, в середній перспективі.
Думаю, європейські бажання щодо України не співпадають з європейськими сьогоднішніми можливостями. Але найголовніше – наші українські бажання щодо Європи не співпадають з нашою готовністю.
Європейський шлунок сьогодні неспроможний перетравити такий продукт, як Україна, бо в кращому разі це потребуватиме значної кількості європейських калорій, які необхідні самій Європі. В гіршому разі, може трапитися розлад травлення.
Відносно нашої неготовності до євроінтеграції сьогодні, достатньо згадати про наші "можливості" звичайної вербальної комунікації.
Прикро, але далеко не всі українські лідери знають рідну українську мову, не кажучи про те, що переважна більшість не знає жодної з європейських мов.
Будь-яка інтеграція, в тому числі й європейська, перш за все відбувається у вільно інтегрованому спілкуванні. Підкреслю, вільному спілкуванні, як на рівні чинної державної еліти, так і еліти майбутнього – молоді.
Але якщо одна сторона глухоніма, про жодне ментальне зближення, а, відповідно, й інтеграцію, не може бути й мови. Це є обман і самообман.
Звичайно, нас українців спокушують високі соціальні стандарти в Європі. Але слід розуміти, що будь-яка інтеграція призводить до їх поступового вирівнювання. Тобто, щоб десь їх підняти, наприклад, в Україні, хтось їх повинен опустити, або за них сплатити.
Як показують останні події в деяких європейських країнах, навіть заради розвитку власних країн, відмовлятись від високого рівня життя дуже важко.
Стара Європа звикла до комфорту і ділитися ним із іншими не поспішає.
Це підтверджує і криза мультікультурноі європейської доктрини та проблема міграційних анклавів, які не інтегруються і не розчиняються у західному світі, створюючи все нові проблеми та виклики для самої Європи.
Наразі ще зовсім не однозначно, яким шляхом рухається Європа сьогодні. Шляхом синергії сили своїх членів, чи інтеграції їх спільних слабких сторін.
Показовою для України є теза одного із відомих європейських політиків "ми не допустимо, щоб з Європи зробили госпіталь для хронічно хворих країн ".
І на завершення, Європа повинна перестати дивитись на Україну через отвір української газової труби, так само, як Україна повинна зняти рожеві окуляри європейського романтизму.
І тоді, переконаний, наш рух назустріч один одному буде більш цивілізаційно послідовним.
Олександр Домбровський, Вінницький міський голова (2002-2005), керівник Вінницької ОДА (2005-2010) для УП
(Далі буде)
