Політичні репресії по-українськи

Слід визнати, що в деяких аспектах суспільного життя влада, чи, як люблять говорити регіонали, безвладдя Віктора Ющенка – викликає певну ностальгію. Усвідомлюючи, що безлад у країні в ті часи був нестерпним, а безвідповідальність влади дивувала навіть "любих друзів", усе ж таки це був певний елемент свободи.  

Так, демократію того періоду більшість суспільства й навіть політики сприймали як уседозволеність.  

Будь-хто, наприклад, прем'єр, міг будь-кого, наприклад, президента – звинуватити в будь-якому злочині, наприклад, у крадіжках в особливо великих розмірах. І ніхто ні за що не ніс відповідальності.  

Але то була напівдемократія. У країні зовсім була зруйнована система відповідальності. За що "помаранчеві" і поплатилися в 2010 році. А їхню відповідальність змусили розділити мільйони простих громадян у всій Україні. 

Проте навіть така своєрідна демократична форма правління, з безліччю недоліків і перегинів, викликає часом сумну ностальгію. 

Ні, Ющенко не будував країну. Навпаки, він закрився у своєму штучно збудованому світі й мовчки спостерігав, як Україна втрачала свій історичний шанс. Однак, Ющенко не заважав існувати іншим. І це стосується як внутрішньої, так і зовнішньої політики.  

Наприклад, за п'ять років правління Ющенка головний донор ПР Рінат Ахметов збільшив свої статки в чотири рази, перетворившись у найбагатшу людину Європи. Це тільки приклад одного олігарха. Якщо ж взяти зовнішню торгівлю, то Росія, яка за часів Ющенка оголосила Україну без п'яти хвилин ворогом №1, збільшила товарообіг із нами в 3,5 рази.  

Я свідомо навожу макроекономічні приклади, щоб легше було зрозуміти – за часів Ющенка бізнес від політики був максимально віддаленим. Якщо порівнювати, звичайно, з "Україною до Ющенка", а не з розвинутими країнами Заходу. 

За нової влади  в країні все змінилось радикально.  

Замість безвідповідальності  Україна отримала вибіркову відповідальність, яка, на мою думку, явище більш небезпечне від хаосу.  

По суті, українців почали дресирувати: знаєш, хто в країні хазяїн – приласкають, не знаєш – знайдуть порушення й обов'язково покарають. 

Але найстрашніше відбувається зараз у системі правосуддя. 

За того ж самого Ющенка суди в нас були просто продажні – райсуд будь-якого регіону міг запросто відмінити рішення президента України, і це, зрозуміло, коштувало гроші.  

Зараз "донецькі" просто підім'яли під себе всю систему правосуддя в країні. Суддям дозволили боротися з корупцією, однак потрібно знати тепер лише головне – хто є апріорі злочинцем, а хто їм не може бути за жодних обставин. 

Мене як юриста бентежить, скажімо, справа Юрія Луценка. Зрозуміло, що Луценко зараз страждає за доволі контраверсійні ініціативи, до яких він вдавався, не думаючи про наслідки. У мене, наприклад, завжди викликала сумнів професійна здатність цієї людини обіймати пост міністра внутрішніх справ. Як депутат, він був веселий, багато й ні про що розмовляв – такі виборцям подобаються. Але на посаді головного міліціянта в країні все ж потрібна була інша кандидатура. 

Проте, яким би недолугим  та непрофесійним не був би Луценко, він перш за все залишається громадянином країни. До того ж, не найгіршим громадянином. 

Однак влада, не зважаючи на порушення всіх процесуальних норм, продовжує тримати Луценка в слідчому ізоляторі.  

Чому? Лише тому, що так само колись, через помилку того ж Луценка, за ґратами півроку провів Борис Колесніков?  

Проте, різниця між "тоді" і "зараз" існує.  

"Помаранчеві" намагались правовими, підкреслюю це слово – правовими! – методами посадити "донецьких". У них це не вийшло. Не вийшло не тому, що не було можливостей, а тому, що вони не знайшли цих правових методів. Чи погано шукали, чи їх якось мотивували ті ж самі "донецькі"...  

Однак ніхто так у тюрмі, окрім СІЗО, і не опинився. 

Нинішня влада  діє принципово інакше. 

Людину спочатку садять, а потім під неї копають. І копають, потрібно визнати, більш професійно, ніж це робили "помаранчеві". Однак, система правосуддя від цього в нас не стає чистішою. Навпаки.  

Країна вже зараз поділена на "недоторканих", "мічених" і "всіх інших". "Всі інші" – це ми з вами, які не мають великого бізнесу чи величезних політичних амбіцій. Як вони, амбіції, з'являться – потрібно вже буде свої плани "узгоджувати" з "донецькими", інакше відбудеться перехід до "мічених". А потім уже не дивуйтеся, якщо раптово з'ясується, що ваша дружина – учителька з 20-річним стажем – продає після уроків героїн, або ваш чоловік-будівельник увесь час зберігав у гаражі ящик протитанкових снарядів.  

У сусідній Білорусі "терористами" оголосили слюсарів та електриків, і нічого, народ повірив. 

На жаль, і це вже можна констатувати як факт, влада повністю втратила правові реалії.  

На подвір'ї не ХХ століття й тим більше не 37-й рік. А методи правосуддя в нас усе більше нагадують російські, білоруські чи казахські. І це при тому, що ми формально "прагнемо до вступу в ЄС".  

Цікаво, а що буде чинити влада, якщо, не дай Боже, Луценкові від голодування стане критично зле, він втратить здоров'я? Уже зараз у нього виявили діабет 2 ступеню, який він набув саме під час ув'язнення. Відповідальних, точно знаю, не буде. 

Юлія Тимошенко  із цього приводу влаштує черговий флеш-моб, на кшталт "випадкових відео" про свої 10-кілометрові щоденні пробіжки, з Європи знов пролунає якесь чергове "зауваження" і "занепокоєння"... 

І, власне, усе.  

Про Луценка забудуть уже за два тижні. Як і не було людини. І це ми говоримо про політика, який постійно формує інформаційний привід, який "на слуху".  

А що тоді можна  казати про просту людину, яка чимось не сподобається рядовому судді, прокуророві чи керівнику району? Ми живемо в Україні за правилами, які сформулював ще на початку ХVІ століття Франциск І – si veut le roi, si veut la loi, "Що потребує король – те потребує закон". 

Майбутнє?..  

Можете вважати мене наївною, але я наше майбутнє пов'язую із черговими парламентськими виборами. Якщо ж, звичайно, вони хоча б частково пройдуть за мажоритарною системою.  

Нам потрібно не тільки формувати громадянське суспільство, але й уміти відстоювати свої права через інституцію місцевих та загальнодержавних виборів. Безкінечно плакатися, що "знову прийдуть ті ж самі" – усе одне що "тих самих" своєю бездіяльністю залишити знов при владі. 

Потрібно  зрозуміти, що ніхто  краще, ніж ти сам, не підмете підлогу у власному будинку, ніхто краще не приготує страву, і ніхто краще не зможе облаштувати своє політичне життя, ніж це може зробити власне дієва громадянська позиція. 

Або в нас у парламенті будуть професійні юристи – або залишаться професійні клоуни, які "бігають" перед камерами 10-кілометровки чи носять зеківські прізвиська.