Червоний прапор – для бика
Чи хоче справжній патріот України виглядати биком? Очевидно, ні. То, може, зайцем, який сидить в кущах? Надумана дилема.
Ця дилема – мудра середина між биком і зайцем – зі всією серйозністю постала 9 Травня у Львові. І не лише у Львові. Та Львів нам дав урок – і українцям потрібно задуматися, яку лінію поведінки взяти на озброєння.
Спостерігаючи за відеокадрами протистояння свободівців російським провокаторам (а нема сумніву, що це були провокатори), перше, що приходить на думку – рівень спротиву. Коліївщина. Гайдамаччина. Чи усвідомлює "Свобода", рейтинг якої (поки що!) росте, на якому рівні спротиву вона знаходиться? І чи такий рівень коли-небудь призвів до справжньої перемоги?
Зрозуміло, що молодчики в масках, які бігали туди-сюди, плювали (!) у вікна автобусів і кидали димові шашки, – просто хулігани. Їм би побігати, покричати, побитися… У цьому віці енергія б’є через край. Вона виплескується якщо не в таких "потасовках" з політичним присмаком, то в мордобої біля нічних клубів, чи то в бійні "село на село".
Друге, що спадає на думку, – невже такий образ українського націоналіста – безкультурного хулігана – "Свобода" створює?! Якщо вона робить це свідомо, тоді вона справді є проектом наших ворогів. Якщо несвідомо – то така сила, яка не усвідомлює свого негативного впливу на українську справу, – маргінальна.
Партія, яка заявляє, що прийде до влади в країні, складається з хуліганів в масках? З бритоголових молодиків, які, до того ж, хаотично бігають по площі і не здатні нічого протиставити організованим і навченим "беркутівцям"?
В "Свободі" є ніби і люди старшого віку, і більш інтелігентні. Але яка їх мова? Ірина Фаріон, хоча і є титулованим мовознавцем, кипить кожного разу страшенною злобою – обзиває провладних колег останніми словами, президента – хай україномовні українці йому, м’яко кажучи, не симпатизують – "істотою".
У справжнього політика почуття повинні не просто так зриватися з язика, як у базарної баби, а проходити через мудрий розум. Інакше до нього серйозно ставитися не будуть. Чи присутня у "Свободи" мудрість?
Третє, про що думалося, так це про те, що за горлопанством свободівців ховаються не просто безкультурність, відсутність політичного досвіду, незрілість. Цілком очевидно, що свободівцями володіють давні архетипи – а це, в сучасних умовах, робить партію і весь рух безперспективними.
Сам факт, що свободівці переносять лозунги і "лянгаж", "словесні формули" автоматично з епохи бандерівщини в наш час, говорить про їх нерозуміння ситуації.
З такими лозунгами як "Комуняку на гіляку" і "Бандера прийде – порядок наведе" – можна було мати шанс прийти до влади в середині минулого століття. Тоді якраз національне підсвідоме, національні архетипи і панували.
Але тепер? Як можна не бачити, що вже не буде масового походу українців в ліси? І що з таким позиціонуванням себе як "новітніх бандерівців", "Свобода" дуже швидко впреться, якщо вже не вперлася, в електоральну стелю.
Немає жодної надії не лише на те, що Крим і Південь зі Сходом сприймуть радикальні гасла свободівців і їх безпардонну лексику, а і що Центр з Києвом це толеруватимуть. Ба більше, навіть Заходу це не надто подобається.
"Свобода" тішить себе тим, що вона "розширює" свій електорат "по всій Україні". Так, розширює. Але за межами Західної України все це має суто символічний вимір. Та й те розширення вже вичерпується чи вичерпалося.
Навіть якщо по країні "Свобода" набере 6-7% і стане парламентською партією – чи буде це означати ще один етап на шляху до взяття влади в країні? Це просто несерйозно – отримати підтримку такої різношерстої України з "бандерівськими" гаслами.
І взагалі – важко зрозуміти це постійне акцентування на кожному кроці, що ми "націоналісти", "ми бандерівці", "ми наведемо порядок". Хіба розумний політик буде лякати свого виборця, як це роблять свободівці? Ти будь собі націоналістом, але не кричи про це на кожному куті – будь ним в душі, менше кричи, а більше роби свою справу.
Так виглядає, що свободівці тільки тоді себе і відчувають сильними, коли починають лякати і показувати які вони "грізні". А насправді, як продемонстрували події 9 травня у Львові, – вони не грізні, а просто смішні і безсилі, якщо не сказати – жалюгідні.
З іншої сторони, критикувати свободівців за те, що вони не достатньо мудрі, – легше за все. У кращих з них, очевидно, є той необхідний запас національного підсвідомого, якого не було і нема у продажних псевдопатріотичних "тушок". Та цього мало – ба, без мудрості наявність сліпої "гайдамацької" ненависті може нанести лише шкоду образу українця і його справі.
Так виглядає, що свободівці уявляють собі "загальнонаціональну" революцію у вигляді людей з вилами. Та це утопія. До того ж, такий "бунт" нічого, окрім хіба що протилежних результатів, не дасть.
Перемогти може лише організована, дисциплінована, рішуча сила, яка візьме кількістю і спокоєм, а не жіноча істерика, яка завжди була ознакою слабості. Сила є спокій за внутрішнього нерву.
До національного підсвідомого потрібна ще мудрість. А мудрість полягає в тому, щоби трохи бачити реальність, а не жити у власному світі міфів. Бо рано чи пізно реальність жорстко розвіє міфи і всі ці патріоти опиняться біля розбитого корита. А з ними і українці.
Мудрість полягає в тому, щоби не показувати всьому світу свій інтимний центр, своє національне підсвідоме (оголене інтимне втрачає силу), а щоби свій "праведний гнів" переводити в зовсім інші, цивілізовані форми.
Правда, свободівці відразу ж прописують тих, хто дає такі поради, по розряду "толерастів". Мовляв, коли нагло попираються цінності – не можна мовчати. Мовчати не можна – а цивілізовані форми вибирати можна. Без плювання в вікна автобусів і базарного рівня обзивання.
От чого вони домоглися біля Пагорба Слави? Чи вони домоглися свого? Не дозволили провокаторам розгорнути червоні прапори? Прапори були розгорнуті, квіти покладені – голови у свободівців розбиті. Жахливий імідж українського патріота створений.
Що, важко було подумати, що з голими руками іти на підготовлених "беркутівців" безглуздо? А нащо було зривати ті георгіївські стрічки з бабусь? – щоби потім весь світ це показував? По-своєму трактуючи? Де у "Свободи" голова?
У "Свободи" є потенціал – але "Свобода" серйозно хвора. Коліївщиною. У неї є серце – але нема мозку. Розуму. Холоднокровного розрахунку (є там взагалі хоч один холоднокровний керівник?).
Вже язик в "українського націоналіста" відвалиться, якщо він скаже добре слово і про росіян, і про російськомовних. Про Толстого чи Чайковського, які проповідували загальнолюдські цінності. Хоча би і про Сахарова. Спитайте хоча би у тих українців, які поневірялися по Сибірах: багато хто з них вижив завдяки відкритій добрій душі простої російської людини.
Звичайно, важко на таке піти, якщо твою власну мову і культуру заганяють в кут. Та в тому і мудрість: мудрість перестати лякати собою 5/6 електорату країни, а постаратися завоювати його серця. Чим? Розумінням. Людським відношенням, хай це і нелегко.
Врешті, є ще хитрість, розрахунок, дипломатія – якщо вже нема сили просто бачити в іншому, хто думає інакше, людину, а не чорта з рогами – основа будь-якого мудрого політика.
Дали б тим провокаторам – серед яких були і справжні ветерани – можливість пройти до своїх могил (та вони і так пройшли), а у відповідь провели би поруч мітинг, провели би акцію роз’яснення цілей УПА, згадали би про те, що Радянська Армія і УПА в якийсь момент разом воювали з гітлерівцями, а потім їх шляхи розійшлися. Чому розійшлися.
А хіба нема правди в тому, що гітлерівців вигнали радянські солдати? Правда, потім прийшло інше зло (та людей по гулагах таскали в основному не ті, які воювали з фашистською чумою). А які взагалі гріхи на тих мільйонах, які, звільняючи Україну, просто полягли в українській землі? – то чому і їм не покласти квіти?
Якби свободівці були розумні, вони показали би себе людьми з великою літери, поклавши квіти і до могил цих солдат. І цим "нестандартним" ходом перевернувши, може, свій образ в очах величезного південно-східного електорату. Це був би хід конем. Або королевою. Та так не сталося.
Завжди можна знайти якісь точки дотику – а цим вибити ґрунт з-під ніг у провокаторів, які чекали на примітивну хаотичну бійку з боку "українських націоналістів" і дочекалися її.
Нав’язування червоного прапора Україні – це випробування нервів українця: стане він тупим биком, який тут же кинеться на червону ганчірку, чи все-таки проявить духовну силу і заявить про себе як про більш хитрого, тобто більш серйозного суперника.
Шкода, але український патріот продемонстрував, що він звичайний тупий – з налитими кров’ю очима – бик. Тореадори, в руках у яких ганчірка і колізей глядачів за спиною, можуть радіти.
Богдан Орлик, політолог, для УП
