Маса для України
Вони не є гарними провідниками політичного, ні провідниками соціального, ані провідниками сенсу взагалі. Заклик до них завжди залишається без відповіді. Вони суть інерції, могутність інерції, влада нейтрального, яка не має сенсу та шансів для розвитку.
Такими епітетами французький філософ Жан Бодрійар описує стан сьогоднішнього суспільства, яке перетворюється на масу.
Україна в даному разі не є виключенням.
Вона поглинає все, а інститути влади та мас-медіа працюють для створення попиту того, що потребує маса, перетворюючи свої дії на "виразність". Суспільство, що перетворюється в масу, одночасно є як аполітичним, так і політизованим.
Тільки політизованість ця для громадянина України, члена маси – проявляється лише у великому зацікавленні подивитися вечірнє ток-шоу та сформувати свою думку на певний час з очевидних висловів того чи іншого політика або політолога. У більшості випадків – навіть без критичного мислення. Чим і займається мас-медіа, формуючи попит для маси.
При цьому дана інформація просто всмоктується, після чого її не залишається взагалі. І якщо запитати через день людину, про що йшла мова, то відповідь буде: "Як завжди щось теревенили".
Така сама ситуація й з "більш освіченими" членами. Тільки в даному разі телебачення замінює інтернет чи друковані ЗМІ.
Маси – це ті, хто засліплений грою символів та рушимий стереотипами, хто сприймає все підряд – головне, щоб воно було видовищним.
Поруч з явищем "театралізації" співіснує втрата "сенсу існування": пошуку власних орієнтирів та вподобань. Маса не скаже ні того, де для неї істина – на стороні лівих або правих, ні того, на що вона орієнтована – на визвольну революцію чи на її припинення. Для неї це зовсім порожні фрази. Адже маса взагалі не потребує ні свідомості, ні несвідомого.
Роль "громадянина" для більшості українців наразі вимірюється активністю та участю у виборчому процесі. Не більше. Пріоритет віддачі голосу певній політичній силі ґрунтується не на її політичній програмі чи реалізації певних дій, а на особистості – на тому чи іншому кандидаті, її візуальному образі. Або ще гірше – через так зване "менше зло".
Пасивність українського суспільства – ще одна складова його масовості. Багато практичних прикладів низького рівня протестності пояснюються на сьогодні наступними причинами:
– досвід Помаранчевої революції, через що виникає апатія, відчуття того, що твої дії нічого не змінять;
– "масовість маси", через що вона стає монолітною, але не має активної позиції.
– відсутність на сьогодні тих першопрохідців, які будуть протестувати.
Навіть якщо люди й протестують, у нашому випадку підприємці, освітяни – то для інших соціальних груп, яких Податковий кодекс чи Реформа про освіту мало зачіпає, ці питання не варті уваги, вони їх просто не хвилюють.
Якщо ви помітили певні схожості у власному житті з вищеописаним, то необхідно задуматися, яким чином можна протистояти цьому явищу.
У даному разі не слід орієнтуватися на державну владу, програми якої формально вибудовують проект під назвою "громадянське суспільство". Запам'ятайте, що верхівку та еліту влаштовує такий стан речей: неосвіченість, байдужість та навіть індивідуалізм. Усі ці характеристики ведуть до "законсервованості" можливого великого протесту та перебуванні тої чи іншої сили при владі на ще більший строк.
Таким чином реалізується сумнозвісний закон: багаті стають багатшими через доступ до ресурсів, бідні – біднішими.
Якщо такий хід подій вам не подобається, то необхідно думати та діяти.
На щастя, чим більше людей незадоволені своїм матеріальним та соціальним становищем, тим більше тих, хто починає замислюватися пороками верхівки, що перебуває при владі. Українська реальність та збільшення протестних настроїв підтверджують цю тезу.
Але для дієвого впливу на політичну еліту цього замало.
Народ є джерелом влади, делегуючи повноваження верхівці. У тому ж разі, коли вона не виконує своїх програмних обіцянок, єдиний вихід для суспільства, щоб не перетворитися на слухняну масу – протест.
Останній реалізується шляхом активної позиції, впливом та наверненням інших членів маси до статусу "громадянина" – шляхом розмов за кавою, спільних недільних прогулянок за протестом. А ще – інтенцій про те, чого корисного зробили за день саме ви.
Усе разом і складає потенціал для виконання владою своїх обов'язків.
За це варто боротися, не розчаровуючись у власних програшах. Як дитина, що вчиться ходити, падаючи, набиваючи синці – але підіймається і йде до своєї мети.
Сергій Чумаков, спеціально для УП
