Боротьба інтересів
Очевидним є те, що події 9 травня у Львові не були випадковістю чи то стихійною акцією неорганізованого натовпу. Ця стаття – спроба розкрити контекст львівських подій, інтереси ключових гравців, які за ними стоять, а також провести деякі історичні аналогії допоможе більш цілісно оцінити ситуацію.
Контекст
Які знакові події відбулися впродовж останніх декількох місяців в царині економічної та міжнародної політики української влади?
Більш-менш стабільна робота нафтопроводу Одеса-Броди у аверсному режимі.
Поїздка Януковича до Азербайджану. Домовленості про постачання азербайджанської нафти, зокрема, для збільшення завантаження згаданого нафтопроводу.
Домовленості з Польщею щодо продовження нафтогону по лінії Одеса-Броди-Гданськ.
Відмова від участі у Митному союзі, кульмінацією якої став безрезультатний візит Путіна в Київ.
Спільна заява Януковича та Баррозу про наміри України долучитися до зони вільної торгівлі з ЄС та перспективи завершення цього процесу до грудня 2011 року.
Відсутність провокативних заяв (в контексті формування "Русского мира", єдності слов’янських народів та більш тісної інтеграції України з країнами ЄЕП) під час візиту в Україну Гундяєва та Медвєдєва.
В цьому ж контексті: делікатні, але однозначні кроки по забезпеченню відсутності Лукашенка під час перебування в Україні президента РФ, керівника РПЦ та високих представників західних держав, що були сприйняті та різко прокоментовані самим Лукашенком як намір України "лягти під Європу".
Домовленості з США про фінансування експериментального реактора в Харкові.
Кроки в напрямку модернізації української газотранспортної системи, актуалізовані необхідністю протидії реалізації проекту "Південний потік" (який, за офіційною заявою міністра енергетики та вугільної промисловості Бойка, загрожує національним інтересам України).
Хоча частково ці дії (зокрема що стосуються інтеграції України у зону вільної торгівлі з ЄС) можуть бути вмотивовані не стільки національними, але і особистими та корпоративними інтересами самого Януковича та його оточення, цілком очевидним є те, що, по-перше, дані кроки сприяють зміцненню енергетичної безпеки та більш повному використанню транзитно-логістичного потенціалу України.
По-друге, сприяють виходу України з геополітичної орбіти Росії та викликають її цілком природне занепокоєння (зокрема, в світлі невдач із реалізацією проекту "Південний потік").
Деякі історичні аналогії
2001 рік, Кучмагейт. "Вбивство Гонгадзе стало наймасштабнішою політичною кризою… Є припущення: "кучмагейт" інспірований ззовні іноземними спецслужбами або ж став результатом внутрішньої боротьби за владу.
Обидві версії слід розглядати комплексно як невіддільні одна від одної… [Внаслідок "касетного скандалу"] Леонід Кучма, який до того тримав курс на євроінтеграцію, опинився в ізоляції з боку Заходу… натомість йому широко розкрила обійми путінська Росія" – писав "Український Тиждень".
"В результаті Кучма потрапив у цілковиту залежність від Кремля. У 2002-2004 роках зростав вплив Росії на внутрішню політику України".
2010 рік. Президентські вибори в Білорусі. Впродовж 2009-2010 років громадсько-політичне життя Білорусі зазнало серйозних змін – суттєво зменшився тиск на опозиційних політиків, громадських діячів та журналістів. В ході виборчої кампанії 2010 опозиційних політиків було вперше допущено на білоруське телебачення.
В міжнародній політиці відбулося потепління відносин з Заходом та загострилися суперечки з Росією, що переросли впродовж 2010 року в російсько-білоруську газову війну.
У офіційній білоруській пресі та на телебаченні з’явилися радикальні виступи Лукашенка в бік Росії. Російські медіа (зокрема, канал НТВ) запустив серію фільмів "Хрещений Бацька", який розкривав злочини режиму Лукашенка стосовно правозахисників та опозиціонерів.
В той же час з’явилася інформація про співпрацю та фінансування конкурентів Лукашенка – ключових опозиційних кандидатів – Кремлем. Лейтмотивом їхніх публічних виступів була єдина теза: "Вибори будуть сфальсифіковані і ми повинні готувати майдан".
В день виборів, 19 грудня 2010 року, опозиція, а також невідомі провокатори вчинили масові бійки та напад на державні установи Білорусі. З боку правоохоронних органів у відповідь було вжито вкрай різких (часто надмірно жорстких) заходів щодо припинення безладу.
В результаті Білорусь опинилась в повній ізоляції від Заходу (зокрема, з ініціативи друзів Росії Німеччини та Франції, а також лояльної останнім часом до Росії Польщі). Введені додаткові заборони на в’їзд в ЄС білоруських чиновників та родичів Лукашенка.
Натомість відбулося суттєве потепління та розрядка відносин з Росією, повернення Білорусі в сферу впливу та підпорядкування Кремлю.
Слідами львівських провокацій
Події у Львові були або стали інформаційною провокацією. Своє ставлення до тих подій люди формували зважаючи на інформацію, яку їм подавали ЗМІ. Ті висвітлювали події відповідно до власної, легко прогнозованої редакційної політики. У підсумку – хвиля антиросійських та антиукраїнських настроїв.
Кому вигідні події 9 травня та пов’язана з ними ситуація?
По-перше, проросійським силам в Україні, яким вигідно сіяти ідею розколу українського суспільства на "бандерівсько-натівську" та "великоросійську" частини.
По-друге, Росії. З одного боку, Росія отримує штучно розділене надуманими конфліктами, а отже розбалансоване та нестабільне українське суспільство, на яке легко впливати. Тезу "поділяй і владарюй" ніхто не відміняв.
З іншого боку, події, подібні до львівських, та синхронні інформаційні кампанії формують негативне враження у західних партнерів про Україну. Атака на Львів – це атака на спроможність України забезпечити якісне та безпечне проведення чемпіонату ЄВРО-2012 (така атака відбулася відразу ж, її ініціювали представники КПУ), який є достатньо знаковим для Європи та нашої репутації.
І що було б, якби ситуація у Львові склалася більш драматично? Якби декілька людей загинули? Чи вплинуло б це на міжнародну політику та сприйняття України іншими державами? І чому цього не відбулося?
По-третє, "Свободі" та Тягнибоку. Львівські події та різного роду війни з символікою неіснуючої держави, як і показові мовні "нравоучєнія" діток в дитячому садку у виконанні пані Фаріон, є ідеальним ґрунтом для "радикально-українського" позиціонування "Свободи" та мобілізації її електорату.
Втім незрозумілою є логіка інших політичних сил, які вважають себе патріотичними та націоналістичними і які свідомо чи несвідомо підігрують "Свободі", а також (і про це не треба забувати!) діють на користь проросійських сил.
Вони своєю рефлекторною та емоційною реакцією на кожну інформаційну провокацію нагадують реакцію бика на червону ганчірку (особливо в ситуації, коли тісто на пельмені з яловичини вже замішане).
По-четверте, для використання у внутрішніх конфліктах всередині партії влади. Очевидно, що Партія регіонів не є монолітом, хоча б з точки зору інтересів її найвпливовіших груп. Одним вигідна більш тісна співпраця з Росією, іншим – із Заходом, третім – ефективне балансування між цими полюсами.
Не про всі інтереси та конфлікти відомо широкому загалу, але ймовірність використання львівських подій для внутрішньовладної боротьби видається значною.
Якою є роль та позиція Януковича в цій ситуації?
Янукович не підписав закон про червоні прапори відразу після його ухвалення Верховною Радою. Хоча на зустрічі з ветеранами обіцяв його підписати. Водночас, після львівських подій, Ганна Герман заявила, що Янукович визначиться із доцільністю його підписання лише після того, як отримає всі необхідні експертні висновки.
Про що це свідчить? Ймовірно, Янукович не хоче втрачати електорат західних регіонів, вичікуючи та споглядаючи за тим, як розвиватиметься ситуація. Теж ймовірно, що він знаходиться під тиском різних груп впливу свого оточення.
Можливо, президент зараз зважує, яку внутрішню та пов’язану з нею зовнішню політику здійснювати для забезпечення більшої стабільності власного впливу, балансу між групами інтересів у власному оточенні та навіть зважаючи на державні інтереси України?
Також вірогідно, що події у Львові та їхні наслідки (і реальні, і можливі) були попередженням Януковичу – щоб він переглянув певні напрямки своєї політики, чи то в контексті торгу з предмету, який поки що невідомий широкому загалу.
Отже…
Події 9 травня були чітко сплановані та зрежисовані. Вони мають ознаки тиску на керівництво України зі сторони зовнішніх та внутрішніх агентів впливу. Додатковий тиск з боку патріотичної громадськості теж може бути використаний як важіль впливу.
Львівські події можуть бути відповіддю Росії на кроки України зі зміцнення власної енергетичної безпеки, а також на демонстрацію нею самостійності та спроб звільнитися, хоча б частково, від патронату Кремля.
Наслідки подій є вигідними для Росії та окремих політиків, зокрема, для Ігоря Маркова та Олега Тягнибока, але містять загрози для інтересів України.
Події у Львові можуть стати на заваді експлуатації нафтогону Одеса-Броди-Гданськ, що вигідно для зростання геополітичного впливу Росії на Україну та встановлення російської монополії у сфері енергетики. Львівські провокації несуть загрозу і проведенню ЄВРО-2012 в Україні, що є вбивчим наслідком для її іміджу.
Найстрашніше те, що 9-те травня по-львівському може мати продовження у подальших закликах до відділення окремих регіонів, зокрема Галичини, від України. Для того вже підготовлене певне підґрунтя – як в середовищі галицьких інтелектуалів, так і серед проросійських сил інших регіонів.
Андрій Вальчишин, Українська інформаційна служба,спеціально для УП
