Організаційна поведінка як ключовий фактор якості громадянського суспільства

Основним протиріччям сучасної людської цивілізації є протиріччя між інтересами бізнесових чи фінансових корпорацій, як найбільш ефективних економічних структур та загальносуспільними інтересами в цілому.

Причому основна задача владних державних інституцій ефективно відстоювати інтереси суспільства та збалансовувати їх з інтересами множини корпорацій не вирішується або вирішується не на користь суспільства через беззахисність цих інституцій перед системним впливом структур з потужним фінансовим та організаційним ресурсом.

Якщо взяти для прикладу фармацевтичну корпорацію, впадає відразу в око протиріччя між її основною задачею як бізнесової структури – заробити якнайбільше грошей шляхом продажу все більшого асортименту та кількості ліків, що можливе лише при збільшенні кількості хворих чи, хоча б, людей, котрі вважають себе хворими, та життєвою потребою суспільства в здорових членах, яка автоматично передбачає зменшення попиту на ліки.

Якщо врахувати організаційні фінансові можливості власників такої корпорації, стає зрозуміло, що вони, вирішуючи свою основну задачу, різними способами впливатимуть на діючу владу, лобіюючи, наприклад, можливість реклами лікарських засобів по телебаченню, чи запровадження якогось нового обов’язкового щеплення і тому подібне.

Одночасно з цим, вони комплексно впливатимуть на інші корпоративні утворення, наприклад, на всю систему охорони здоров’я, стимулюючи лікарів призначати вироблені ними ліки.

Протистояти цьому може лише система державної влади, що формується з представників громадських організації чи партії, члени яких усвідомлюють реальний стан справ та відстоюють істинні інтереси суспільства.

Але, на жаль, на сьогодні вони збудовані у спосіб, що не дозволяє їм ефективно впливати на владні механізми. Відповідно, можна передбачити, що власники корпорації легко знайдуть як вплинути і заблокувати роботу таких структур, внаслідок чого гарні наміри залишаться лише деклараціями.

Всі спроби за час Незалежності України побудувати дієздатну потужну суспільно-політичну організацію були невдалими і незмінно приводили до однакового результату – її трансформації протягом певного часу у черговий клон КПРС внаслідок протікання двох об’єктивних взаємопов’язаних процесів: 1) концентрації влади і власності у керівному ядрі з подальшою реалізацією приватних інтересів вузького кола його учасників; 2) пасивації рядових учасників та занулення рівня їх значимості.

Іншими словами, якою повинна бути суспільно-політична організація, щоб у ній не проявлявся "Залізний закон олігархізації" Міхельса, який був сформульований ще на початку минулого сторіччя.

Суть цього закону полягає в тому, що у будь-якій ієрархічній суспільно-політичній організації утворюється власна олігархія – керівне ядро, яку вже через невеликий проміжок часу неможливо ні відсторонити від керівництва, ні змусити поділитися владними повноваженнями і яка, усвідомивши власні інтереси, починає спрямовувати весь ресурс структури на їх реалізацію.

Тарас Плахтій, товариство "Малого кола", для УП